Рішення № 90190884, 24.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 р. Справа№200/1977/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов

ОСОБА_1

до відповідача Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької

області

про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії щодо неврахування до пільгового стажу періоди роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой”, з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з зарахуванням зазначених періодів роботи до пільгового та страхового стажу.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, не враховуючи до пільгового стажу зазначені періоди роботи, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.

Зазначає, що, оскільки, у трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва, відповідач безпідставно відмовив у зарахуванні таких періодів до пільгового стажу позивача та призначенні пенсії за віком мотивуючи неможливістю перевірки достовірності довідки про підтвердження пільгового стажу.

Вважає, що не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой” є безпідставним, оскільки, зазначення відомостей щодо сумісництва по виконанню обов`язків електрика не підтверджує їх виконання та згідно архівної довідки нарахування та виплата заробітної плати здійснювалась згідно займаної посади «монтажник залізобетонних конструкцій 4 розряду на дільниці № 1», а тому відсутні підстави щодо неврахування до пільгового стажу зазначеного періоду роботи.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, не враховуючи до пільгового стажу зазначені періоди роботи, діяв в межах повноважень, та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.

Зазначає, що періоди роботи з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва не зараховані до пільгового стажу, у зв`язку з відсутністю підтвердження стажу Пенсійним Фондом Російської Федерації та ненаданням наказів про атестацію робочих місць.

Вказує, що період роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року не зарахований до пільгового стажу у зв`язку наявністю сумісної роботи.

Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд справи за його участю не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 (а.с. 12-17).

08.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.

22.11.2019 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області прийняте рішення № 225 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з тим, що період роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в якості монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій у зв`язку з наявністю сумісної роботи на посаді електрика, та періоди роботи з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва не зараховані до пільгового стажу, оскільки позивачем не надані накази про атестацію робочих місць, та відсутністю підтвердження стажу Пенсійним фондом Російської Федерації (а.с.22-23).

Згідно записів в трудовій книжці БТ-I № 2873165 та ВТ-І № 8333334 ОСОБА_1 працював, зокрема:

- з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой” на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій;

- з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду;

- з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду;

- з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду;

- з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду;

- з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду;

- з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду;

- з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду;

- з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 6 розряду; (а.с. 24-32).

Згідно довідок від 16.05.2011 року № 1565 та від 11.06.2019 року № 229 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій ОСОБА_1 працював повний робочий день на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва періоди роботи з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року (а.с.39,42).

Відповідно до картки атестації робочих місць від 02.12.2014 року № 3 ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва проведена атестація робочих місць.

Згідно архівної довідки від 13.12.2019 року № 07-04/2198 ОСОБА_1 працював з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой” на посаді монтажника по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 4 розряду з виконанням обов`язків електрика на участі № 1, заробітна плата нараховувалась у січні 1985 року – серпні 1990 року з зазначенням запису про посаду «монтажник уч-к № 1» (а.с.52).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов`язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Тобто, відповідач у справі – орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пунктом 2 розділу XY Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачений порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, відповідно до якої особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявном)у стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Згідно п. а. ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Тобто, зазначеною нормою встановлено, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу (у тому числі й зайнятості позивача протягом повного робочого дня на підземних роботах, що є спірним у цій справі) має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем в трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой”, з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на посадах, які дають право на отримання пенсії на пільгових умовах.

Тобто, трудова книжка позивача містить записи про його роботу у спірні періоди зі шкідливими та важкими умовами праці, що дає йому право на зарахування цього періоду до пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 Закону України «Про зайнятість населення» права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з Українським законодавством, ратифіковані парламентом міжнародні договори з питань соціального забезпечення, є частиною законодавства про пенсійне забезпечення в Україні.

Міждержавна Угода між урядом України та урядом Російської Федерації від 14 березня 1993 року “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн”, встановлює, що питання пенсійного забезпечення регулюється Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі. Вказана Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно з пунктом 6 зазначеної Угоди, яка набрала законної сили з 13 березня 1992 року, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання сили цією угодою.

Зі змісту наведених положень Угоди, суд доходить висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески сплачувалися в Росії, але вони не передаються в разі переїзду працівника в іншу державу. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року документи, що необхідні для пенсійного забезпечення, видані в установленому порядку на території держав-учасниць, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

Враховуючи той факт, що позивач працював на підприємстві, зареєстрованому на території Російської Федерації, та за нього здійснювалось відрахування страхових внесків, відмова відповідача у зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва на підставі наданої позивачем довідки є необґрунтованою та такою, що порушує його право на призначення пенсії.

Оскільки пільговий та страховий стаж роботи підтверджений належно оформленим записами у трудовій книжці, суд вважає неправомірною відмову відповідача в зарахуванні вищенаведених періодів роботи до пільгового стажу позивача.

Щодо доводів позивача щодо протиправності незарахування періодів роботи з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” до страхового стажу позивача у зв`язку відсутністю наказів про результати проведення атестації робочих місць на підприємстві, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від18 листопада 2005 року № 383, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Пунктом 10 зазначеного Порядку встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку.

Згідно п. 4.4 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислені стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах встановлено, якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров`я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно пунктів 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Частиною 2 пункту четвертого цього Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Таким чином, законодавцем покладений обов`язок своєчасного та якісного проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому непроведення або несвоєчасне та неякісне проведення з вини керівників підприємств атестації не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно картки атестації робочих місць від 02.12.2014 року № 3 ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва атестація робочих місць проведена.

Враховуючи, що до проведення чергової атестації позивач працював на посаді, характер роботи на якій в подальшому підтвердився проведеною атестацією, та продовжив обіймати цю посаду після проведення атестації, суд приходить до висновку, що спірний період підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року в справі № 21-307а14.

Враховуючи наведене, суд вважає, що, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, тому позовні вимоги про скасування рішення, яке оскаржується, підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з зарахуванням зазначених періодів роботи до пільгового та страхового стажу, суд враховує наступне.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Таким чином, суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межою наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, відповідно позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Оскільки, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, яке оскаржується, підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з зарахуванням зазначених періодів роботи до пільгового та страхового стажу, з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії щодо неврахування до пільгового стажу періоди роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой”, з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва, скасування рішення від 22.11.2019 року № 225 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з зарахуванням зазначених періодів роботи до пільгового та страхового стажу з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ 23346787, юридична адреса: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) про визнання протиправними дії щодо неврахування до пільгового стажу періоди роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой”, з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з зарахуванням зазначених періодів роботи до пільгового та страхового стажу – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо неврахування до пільгового стажу періоди роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой”, з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москва.

Рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 22.11.2019 року № 225 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах - скасувати.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2019 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 25.01.1985 року по 20.08.1990 року в будівельному управлінні № 6 тресту “Краматорськжилстрой”, до страхового стажу періоди роботи з 19.04.2007 року по 30.11.2007 року, з 10.01.2008 року по 31.10.2008 року, з 03.12.2008 року по 30.01.2009 року, з 01.10.2014 року по 05.11.2014 року, з 26.01.2015 року по 01.01.2016 року, з 18.04.2016 року по 28.03.2017 року, з 20.06.2017 року по 29.03.2018 року, з 30.03.2018 року по 31.05.2019 року на підприємстві ТОВ “Теплоагрегат” м. Москвата з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ 23346787, юридична адреса: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Т.В. Давиденко