Рішення № 90180111, 24.06.2020, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/4292/16-ц

Провадження № 2/946/961/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючий - суддя Швець В.М.,

за участю: секретаря судового засідання Ромалійської М.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Ізмаїльської міської ради виділ в натурі в окремий об`єкт нерухомості, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі: Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі: Відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Ізмаїльської міської ради (далі - рада), який згодом уточнив та просив виділити належну йому 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 (далі: спірний будинок), в окремий об`єкт нерухомості, визнати за ним право власності на вищезазначену частину спірного будинку з припиненням права спільної часткової власності, привласненням окремого реєстрового номеру, мотивуючи тим, що власниками спірного будинку є Позивач - йому належать 1/2 частина на підстави договору купівлі – продажу від 25 жовтня 2013 року, та Відповідачка – їй належить 1/2 частина спірного будинку на підставі договору дарування від 01 серпня 2005 року. Позивач самостійно користуються та володіє належній йому часткою спірного будинку та спільних приміщень із Відповідачкою немає, належність йому майна на праві спільної часткової власності не дає можливості вільно розпоряджатися ним, оскільки при цьому необхідно враховувати думку іншого співвласника. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідачка та її представник в судове засідання викликалися належним чином, але не з`явилися. Представник Відповідачки надав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із «карантином в області», не надавши жодного підтверджуючого заяву документу. За таких обставин, суд вважає неявку Відповідачки та її представника в судове засідання без поважної причини та відповідно до вимог ст.223 ЦПК України розглядає справу за відсутності Відповідачки та її представника. Раніше під час розгляду справи Відповідачка та її представник надавали пояснення та письмові відзиви на позов, в яких позовні вимоги Позивача не визнавали, посилаючись на те, що в частині спірного будинку, що належить Позивачу, є самовільні, а тому його частина не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомості. За самовільне будівництво Позивач притягувався до адміністративної відповідальності.

Представниця третьої особи – ради – в судове засідання надала заяву, в якій просила справу розглядати за її відсутності.

У відповідності зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Згідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши осіб, що беруть участь у справі, суд вважає позов обґрунтованими і такими, що має бути задоволеними.

З матеріалів справи вбачається, що у АДРЕСА_1 , розташований житловий будинок, власниками якого є Позивач по справі - йому належать 1/2 частина на підстави договору купівлі – продажу від 25 жовтня 2013 року (т.1 а.с.7-10), та Відповідачка – їй належить 1/2 частина спірного будинку на підставі договору дарування від 01 серпня 2005 року (т.1 а.с.47). Тобто Позивач та Відповідачка є спільними частковими власниками спірного будинку в розумінні ст.355 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 42/35-2017 від 26 грудня 2017 року можливо виділити належну Позивачу частину спірного будинку в окремий об`єкт нерухомості (т.1 а.с.123-143). Експерт мотивує свій висновок, окрім іншого, тим, що виділ фактично вже відбувся.

Щодо заперечень Відповідачки проти позову, то суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок ніколи не був в спільній частковій власності без виділення в натурі часток. Будинок завжди був поділений в натурі та лише формально, внаслідок припущення помилки БТІ, обліковувався як спільне часткове майно без визначення часток в натурі. Це підтверджується документами, отриманими від комунального підприємства «Ізмаїльське МБТІ» та долученими до матеріалів справи.

З вказаних документів вбачається, що спірний будинок був збудований ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих № 182 від 20 квітня 1948 року «Про відвід земельної ділянки та наданні довгострокової позики на індивідуальне будівництво працівнику інженерного відділу КДуФ гр. ОСОБА_4 », яким йому під будівництво було відведено земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 748 кв.м. (т.1 а.с.153). 06 травня 1948 року ОСОБА_4 укладено з Житловим Управлінням Виконкому Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих типовий договір на право забудови, який був посвідчено державним нотаріусом Ізмаїльської нотаріальної контори по реєстру № 355І/І. (т.1 а.с.154-159). Рішенням № 842 від 24 вересня 1955 року було затверджено акт приймання індивідуального житлового будівництва ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 . (т.1 а.с.160).

