Рішення № 90191076, 03.07.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/7687/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України Житомирського прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної прикордонної служби України Житомирського прикордонного загону, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України Житомирського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року.

- зобов`язати Державну прикордонну служби України Житомирського прикордонного загону нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року.

- визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України Житомирського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року.

- зобов`язати Державну прикордонну службу України Житомирського прикордонного загону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач протиправно при звільненні не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки впродовж 2015, 2016, 2017, 2018 років, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення в період з липня 2015 року по лютий 2018 року.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України).

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження вручена позивача та відповідачу, про що свідчить відмітки про отримання у відомості про направлення.

Через відділ документального забезпечення суду 15 червня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що станом на 11.06.2020 року позивачу нараховується компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду № 01-50-в від 03 червня 2020 року в період часу з 08.06.2020 по 30.06.2020 року включно суддя Попова О.Г. перебувала у відпустці.

У відповідності до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу начальника 9 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16.01.2018 року №15-ОС прапорщика ОСОБА_1 , старшого техніка-начальника групи автоматизованих систем управління відділення зв"язку відділу прикордонної служби "Млачівка" ІІ категорії (тип Б), звільненого з військової служби 12.01.2018 року у відставку, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.9).

22 жовтня 2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 018676 (а.с.8).

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та виплати індексації грошового забезпечення.

Листом від 21.02.2020 року №41/11/44/37/К-45 та листом від 21.02.2020 року №42/11/44/37/К-46 Державна прикордонна служба України Житомирський прикордонний загін повідомив позивача, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. Кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015-2017 роки дозволили здійснити видатки на виплату індексації грошових доходів по червень 2015 року. У зв`язку з цим нарахування індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року позивачу не проводилось (а.с. 10-11).

Позивач вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018, роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року, суд зазначає таке.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

У пункті 19 вказаної статті Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.

Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічний висновок зроблено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним за 2015-2018 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій.

Водночас, позивач просить нарахувати та виплатити грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року.

Суд звертає увагу, що відповідно витягу наказу від 16.01.2018 року №15-ОС остаточною датою закінчення проходження військової служби Кайданюком О.П. вважається 16.01.2018, а не 16.02.2018.

Отже захист прав позивача підлягає захисту шляхом зобов"язання Державну прикордонну служби України Житомирського прикордонного загону нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.01.2018 року, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплатиту індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року, суд зазначає таке.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ).

У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою, другою, п`ятою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Частинами першою - другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому суд зазначає, що не проведення та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення є обмеженням його Конституційних прав відповідачем, що є незаконним.

В той же час, позивач просить нарахувати та виплатити індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року, проте як вже зазначалось раніше, остаточною датою закінчення проходження військової служби Кайданюком О.П. є 16.01.2018 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по січень 2018 року та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по січень 2018 року.

Доводи відповідача, що станом на 11.06.2020 року позивачу нараховується компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, суд не бере до уваги, оскільки докази, які б свідчили про нарахування, виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з липня 2015 та січень 2018 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, в матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не надані.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Отже, відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про його розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної прикордонної служби України Житомирського прикордонного загіну (вул. С.Параджанова, 125,Житомир,10025. ЄДРПОУ 14321914) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України Житомирського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.01.2018 року.

Зобов`язати Державну прикордонну служби України Житомирського прикордонного загону нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.01.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України Житомирського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по січень 2018 року.

Зобов`язати Державну прикордонну службу України Житомирського прикордонного загону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по січень 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеномустаттею 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленимистаттями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 03 липня 2020 року.

Суддя О.Г. Попова