Рішення № 90192368, 02.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2025/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2393 (пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906), Військової частини А1785 (вул. Спартаківська, 2, м. Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 08022573) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, суд -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини А2393, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2393 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 липня 2019 року;

зобов`язати Військову частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 липня 2019 року.

стягнути з Військової частини А2393 на користь ОСОБА_1 судові витрати: у сумі 6000 грн., пов`язані з правничою допомогою адвоката.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що майор запасу ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2393. Відповідно до ті. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), наказом командувача військ оперативного командування «Південь» генерала-лейтенанта Вишневського О.В. від 05.07.2019 №185 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

У період з 04.11.2017 по 30.04.2018 ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операцій. У липні 2018 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серія УБД №463234 від 31.07.2018 р. Додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій ОСОБА_1 не використав, компенсацію за невикористану додаткову відпустку не отримав.

На звернення ОСОБА_1 , через представника, до командира військової частини А2393 щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, отримано листа від т.в.о. командира військової частини А2393, у якому відсутня інформація про отримання та можливість отримання ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку. Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018, 2019 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 16.03.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

17.04.2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов від Військової частини А2393, у якому зазначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. По-перше, пунктом 19 статті 10-1 Закону України визначено, що в особливий період надання інших видів відпусток (крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікар комісії) припиняється. З огляду на викладене, з урахуванням роз`яснення Департаменту Фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 248/5571 при звільненні з військової служби грошова компенсація ненадання під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. При цьому головним розпорядником бюджетних коштів утримання Збройних Сил України являється безпосередньо Міністерство оборони України. Будь-яких інших роз`яснень, крім вищезазначеного, з приводу здійснення нарахування та виплати компенсацій за невикористані додаткові відпустки військовослужбовцям, що мають статус учасників бойових дій, при їх звільненні з військової служби, від уповноважених вищестоящих органів військового управління за вказаним напрямком діяльності до військової частини А2393 не надходило. Посадовими особами фінансового органу військової частини А2393 такі нарахування та виплати компенсаційних сум не могли бути зроблені.

По-друге, відповідно до пункту 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця. Таким чином передбачено облік лише щорічних основних відпусток, облік щорічних додаткових відпусток керівними документами не передбачено. Позивач не звертався до командування військової частини А2393 стосовно проведення відповідних виплат з зазначеної компенсації під час виключення зі списків частині, а тому у військовій частині А2393 відсутні правові підстави для нарахування, виплати зазначеної грошової компенсації.

До того ж, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки останній звернувся до суду майже через 9 місяців після його звільнення. А також зазначає, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 військова частина А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 (ЄДРПОУ 08022573), а тому позов надано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Ухвалою суду від 04.05.2020 року було залучено до участі у справі в якості другого відповідача Військову частину А1785 (вул. Спартаківська, 2, м. Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 08022573). Відзив на адміністративний позов від Військової частини А1785 не надходив.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2393.

ОСОБА_1 у період з 04.11.2017 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операцій., що підтверджується довідкою від 26.05.2018 року про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, яка видана за підписом командира Військової частини А2393 генерал-майора Вишнівського О.В.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії УБД НОМЕР_2 463234 від 31.07.2018 р.

Наказом командувача військ оперативного командування «Південь» генерала-лейтенанта Вишнівського О.В. від 05.07.2019 №185 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «й» (які укладали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).

Судом встановлено, що при звільнені ОСОБА_1 йому не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначене не спростовується відповідачем.

12.02.2020 року до військової частини А2393 було зроблено адвокатський запит, в якому адвокат Лазуткін О.В. просив надати наступну інформацію:

Чи виплачено колишньому військовослужбовцю військової частини А2393 майору запасу ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.1 п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»?

Якщо зазначена компенсація не виплачена, то прошу нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2018 року по 2019 рік, передбачену ч.І п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби.

