Рішення № 90191823, 03.07.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2020 р. справа № 300/581/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини А1349 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А1349 про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, невиплати на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку у розмірі 86985,00 грн за період затримки з 30.04.2019 до 10.12.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командира військової частини А1349 (по особовому складу) від 25.03.2019 № 10-РС позивача звільнено у запас, а наказом командира військової частини А 4267 за № 94 від 25.04.2019 виключено зі списків особового складу військової частини. Однак, на день виключення із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідач не провів повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно. Натомість така грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена відповідачем лише 11.12.2019. В зв`язку із наведеним, позивач вважає, що оскільки станом на день виключення з списків особового складу військової частини з ним не проведено розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, він має право на одержання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день проведення фактичного розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. З урахуванням приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року до стягненню з відповідача на його користь підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 86985,00 грн за період затримки з 30.04.2019 до 10.12.2019. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України(а.с.15-16).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.03.2020 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби. Несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю (а.с.19-22).

27.03.2020 на адресу суду від позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового Договору і відповідно до державних гарантій). Додатково звертає увагу, що посилання відповідача на приписи Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” є необґрунтованими, оскільки позивачем не було заявлено вимог щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а спірні правовідносини виникли з приводу відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.34-36).

Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанцією про відправлення (а.с.37). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.

Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого управління персоналу штабу військової частини А0780 від 19.10.2017, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.6).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А1349 (по стройовій частині) № 94 від 25.04.2019, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29 квітня 2019 (а.с.7).

11.12.2019 ОСОБА_1 на банківський рахунок виплачено грошову компенсацію вартості речового майна в розмірі 12726,05 грн, що підтверджується випискою від 04.02.2020 з карткового рахунку позивача про надходження коштів (а.с.10-12).

Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено з ним повного розрахунку у день його звільнення, оскільки такий розрахунок був проведений лише 11.12.2019, коли військовою частиною йому виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, а тому має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпП України, звернувся до військової частини А1349 із заявою від 05.02.2020 року про нарахування та виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку та надання довідок про середньоденний заробіток, про дату і розмір виплати грошової компенсації за не отримане речове майно (а.с.8).

Позивач вважає, що невиплата середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) та регулює відносини у цій сфері.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно з ч.1 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання ч.1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядок № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, на підставі Закону № 2011-XII військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.

Судом встановлено, що, на підставі наказу командира військової частини А1349 від 25.04.2019 № 94 про звільнення ОСОБА_1 , складено довідку від 25.04.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 усього на суму 12919,85 грн (а.с.31).

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, спеціальним законодавством про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Відтак, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року (справа №825/598/17).

Згідно із частинами першою, другою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За приписами частин першої, другої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальності за невиплату чи несвоєчасну виплату усіх сум грошового забезпечення за всіма видами, тому з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації положення статті 117 КЗпП України, які є загальними, необхідно поширити на правовідносини, які виникли під час звільнення особи з військової служби в Збройних Силах України.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 року у справі “Сук проти України”, держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно позиції Європейського суду у справі van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відтак, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Наведене вище спростовує твердження відповідача про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача 29.04.2019 було виключено із списків особового складу військової частини. Таке виключення відбулося без проведення остаточного розрахунку з ним. Фактичну виплату за неотримане речове право з позивачем проведено 11.12.2019 в сумі 12726,05 грн.

В зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про те, що бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні позивача з військової служби є протиправною, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з військової частини А1349 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 86985,00 грн за період затримки з 30.04.19 до 10.12.19, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

В зв`язку із наведеним, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому покликання відповідача на те, що вказана виплата не є складовою грошового забезпечення є безпідставним.

Суд зазначає, що грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків військової частини 29.04.2019, а відтак вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Посилання відповідача на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанов Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17.

Також, необґрунтованим є посилання відповідача на приписи Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, оскільки позивачем не було заявлено вимог щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а спірні правовідносини виникли з приводу відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 29.04.2019 та проведення остаточного розрахунку з ним лише 11.12.2019, суд дійшов до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”(далі - Порядок №100).

Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що позивач виключений із списків військової частини 29.04.2019, а грошова компенсація за неотримане речове майно йому виплачена 11.12.2019, в зв`язку із чим період затримки розрахунку при звільненні становить 225 дні.

Згідно довідки військової частини А1349 №350/484/1/4/912 від 12.06.2020 сума нарахованого щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували звільненню, а саме за лютий 2019 року становить 10522,35 грн, за березень 2019 року - 10522,35 грн, що становить за два місяці – 21044,70 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 356,69 грн (21044,70 грн / 59 днів).

Таким чином, сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв`язку із затримкою розрахунку складає 80225,25 грн. (356,69 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) Х на 225 (кількість днів затримки)).

Суд зазначає, що позивачем невірно обраховано середньоденний розмір грошового забезпечення, що вплинуло на розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, а відтак із заявлених позивачем 86985,00 грн до виплати належить 80225,25 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з військової частини А1349 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 86985,00 грн за період затримки з 30.04.2019 до 10.12.2019 підлягає частковому задоволенню в розмірі 80225,25 грн.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1349 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 - невиплати на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з військової частини А 1349 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.04.2019 року по 10.12.2019 року у розмірі 80225,25 (вісімдесят тисяч двісті двадцять п`ять) гривень 25 коп.(сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів).

В решті вимог позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до частини 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - військова частина А1349 (код ЄДРПОУ 08174283, вул. Чорновола, 119 А, м. Івано-Франківськ, 76005).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.