Рішення № 90192362, 02.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4553/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Прокуратури Одеської області (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська 3, код ЄДРПОУ 03528552) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.05.2020 р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03528552) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 36671 (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят одна) гривня 02 копійки;

- стягнути з прокуратури Одеської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03528552) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 36671 (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят одна) грн. 02 копійки;

- стягнути з прокуратури Одеської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03528552) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, що складає 8944 гривні 15 копійок (вісім тисяч дев`ятсот сорок чотири гривні 15 копійок).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач безперервно працював в органах прокуратури з 04.08.1997 року по 30.04.2020 року. Наказом Прокуратури Одеської області від 29.04.2020 року позивача звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні. Проте, як зазначає позивач, вихідна допомога при звільненні йому не виплачувалась. Позивач вважає, що у порушення вимог чинного законодавства прокуратурою Одеської області не проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні виплати при звільненні, чим порушено права та законні інтереси позивача.

Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 01.06.2019 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.06.2019 року за вхідним № 24012/20 до суду від представника Прокуратури Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформуй органів прокуратури» норми статті 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремі категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74 частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ (в частині підстав звільнення прокурорів та особливостей застосування до них положень окремих статей КЗпП України) є вищими та вони підлягають обов`язковому виконанню. За таких умов, позовні вимоги є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 04.08.1997 року, що підтверджується записами № 2-22 у трудовій книжці позивача (а.с.7-11).

Наказом прокурора Вихор М. прокуратури Одеської області № 785к від 29.04.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020 року.

10.06.2020 року № 18-369вих-20 відповідач листом повідомив представника позивача адвоката Вальчука І.О., що вихідна допомога позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі п.9 ч.1 ст. 51 цього Закону її виплата не передбачена.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закон України №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Згідно з п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України.

Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні.

Отже, як встановлено судом, позивача звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, на момент звільнення позивача набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 р. з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту:

«Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП.

Суд зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення такої допомоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі №820/1119/16.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Токмілова Л.М.

.