Рішення № 90191091, 03.07.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/1195/20

категорія 112030400

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання рішення неправомірним та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати відмову виконавчого комітету Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області №116 від 22.01.2020 в призначенні їй державної соціальної допомоги у грошовій формі, як малозабезпеченій сім`ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї неправомірною;

- зобов`язати виконавчий комітет Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області призначити державну соціальну допомогу у грошовій формі, як малозабезпеченій сім`ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї, починаючи з дати звернення (03.12.2019).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є інвалідом 2 групи загального захворювання, вдовою та має на утриманні та вихованні неповнолітню дитину. Раніше, згідно з положеннями Закону України "Про державну соціальну допомогу" та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №250 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям" на неї та членів її сім`ї виплачувалася державна соціальна допомога у грошовій формі, як малозабезпеченій сім`ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї. 03.12.2019, для подальшої виплати сім`ї, як малозабезпеченій, соціальної допомоги позивач звернулась до відповідача із заявою та подала передбачену у такому випадку декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області листом від 22 січня 2020 року повідомило, що за рішенням комісії з надання соціальної допомоги відмовлено у призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з посиланням на те, що у власності чи володінні малозабезпеченої сім`ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 кв. м. на одного члена сім`ї та додатково 10,5 кв. м. на сім`ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму). Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки її донька лише зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає разом із нею за адресою: АДРЕСА_2 . Стверджує, що факт реєстрації не є тотожним з правом власності та правом володіння, що спростовує причину відмови у відповіді № 116 від 22.01.2020.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 16.03.2020.

16 березня 2020 року справа в судовому засіданні не слухалася, у зв`язку із неможливістю прибуття представника відповідача до суду, внаслідок вжиття органами державної влади посилених обмежувальних заходів щодо упередження ситуації з можливим розповсюдженням коронавірусу в Україні. Судове засідання в справі відкладено на 06.04.2020.

23 березня 2020 року Управлінням праці, сім`ї та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити в задоволені позову за безпідставністю. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач вказує, що позивачем у декларації зазначено житлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 - загальна площа 46 кв. м., 1 пров АДРЕСА_3 - загальна площа - 62. 2 кв. м., які перебувають у власності та володінні, а тому з врахуванням ст. 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" вона не має права на отримання допомоги.

06 квітня 2020 року справа знята з розгляду у зв`язку з поширенням на території Житомирської області і на інших регіонах України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вжиттям органами державної влади посилених обмежувальних заходів щодо упередження ситуації з можливим розповсюдженням коронавірусу в Україні. Судове засідання в справі призначено на 15 червня 2020 року.

У судове засідання, яке було призначене на 15 червня 2020 року, сторони не прибули, хоча про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Відповідачем направлено заяву про розгляд справи без участі їх представника у порядку письмового провадження. Одночасно відповідачем зазначено, що позовні вимоги не визнає і просить відмовити в їх задоволенні.

Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом без виходу до нарадчої кімнати, постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03.12.2019 ОСОБА_1 , будучи особою з інвалідність 2 групи, звернулась до управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області із заявою про призначення до подальшої виплати сім`ї, як малозабезпеченій, соціальної допомоги та подала передбачену в такому випадку Декларації про доходи та майновий стан осіб.

При заповненні бланку декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, ОСОБА_1 у розділі ІІІ "Відомості про житлові приміщення, що перебувають у власності або володінні членів сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, членів сім`ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей)" зазначила про наявність у її власності цілого житлового будинку по І АДРЕСА_3 загальною площею 62,2 кв.м., та наявність у її дочки ОСОБА_2 на праві користування об`єкта за зареєстрованою адресою по АДРЕСА_4 .

Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області листом від 22.01.2019 повідомило позивача, що за рішенням комісії з надання соціальної допомоги відмовлено в призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з посиланням на те, що у власності чи володінні малозабезпеченої сім`ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 кв. метр на одного члена сім`ї та додатково 10, 5 кв. метра на сім`ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Реалізація конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям здійснюється відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" від 1 червня 2000 року №1768-III (далі - Закон №1768-III).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону №1768-III державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога) - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, який залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Приписами статті 4 вказаного Закону визначено, що заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім`ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації.

У заяві дається згода сім`ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону.

Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією органів доходів і зборів.

Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї.

Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз`яснення порядку його оскарження.

