Рішення № 90189831, 09.06.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/10129/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді Смолій Л.Д.

при секретарі Хлуд І.П.

з участю представника позивача органу опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Шах Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне справу за позовом органу опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, суд -

В С Т А Н О В И В :

Представник органу опіки та піклування Рівненської райдержадміністрації звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати ОСОБА_6 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Малолітній ОСОБА_1 зареєстрований і з народження проживає в с. В.Омеляна, Рівненського району із дідусем та прабабусею. ОСОБА_2 08 грудня 2011 року написав заяву про передачу сина під опіку іншим громадянам у зв"язку з перебуванням на строковій військовій службі. З того часу ОСОБА_2 із сином не проживав, матеріально не забезпечував, не приймав участі у вихованні дитини, підготовці до самостійного життя не піклувався про фізичний та духовний розвитом дитини, навчання, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини. ОСОБА_2 свідомо нехтував та нехтує своїми обов"язками.

Посилаючись на вищевикладене та норми ст.ст.150, 164 СК України позивач просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача органу опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Шах Н.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з"явився, про день та час слухання справи повідомлявся судом в порядку ч. 7 ст. 130 ЦПК України, відзиву на позов не подав.

Заслухавши пояснення представника позивача, показання свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , батьками є ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що стверджується копією свідоцтва про народження дитини НОМЕР_1 , що видане Великоомелянською сільською радою Рівненського району Рівненської області. (а.с.4). Підставою внесення відомостей про батька дитини є спільна заява батьків про визнання батьківства № 1 від 14 квітня 2009 року, відповідно до ст. 126 СК України

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , що видане Великоомелянською сільською радою Рівненського району Рівненської області, стверджується факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 матері дитини ОСОБА_4 ОСОБА_7 .

Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 від 27.08.2019 року, що затверджений рішенням № 90 від 28.08.2019 року виконавчого комітету Великоомелянської сільської ради вважається доцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4 , 2009 року народження.

Висновок обгрунтований тим, що ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов"язками , не турбується про фізичний та духовний розвиток дитини, не спілкувався з ним, не цікавиться здоров"ям сина, його навчанням, не провідував у дитячому садку та школі, з 2017 року за весь час не виявляв жодного інтересу до потреб дитини, до його внутрішнього світу. Матеріальним забезпеченням дитини займався дід дитини ОСОБА_8 .

В ході розгляду справи встановлено, що дитина ОСОБА_1 на даний час проживає в дитячому будинку сімейного типу у ОСОБА_9 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є мамою-вихователем, суду показала, шо дитина ОСОБА_1 знаходиться у їх сім"ї з 2017 року, дитині створені всі необхідні умови, бажає, щоб дитина і надалі перебувала у їхньому будинку сімейного типу.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка дід дитини ОСОБА_4 . ОСОБА_8 суду показав, що дитина з 1,5 річного віку до 2017 року проживала з ним, батька дитини він бачив 4-5 років тому, матеріально ОСОБА_2 дитину не забезпечував.

Допитаний в судовому засіданні малолітній ОСОБА_1 , зазначив, що проживає в родині ОСОБА_11 з 2017 року, відвідує Шпанівський ліцей, має все необхідне, ОСОБА_10 називає мамою. До 2017 року проживав у діда ОСОБА_8 . Зазначив, що батько відвідував його в той час, коли він проживав у діда. За час проживання у дитячому будинку сімейного типу батько його не відвідував.

В ході судового розгляду також встановлено те, що відповідач ОСОБА_2 з 22 травня 2018 року утримується під вартою в ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", що підтверджєуться відповіддю на запит суду начальника установи Ю.Ткачука від 05.03.2020 року № 05-1405.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам стосовно позбавлення батьківських прав, суд зазначає наступне.

Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

При цьому у частині четвертій статті 164 СК України визначено, що під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Пленум Верховного Суду України в Постанові №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та про поновлення батьківських прав», наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Окрім того, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення чи поновлення батьківських прав орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Проаналізувавши наданий суду висновок ВК Великоомелянської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд зазначає, що у ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківського обов`язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересам дитини. Окрім того, у висновку навіть не зазначено, чи відбиралися пояснення відповідача стосовно його участі/неучасті у вихованні дитини, і чи були спроби відібрати такі пояснення. До того ж відповідач не був присутнім на засіданні виконкому при вирішенні питання щодо його участі у вихованні сина, як вбачається із досліджених судом матеріалів справи з об"єктивних причин, оскільки перебуває під вартою.

З наведених вище підстав, суд не бере до уваги висновок органу опіки і піклування, оскільки він не є достатньо обґрунтованим.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Як вказано в ч.1ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").

Під час розгляду справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення від утримання та виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Судом не встановлено злісного небажання відповідачем ОСОБА_2 виконувати свої обов`язки по вихованню сина. Матеріали справи не містять відомостей, що до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, проводились з ним бесіди. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України ). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці (справа "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року).

Неможливість батька на даний час брати участь у вихованні сина, піклуватись про його розвиток, приділяти сину належну увагу обумовлена об`єктивними обставинами, оскільки останній утримується під вартою. Ухилення від виконання юридичного обов`язку завжди є актом свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Однак, на думку суду, у розглядуваній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне невиконання відповідачем своїх обов`язків, стосовно участі у вихованні дитини.

Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов`язків щодо виховання. Необхідно також установити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо. Для виявлення таких обставин суд ретельно перевірив докази, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, та вважає що, позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності, тому суд застосовує її тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Представником позивача не надані суду допустимі і беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ОСОБА_3 від виховання сина і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, аналізуючи наведені докази та даючи їм оцінку у співвідношенні із діючим законодавством, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, з урахуванням обставин справи та ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7, 8 ст.7,164 СК України, піклуючись при цьому про інтереси дитини, суд дійшов висновку про відсутність виняткової ситуації, яка б викликала необхідність позбавити відповідача батьківських прав, а відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягають.

Водночас, відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

В силу ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів, суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 проживає окремо від дитини, участі в її утриманні не бере, суд вважає, що вимоги представника позивача про стягнення аліментів з відповідача в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно до повноліття дитини підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12, 13,77,81, 89, 141,263, 264, 265, 430 ЦПК України, на підставі ст.ст.141, 166,180, 182, 184, 191 СК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов органу опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на його утримання в розмірі 1000 гривень щомісячно, який підлягає індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 травня 2018 року до повноліття ОСОБА_1 .

Рішення в частині стягнення аліментів в межах місячного платежу підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

В задоволенні позовних вимог органу опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Служба у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації, м. Рівне, вул. Соборна, 195, код ЄДРПОУ 04057735.

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя