Рішення № 90192217, 02.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1697/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - відповідач, Дрогобицький МВ ДВС), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 у виконавчому провадженні №60951466, винесену державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Гавриликом Н.Т.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 в добровільному порядку виконано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №442/7154/19, що підтверджується наявною у матеріалах виконавчого провадження №60951466 заявою від 13.02.2020. Виконання судового рішення у добровільному порядку свідчить про те, що відповідачем не вчинялось жодних заходів примусового виконання рішення суду. При цьому, державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Гавриликом Н.Т. при винесенні спірної постанови, всупереч нормам статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, не вживались дії щодо перевірки виконання судового рішення в добровільному порядку. Ураховуючи викладене, вказує, що відсутні підстави для стягнення виконавчого збору на підставі оскаржуваної постанови. Додатково зазначила, що нею не отримувалась постанова про відкриття виконавчого провадження.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказав, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. На думку відповідача, спірна постанова винесена на підставі та в межах Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалою від 02.03.2020 позовну заяву залишено без руху, позивачці надано строк на усунення недоліків.

Позивачкою 20.03.2020 вимоги ухвали виконано.

Ухвалою суду від 30.03.2020 провадження у справі відкрито і призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.04.2020.

Неявка сторін і неповідомлення причин такої, а також встановлення Кабінетом Міністрів України з 12.03.2020 карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зумовили відкладення розгляду справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву та копії матеріалів виконавчого провадження (від 27.04.2020 вх. 3229ел та 07.05.2020 вх. 23128).

Ухвалою від 02.07.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду.

В судове засідання 02.07.2020 сторони не з`явилися.

Від позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі (вх.№6129ел. від 02.07.2020).

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою державного виконавця Дрогобицького МВ ДВС від 10.01.2020 відкрито виконавче провадження №60951466 з виконання виконавчого листа №442/7154/19, виданого 11.12.2019 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, відповідно до якого зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом вселення її до даного будинку.

Вказаною ж постановою зобов`язано боржника ОСОБА_1 виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Виконавче провадження №60951466 відкрито за заявою стягувача ОСОБА_2

ОСОБА_2 13.02.2020 подано до Дрогобицького МВ ДВС заяву з проханням закінчити виконавче провадження №60951466 у зв`язку з виконанням 21.01.2020 боржником судового рішення шляхом вселення до будинку.

На підставі цієї заяви державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Гавриликом Н.Т. 14.02.2020 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №60951466 з виконання виконавчого листа №442/7154/19, виданого 11.12.2019 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.

Одночасно державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Гавриликом Н.Т. винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 9 446 грн.

Постанова по стягнення виконавчого збору від 14.02.2020 ВП №60951466 є предметом оскарження з тих підстав, що рішення суду у виконавчому провадженні ВП №60951466 виконано боржником в добровільному порядку, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі за текстом - Закон №1404-VІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VІІІ).

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина 4 статті18 Закону №1404-VІІІ).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VІІІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VІІІ, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частиною 6 вказаної статті за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

При цьому, відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно із статтями 27, 42 Закону №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, витрати на виконавче провадження та виконавчий збір стягується на підставі постанови.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

З аналізу вказаних норм Закону №1404-VІІІ слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

При цьому, частиною п`ятою статті 27 №1404-VІІІ визначено вичерпний перелік коли виконавчий збір не стягується, а саме:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 вказаного Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини третьої статті 40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З вказаного слідує, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, якщо виконавчий збір не стягнуто при відкритті виконавчого провадження, такий стягується на підставі окремої постанови.

Судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження №60961466 винесена 10.01.2020.

Постанова про закінчення виконавчого провадження №60961466 у зв`язку із виконанням рішення суду винесена державним виконавцем лише 14.02.2020.

Відповідно до правової позиції в подібних правовідносинах, яка сформована Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 у справі №480/3452/19, відкриття провадження з примусового виконання рішення (будь-яка дія або сукупність дій) уже свідчить про те, що таке рішення не виконувалося добровільно.

Ураховуючи вищенаведену позицію, оскільки позивачем рішення суду не виконано в добровільному порядку, суд дійшов висновку про правомірність винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

При цьому, доводи позивача щодо не виконання відповідачем обов`язку перевірки виконання рішення суду в добровільному порядку та неналежного повідомлення позивача про відкриття виконавчого провадження не впливають на суть даних правовідносин, оскільки в даному випадку обов`язок сплати виконавчого збору пов`язаний з фактом відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що Дрогобицьким МВ ДВС вказані вимоги щодо обов`язку довести правомірність свого рішення виконало.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, суд вважає, що таке рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя О.П. Хома