У відповідь на запит 14.02.2020 року т.в.о. командира військової частини А2393 генерал-майором С. Шаптала було зазначено, що виплата компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій здійснюється військовослужбовцям, які звільняються, на підставі наказу командира (начальника) за відповідним рапортом військовослужбовця в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого для військової частини (установи) у кошторисі. В свою чергу, під час звільнення ОСОБА_1 до командування військової частини А2393 рапортом щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не звертався.

На повторний адвокатський запит від 02.03.2020 року на надання повної інформації, що запитувалось, т.в.о. начальника управління персоналу штабу військової частини А2393 полковником В. Шевчук було підтверджено надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та видачу посвідчення учасника бойових дій.

Позивач вважає бездіяльність органу владних повноважень, у наслідок якого йому не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані додаткові відпустки за 2018, 2019 роки порушує його права, які підлягають захисту у суді, тому звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992р. №2232-XI визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктами 17, 18 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Так, ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Разом з тим, суд враховує, що згідно п.3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на відповідача, Військову частину А2393, законодавством покладається обов`язок сплатити позивачу компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки за період з 2018 по 2019 рік.

Крім того, суд критично ставиться до посилань Військової частини А 2393 на той факт, що під час звільнення позивач не звернувся з відповідним рапортом про виплату компенсації, оскільки нормами чинного законодавства обов`язковість такого звернення – не передбачено, у той час, як це є обов`язком відповідача провести повний розрахунок з військовослужбовцем під час його звільнення.

Одним із аргументів відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації при звільненні є те, що відповідач не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.

Суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006р., суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011р. (остаточне 10.06.2011р.) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі «Yvonne van Duyn v. Home Office» (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач - військова частина А2393 не довів, що не нараховуючи ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2018-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 липня 2019 року, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а Військовою частиною А2393 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2018-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 липня 2019 року.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача Військової частини А2393 що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, оскільки за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Тобто право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Тотожних висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі №620/4218/18.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року, зобов`язати Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 апеляційну скаргу Військової частини А1815 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року залишено без змін.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч.2 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у вказаному рішенні дійшов наступного висновку, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Суд не приймає до уваги позицію відповідача, що він не є належним відповідачем по справі з посиланням на те, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року в/ч А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до в/ч А1795, оскільки відповідач не надав належних доказів цих обставин. В матеріалах справи наявний лише лист т.в.о. начальника фінансового-економічного управління Командування Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року на адресу Командувача Сухопутних військ ЗСУ з пропозиціями щодо виключення окремих військових частин з розпорядників бюджетних коштів та зарахування їх до інших військових частин. Представник відповідача не зазначає про прийняття відповідного рішення за вказаними пропозиціями та не надає його копії.

Враховуючи вищевикладене та те, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбачені п.12 ч. ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 липня 2019 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 134 КАС України передбачені витрати на професійну правничу допомогу, зокрема зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач просить стягнути з Військової частини А2393 на користь ОСОБА_1 судові витрати: у сумі 6000 грн., пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Так, суд вважає неспівмірною, заявлену до відшкодування суму судових витрат у розмірі 6095,80 грн. з огляду на та розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на:

- складність справи – дана справа відноситься до категорії справ незначної складності та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників;

- обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді – дана адміністративна справа розглядається без виклику учасників справи до суду в порядку ст.262 КАС України;

- підготовку та подання до суду заяв по суті (заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву) - подання відповіді на відзив на позовну заяву, заяви про поновлення строку на звернення до суду.

- ціну позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стягнення з Військової частини А2393 витрат у заявленій сумі 6000 грн., буде суперечити принципу розподілу таких витрат, та покласти на відповідача обов`язок по відшкодуванню на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2102,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139. 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2393 (пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906), Військової частини А1785 (вул. Спартаківська, 2, м. Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 08022573) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2393 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 липня 2019 року;

Зобов`язати Військову частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 липня 2019 року.

Стягнути з Військової частини А2393 (пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму витрат на правничу допомогу у розмірі 2102,00 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.