Умови, за яких державна соціальна допомога не призначається, зменшується її розмір або припиняється виплата визначаються статті 7 Закону №1768-III.

Державна соціальна допомога не призначається, зокрема, коли у власності чи володінні малозабезпеченої сім`ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім`ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім`ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).

За наявності обставин, передбачених у частині першій цієї статті, державна соціальна допомога може бути призначена місцевою державною адміністрацією на підставі рішень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад у разі, якщо, зокрема, у разі, якщо у складі сім`ї є особа з інвалідністю.

Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім`ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" від 1 червня 2000 року №1768-III встановлено Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №250 (далі - Порядок №250).

Згідно із пунктом 9 Порядку №250 рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів із дня подання заяви і надсилається наступного після його прийняття дня уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї. У разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім`ї із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження рішення.

З матеріалів справи вбачається, що у власності та володінні ОСОБА_1 перебуває лише житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 62,2 кв.м.

Суд ураховує, що в позові ОСОБА_1 вказала, що її молодша донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована її покійним батьком за адресою проживання його батьків, у квартирі АДРЕСА_5 , який належить на праві приватної власності бабі та діду дочки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ). Їх онука лише зареєстрована за цією адресою і ніякого відношення до володіння, користування та розпорядження цим майном не має. Більше того, весь цей час вона проживає разом з позивачем у квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , однак без реєстрації. На підтвердження вказаного надано довідку МКВЖРЕП №7 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за №396 від 03 лютого 2020 року (а.с.11).

Факт проживання доньки ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 , а не за адресою реєстрації у квартирі АДРЕСА_5 посвідчує також акт комісії МКВЖРЕП №7 від 22 вересня 2019 року (а.с.10).

Наведене відповідачем не заперечувалося.

Крім того, у відзиві відповідач самостійно вказує, що у Декларації про доходи та майновий стан осіб позивачем зазначено, що у її доньки ОСОБА_2 на праві користування за зареєстрованою адресою по АДРЕСА_1 15,33 АДРЕСА_7 м., тобто не на праві власності позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право власності та право користування не є тотожними поняттями.

Правилами реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року №207, передбачено, що реєстрація місця проживання дитини до 14 років може бути здійснена виключно за місцем реєстрації одного з батьків. При цьому згода власника житла на реєстрацію дитини не потрібна.

Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. За бажанням батьків, чи одного з них, документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини за бажанням може здійснюватися також через органи соціального захисту населення на підставі даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.

Одночасно, в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , який є батьком ОСОБА_2 з якої видно, що він помер ще ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.22).

Суд наголошує, що реєстрація місця проживання не свідчить про право володіння або власності на нерухоме майно.

Згідно із пунктом 27 Порядку №250, контроль за правильністю призначення і виплати соціальної допомоги здійснює орган соціального захисту населення безпосередньо та через соціальних інспекторів. Органи соціального захисту населення мають право робити запити та у строк до п`яти календарних днів з дня надходження відповідного запиту безоплатно отримувати від ДФС, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, органів Пенсійного фонду України інформацію, необхідну для перевірки достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Водночас, відповідачем у відзиві самостійно вказано, що даними реєстру підтверджено лише право власності сім`ї заявника на одну квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 62,2 кв.м.

Необхідно звернути увагу, що навіть за наявності у власності особи, яка звертається за призначенням допомоги або членів її сім`ї двох квартир житлова площа яких перевищує встановлену норму, законодавством передбачено виняткові випадки, які передбачають можливість призначення такої допомоги, зокрема у разі, якщо у складі сім`ї є особа з інвалідністю.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи саме такі дії і мав вчинити відповідач, проте не виконав такого обов`язку.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відмова Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області у призначенні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям є протиправною.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено що, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірність відмови у призначенні та виплаті державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, оформленої листом Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області вих. №116.

З огляду на викладене, а також ураховуючи сукупність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення Виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області (вул. Європейська, 83, м.Бердичів, Житомирська область, 13306, код ЄДРПОУ 03192810) про визнання рішення неправомірним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, оформлену листом від 22.01.2020 № 116, в призначенні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги у грошовій формі, як малозабезпеченій сім`ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї.

Зобов`язати Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області призначити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу у грошовій формі, як малозабезпеченій сім`ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї, починаючи з дати звернення, тобто з 03.12.2019.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів п. 3 розд. VI, пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко