Рішення № 90191621, 09.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року 11 год. 05 хв.Справа № 280/2175/19 Н/280/5/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.

представника позивача - Сідельникової О.Л.

представника відповідача - Пархомова Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження заяву

про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 по справі

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Управління з питань праці Запорізької міської ради (69044, м. Запоріжжя, майд. Профспілок, 5, код ЄДРПОУ 41904647)

про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління з питань праці Запорізької міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №ОМС-ЗП1027/1051/НД/АВ/П/ТД-ФС 1 від 12.04.2019 року, прийняту начальником Управління з питань праці Запорізької міської ради Швець Ю.В., якою на нього на підставі абз.2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення частин першої та третьої статті 24 КЗпП України та частини першої статті 21 КЗпП України накладено штраф у розмірі 125190 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.02.2020 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі № 280/2175/19 - залишено без змін.

09 квітня 2020 на адресу суду надійшла заява представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі № 280/2175/19 за нововиявленими обставинами. В обґрунтування заяви посилається на те, що прийняття 12.12.2019 Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким пом`якшено відповідальність за ст. 265 КЗпП України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, відповідно до ч. 3 ст. 361 КАС України є підставою для перегляду рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.

Управління з питань праці Запорізької міської ради у відзиві від 18.05.2020вх. № 22669 проти задоволення заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами заперечує. Зазначає, що оскільки в положеннях ч. 2 ст. 361 КАС України відсутнє посилання на ч. 3 ст.361 КА України як на підставу подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, остання не визначається законодавцем самостійною підставою для такого перегляду. Крім того вказує, що за порушення законодавства про працю, штраф накладено саме на суб`єкта господарювання – фізичну особу-підприємця, а не на фізичну особу. Тому положення ст. 58 Конституції України в даному випадку застосуванню не підлягають. Не вказано про зворотну дію Закону в самому нормативному документі. Відтак, просить у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовити, а рішення суду залишити в силі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.04.2020 відкрито спрощене провадження за нововиявленими обставинами та призначено судове засідання на 12.05.2020.

Ухвалою суду від 12.05.2020 за клопотанням сторін відкладено судове засідання на 09.06.2020.

У судовому засіданні 09.06.2020 представник позивача підтримав заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Просить суд задовольнити заяву та скасувати рішення суду у справі № 280/2175/19.

Представник відповідача проти заяви заперечив, з підстав викладених у відзиві. Просить у задоволенні заяви відмовити повністю.

У судовому засіданні 09.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Вирішуючи заяву за нововиявленими обставинами суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 2 статті 361 КАС України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Згідно з частиною 3 статті 361 КАС України перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Відповідно до частини 4 статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Системний аналіз положень ст. 361 КАС України дає підстави стверджувати про те, що ч. 2 вказаної норми визначає підстави, за наявності яких судове рішення підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. В той час, ч. 3 ст. 361 КАС України встановлює заборону на перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, за ВИКЛЮЧЕННЯМ випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Тобто, зміна законодавства, за загальним правилом, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами. Саме тому ч. 2 ст.361 КАС України і не містить такої обставини в переліку підстав.

Однак, як зазначалось, законодавець робить виключення для випадків, коли зміна законодавства може стати підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, а саме, у разі коли зміни законодавства пом`якшили або скасували відповідальність фізичної особи.

У зв`язку із цим, доводи відповідача про неможливість застосування ч.3ст. 361 КАС України як самостійної підстави для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, суд відхиляє.

Щодо зворотної дії Закону в часі слід звернути увагу на таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

У рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 року № 6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

У рішенні від 02.07.2002 року № 13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до рішення КСУ від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Відповідно до пп. 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в ст. 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.

Виходячи із суті ст. 7 згаданої Конвенції, дія принципу незворотності дії закону в часі знаходяться в площині кримінального права.

Однак, Європейський суд з прав людини у своїй практиці все ж застосовує широкий підхід до дії принципу незворотності дії закону в часі шляхом більш широкого розуміння захисту прав і свобод людини та застосування принципу верховенства права, не обмежуючись кримінально-правовим підходом до дії принципу незворотності дії закону в часі, а розширюючи дію цього принципу в галузевому розрізі права. Досить часто такому широкому підходу може слугувати й тлумачення Судом гарантованих Конвенцією прав і свобод людини через застосування принципу предмету та мети Конвенції.

Метою Конвенції, як вказується в численних рішеннях ЄСПЛ, є захист індивідуальних прав людини, а також розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Крім того, часто Суд у своїх рішеннях посилається не лише на предмет і мету Конвенції, а застосовує для підсилення своєї позиції також слова її Преамбули про верховенство права у відповідності із Статутом Ради Європи.

У справі «Праведная проти Росії» від 18.11.2004 року російський місцевий суд при розгляді спору щодо порядку нарахування пенсії застосував наказ Міністерства праці РФ, виданий після прийняття рішення у справі, як підставу для перегляду власного рішення за нововиявленими обставинами. При цьому, якщо попереднє рішення винесено на користь позивачки, то в результаті перегляду вже на підставі цього наказу Мінпраці РФ у задоволенні її вимог було відмовлено. Оскільки ключовим питанням цієї справи було ретроспективне застосування відомчого некримінального нормативно-правового акту, що прямо не підпадає під дію статті 7 Конвенції, ЄСПЛ аналізував ситуацію, що склалася в контексті статті 6, яка гарантує право на справедливий суд. Суд одноголосно дійшов висновку, що це право було порушено.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року Суд нагадав, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонена нормами Конвенції і в даному випадку може бути застосована. Тим не менше, коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності (див. Ухвала Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2002 року щодо прийнятності заяви Воробйової проти України). У зв`язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип правової визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 ст. 35 Конвенції.

Так, під час проведення інспекційного відвідування та винесення постанови про накладення штрафу від 12.04.2019 №ОМС-ЗП1027/1051/НД/АВ/П/ТД-ФС 1, ч. 2 ст. 265 КЗпП України була викладена наступним чином: «Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Законом України № 378 від 12.12.2019 « Про внесення змін до Кодексу законів про працю», який набрав чинності 02.02.2020, внесені зміні у статті 265: у частині другій абзац другий замінено двома новими абзацами такого змісту:

"фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення".

Тобто, з 02.02.2020 відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) законодавцем значно пом`якшено.

Щодо посилань відповідача на те, що в даному випадку суб`єкт відповідальності за ст. 265 КЗпП України – фізична особа-підприємець, а не фізична особа без статусу господарюючого суб`єкта, а відтак є неможливим застосувати зворотну дію Закону про пом`якшення відповідальності фізичної особи, то суд вважає за потрібне зазначити таке.

Верховний Суд переглядаючи справу № 806/2143/18 та досліджуючи суб`єктний склад правопорушення визначеного частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП , за якими передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) дійшов висновку про те, що ключової відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Тобто, говорячи про фізичну особу-підприємця як господарюючого суб`єкта і суб`єкта відповідальності за ч.2 т.265 КЗпП України мається на увазі фізична особа, яка буде нести відповідальність за допущене правопорушення.

Відтак, суд доходить висновку, що внесені Законом України № 378 від 12.12.2019 зміни до ст. 265 КЗпП України, можуть бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки пом`якшують відповідальність фізичних осіб-підприємців за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

При цьому, оскільки зміна законодавства стосується саме пом`якшення відповідальності фізичної особи, то питання наявності та доведеності вчиненого правопорушення повторно не підлягає доведенню. Заявник вказане питання також не підіймає.

Мова йде про розмір застосованої відповідальності згідно постанови про накладення штрафу від 12.04.2019 №ОМС-ЗП1027/1051/НД/АВ/П/ТД-ФС 1 – 125 190 грн., та новим розміром, визначеним Законом України № 378 від 12.12.2019 « Про внесення змін до Кодексу законів про працю» - 41730 грн. (позивач перебуває на загальній системі оподаткування).

Відповідно до ч. 4 ст.368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Частиною 1 ст. 369 КАС України передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова;3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про необхідність задоволення заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №280/2175/19 за нововиявленими обставинами. Тому, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №280/2175/19 слід скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління з питань праці Запорізької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови– задовольнити частково.

Скасувати постанову Управління з питань праці Запорізької міської ради №ОМС-ЗП1027/1051/НД/АВ/П/ТД-ФС 1 від 12.04.2019 про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 83 460 грн. (125 190 грн. (тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати) – 41 730 грн. (десятикратний розмір мінімальної заробітної плати) за новою редакцією ч. 2 ст. 265 КЗпП України). В іншій частині в позові слід відмовити.

При цьому суд звертає увагу на те, що постанова Управління з питань праці Запорізької міської ради №ОМС-ЗП1027/1051/НД/АВ/П/ТД-ФС 1 від 12.04.2019 про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 не підлягає визнанню протиправною, оскільки на час її прийняття суб`єкт владних повноважень діяв правомірно і обґрунтовано та застосував розмір штрафу, який був передбачений чинним законодавством.

Визначаючись із розподілом судових витрат суд виходить з того, що наявність вчиненого правопорушення з боку позивача доведено, а часткове задоволення позову та скасування оскаржуваної постанови в частині зменшення розміру штрафу спричинено змінами в законодавстві, що не спростовує того факту, що спір виник внаслідок неправомірних дій позивача.

Тому, суд вважає за можливе застосувати ч. 8ст. 139 КАС України та покласти всі судові витрати на позивача.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №280/2175/19 за нововиявленими обставинами – задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №280/2175/19 – скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління з питань праці Запорізької міської ради (69044, м. Запоріжжя, майд. Профспілок, 5, код ЄДРПОУ 41904647) про визнання протиправною та скасування постанови– задовольнити частково.

Скасувати постанову Управління з питань праці Запорізької міської ради №ОМС-ЗП1027/1051/НД/АВ/П/ТД-ФС 1 від 12.04.2019 про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 83 460 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 30.06.2020.

Суддя Л.Я. Максименко