1/2 частка спірного будинку, яка належить Відповідачці була придбана нею у ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору дарування частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Гнесько В.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 1383 (т.1 а.с.170-171). ОСОБА_5 (на той час ОСОБА_6 ), в свою чергу, придбала 1/2 частину спірного будинку 21 лютого 1968 року у ОСОБА_4 (т.1 а.с.161-163). При цьому, вона придбала не 1/2 частку будинку в ідеальному вираженні, а конкретні приміщення. Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого 1968 р., який посвідчено нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори за реєстровим № І-520, ОСОБА_6 придбала у власність від ОСОБА_4 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, яка складалася з двох кімнат розміром 34,2 кв.м., зазначені у плані №№ І-2 та І-3, а також будівлі (два сараї) «Б» та «Д». (т.1 а.с.161).

Продавець за договором купівлі-продажу ніяким чином не може передати Покупцеві більш прав, ніж він мав. За таких обставин, ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) ніяким чином не могла передати ОСОБА_3 інше майно, ніж у неї було у власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 1968 року, а саме, дві кімнати розміром 34,2 кв.м., зазначені у плані №№ І-2 та І-3, а також будівлі (два сараї) «Б» та «Д». Той факт, що в договорі дарування від 01 серпня 2005 року (від ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_7 ) приватний нотаріус не вказав цієї інформації, ні в якому разі не робить спірний будинок спільною сумісною власністю Відповідачки та Позивача.

25 жовтня 2013 року Позивач отримав у власність, належну 1/2 частку спірного будинку від ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Арнаут О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2407 (т.1 а.с.7-10). ОСОБА_8 , в свою чергу, отримав зазначену частку у власність від ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 грудня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу В.Г.Гнесько, зареєстрованого в реєстрі за № 5536 (т.1 а.с.172). ОСОБА_9 , зі свого боку, отримала у власність цю частку від ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ) відповідно до договору купівлі-продажу від 13 травня 1974 року, посвідченого старшим нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Вовк Т.А. за реєстровим № 2-3318 (т.1 а.с.168). ОСОБА_11 ( ОСОБА_10 ) придбала зазначену 1/2 частку від ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 23 лютого 1968 року, який посвідчено нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори за реєстром № І-5631 та зареєстровано в бюро технічної інвентаризації (т.1 а.с.164,165). При цьому, вона придбала не 1/2 будинку в ідеальному вираженні, а конкретні приміщення. Так, відповідно до вказаного договору купівлі продажу, ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_11 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, до складу якої входили: кімната № І-4 розміром 14,1 кв.м, та кухня № І-5 розміром 9,2 кв.м., кладова № І-6 та коридор № І-І. (т.1 а.с.164 зворотна сторона).

Продавець за договором купівлі-продажу ніяким чином не може передати Покупцеві більш прав, ніж він мав. За таких обставин, ОСОБА_11 ( ОСОБА_10 ) ніяким чином не могла передати ОСОБА_2 інше майно, ніж у неї було у власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 1968 року, який посвідчено нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори за реєстром № І-5631, а саме, кімната № І-4 розміром 14,1 кв.м, та кухня № І-5 розміром 9,2 кв.м., кладова № І-6 та коридор № І-І.

Той факт, що в в подальшому при переході права власності, нотаріуси на підставі даних БТІ не вказали цієї інформації, ні в якому разі не робить спірний будинок спільною частковою власністю Відповідачки та Позивача без виділення в натурі.

Крім того, матеріалах справи є докази того, що в провадженні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області знаходиться справа № 500/5806/16-ц за позовом Відповідачки до Позивача про знесення самочинного будівництва та відшкодування шкоди (т.1 а.с.67,68). З вказаних документів вбачається, що Відповідачка звертається до Позивача з вимогою про знесення добудов, зведених ним на його частини будинку за адресою АДРЕСА_1 , тобто вона чітко розуміє, що ця частина є саме власністю Позивача. Також, нею ставляться позовні вимоги про стягнення шкоди, завданої її частині будинку за адресою АДРЕСА_1 , діями Позивача, тобто вона чітко розуміє, що ця частина належить безпосередньо їй.

Також суд враховує, що емельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 була поділена, відповідно до фактично придбаних приміщень, рішенням Ізмаїльського міського народного суду від 23 жовтня 1969 року з наданням окремих виходів на АДРЕСА_1 (т.1 а.с.166). Відповідно до цього судового рішення, Відповідачка оформила право власності на земельну ділянку, у неї є державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0314 га, кадастровий номер: 5110600000:01:032:0020, на якій розташована саме її частина будинку. Позивач оформив право оренди на земельну ділянку, у нього є договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0291 га, кадастровий номер: 5110600000:01:032:0082, на якій знаходиться саме його частина будинку. Розподіл робився на підстави схеми МБТІ від 29 серпня 1969 року, яка виготовлювалась згідно фактичного розподілу будинку між власниками. Таким чином, вказане рішення Ізмаїльського міського народного суду Одеської області від 23 жовтня 1969 року також підтверджує той факт, що спірна нерухомість завжди була поділена між власниками фактично.

Отже в матеріалах справи відсутній документ, на підставі якого, два окремих, виділених в натурі об`єкта нерухомого майна, знов стали об`єктом спільної часткової власності без визначення часток. Спірний об`єкт нерухомого майна був поділений в натурі. Кожна сторона володіла конкретною, визначеною в натурі часткою. Отже, виходячи з положень ч. 2 ст. 367 ЦК України, зважаючи, що майно з самого початку поділене між сторонами, право спільної часткової власності між ними припинене. Лише, внаслідок помилок БТІ, нотаріуси в останніх правовстановлюючих документах сторін почали вказувати по 1/2 частині без визначення часток в натурі, тому виникла необхідність у встановленні виділу рішенням суду.

Окрім того, в своїх поясненнях Відповідачка посилається на те, що Позивач самочинно звів прибудови до спірного будинку, у зв`язку з чим у його відношенні були складені адміністративні матеріали. Але, постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 січня 2017 року по справі № 500/6519/16-а постанова № 827 від 09 грудня 2016 року, складена Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції в Одеській області про визнання Позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.96 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5950грн., була визнана протиправною, а провадження у справі закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Зазначена постанова після перегляду в апеляційному та касаційному порядку була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, а також, ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року.

Таким чином, Відповідачка жодним належним, допустимим та достовірним доказом у відповідності до ст.ст.77-79 ЦПК України не підтвердила свої заперечення проти позову, а тому суд доходить висновку, що вимоги Позивача базуються на нормах закону, обґрунтовані, підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст.355,364 ЦК України, ст.ст.11-13,76-81,141,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Ізмаїльської міської ради виділ в натурі в окремий об`єкт нерухомості – задовольнити.

Виділити ОСОБА_2 в натурі в окремий об`єкт нерухомості, з привласненням окремого реєстраційного номеру, 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , що складається із: літ. А – житловий будинок з верандою літ. а, з приміщеннями, позначеними в плані: № 1 – коридор, площею 7,7кв.м, № 2 – житлова, площею 14,1кв.м, № 3 – житлова, площею 9,2кв.м, № 4 – комора, площею 3,4кв.м, загальною площею 34,4кв.м, житловою площею 23,3кв.м; літ. Д – вбиральня; літ. Е – літня кухня, літ. е – тамбур; літ. З – сарай; № 1 – ворота, хвіртка; № 2 паркан; № 3 – водопровід.

Припинити за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , які складаються з наступних складових частин об`єкта нерухомого майна: літ. А – будинок житловий, загальною площею 96,6кв.м, житловою площею 57,8кв.м; літ. Б – сарай; літ. В – сарай; Д – вбиральня; літ. Е – літня кухня; літ. З – сарай; літ. Ж – душ; №№ 1-7 – надвірні споруди.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , що складається із: літ. А – житловий будинок з верандою літ. а, з приміщеннями, позначеними в плані: № 1 – коридор, площею 7,7кв.м, № 2 – житлова, площею 14,1кв.м, № 3 – житлова, площею 9,2кв.м, № 4 – комора, площею 3,4кв.м, загальною площею 34,4кв.м, житловою площею 23,3кв.м; літ. Д – вбиральня; літ. Е – літня кухня, літ. е – тамбур; літ. З – сарай; № 1 – ворота, хвіртка; № 2 паркан; № 3 – водопровід, як на коремий об`єкт нерухомого майна, з привласненням окремого реєстраційного номеру.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 03 липня 2020 року.

Суддя: В.М.Швець