Рішення № 90192357, 02.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5173/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ЄДРПОУ 39765871, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83), за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №815/5173/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про скасування наказу від 07.06.2017р. про звільнення з посади, поновлення на посаді.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, в задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 14.05.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі №815/5173/17 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2 , про скасування наказу та поновлення на посаді задоволено частково. Скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №256-к від 7 червня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та місті Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за угодою сторін, згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, статті 86 Закону України Про державну службу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та місті Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Справу №815/5173/17 в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 8 червня 2017 року на дату ухвалення судового рішення направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

27.05.2020 року вказана адміністративна справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно розпорядження про повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями 27.05.2020 року справу № 815/5173/17 розподілено на суддю Токмілову Л.М.

Ухвалою судді від 28.05.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті на 18 червня 2020 року об 11 годині 30 хвилин.

18.06.2020р. до суду від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх.№23325/20), відповідно до якого відповідач зазначає, що розгляд справи триває з 2017р., наполягає на тому, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області зробило все залежне від нього для прискорення розгляду справи, а тому просить стягнути з останнього на користь позивача середній заробіток не більше як за один рік.

17.06.2020р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№23190/20) у якому відповідач вказав, що згідно з ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Ухвалою суду від 18.06.2020р. продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управлінні Держгеокадастру в Одеській області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №256-к від 7 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за угодою сторін, згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, статті 86 Закону України «Про державну службу».

Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 30 травня 2017 року №10408/0/5-17 та лист погодження Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 6 червня 2017 року №22-28-0.15-0.15-8567/2-17.

Заява про звільнення написана особисто ОСОБА_1 із зазначенням, що датою її складання слід вважати дату реєстрації та 30 травня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області зареєстрована за допомогою системи електронного документообігу ДОК ПРОФ Степ 2.0 з одночасним нанесенням штрих-коду та присвоєнням реєстраційного номера Г-10408/0/5-17.

Головним управлінням Держгеокадастру в області направлено до Держгеокадастру лист від 30 травня 2017 року (вих.№21-15-0.6-5920/2-17) щодо погодження звільнення начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Губарєва О.В.

06 червня 2017 року (вих.№22-28-0-15-8567/2-17) Держгеокадастром погоджено звільнення ОСОБА_1 за умови дотримання законодавства про державну службу. Зазначений лист надійшов до відповідача 07 червня 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 14.05.2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2 , про скасування наказу та поновлення на посаді задоволено частково. Скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №256-к від 7 червня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та місті Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за угодою сторін, згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, статті 86 Закону України Про державну службу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та місті Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Справу №815/5173/17 в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 8 червня 2017 року на дату ухвалення судового рішення направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо зазначеної позовної вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Частиною другою наведеної статті передбачено, що захист прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист порушених прав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб.

Враховуючи, що професійна діяльність прокурорів є публічною службою, на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суд також зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

Як вбачається з Постановою Верховного Суду від 14.05.2020 року суду першої інстанції слід вирішити адміністративний позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за період з 08.06.2017р. по 14.05.2020р.) у зв`язку із незаконним звільненням.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.

Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч.1ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч.2ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету згідно з нормами ст. 13 Закону України «Про оплату праці», здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Разом з цим, згідно з нормами ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі Порядок № 100).

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку №100 збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься вимушений прогул, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. по справі № 813/1247/17.

Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, середньоденна заробітна плати за посадою начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та місті Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за період квітень-травень 2017р. становила 430,77грн. (т. 2 а.с. 50).

Судом встановлено, що загальна кількість робочих днів у період з 08.06.2017 року по 14.05.2020 року становить 733 днів.

Відповідно до п. 3 ч. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Такою подією суд визначає дату звільнення позивача з посади 08.06.2017р.

Таким чином, враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.06.2017 року по 14.05.2020 року у сумі 315754,41 грн. (400,77грн. х 733 днів) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/6583/14 від 15.02.2019 року, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні № 2-рп/2008 від 29 січня 2008 року, зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії ст. 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Звідси, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Слід зазначити, що несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: "Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права."

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ЄДРПОУ 39765871, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83), за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього заробітку задовольнити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ЄДРПОУ 39765871, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 315754,41грн. (триста п`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят чотири гривні 41 коп.) (400,77грн. х 733 днів) за період з 08.06.2017р. по 14.05.2020р. (з необхідністю врахування сум обов`язкових податків та зборів).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Токмілова Л.М.

.