Ухвала суду № 90179457, 02.07.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4734/18 1-кп/335/125/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Дворникової Я.П.,

прокурорів Бабич О.І., Фененко А.В., Ульянова М.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого адвоката Лихосенко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Запоріжжі об`єднане кримінальне провадження, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя розглядається вказане кримінальне провадження, у якому стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого спливає 26.07.2020 року.

Проте, завершити судовий розгляд до вказаного часу об`єктивно неможливо, а тому на обговорення учасників судового розгляду винесено питання, передбачені ч. 3 ст. 331 КПК України.

В судовому засідання прокурор Ульянов М.О. вказав про необхідність продовження обвинуваченому терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 , а саме того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, не зникли, а інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим своїх зобов`язань. Вказане клопотання підтримали також прокурори Фененко А.В. та Бабич О.І..

Захисник обвинуваченого адвокат Лихосенко Є.О. проти задоволення заявленого клопотання заперечував, вказував, що прокурор не довів наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Просив застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід.

Обвинувачений ОСОБА_1 клопотання свого захисника підтримав.

Суд, заслухавши думки учасників судового засідання, приходить до наступного висновку.

При вирішенні клопотань щодо запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії» (п. 60).

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати 60 днів, при цьому враховує, що в разі продовження тримання під вартою попередня ухвала втрачає свою силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, зважаючи на суворість покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, те, що він ніде не працює, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей.

При цьому, встановлено, що раніше ОСОБА_1 вже притягувався до кримінальної відповідальності та відбував покарання за вчинення кримінальних правопорушень в сфері проти громадського порядку та моральності за ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 296 КК України, в сфері проти власності за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186 КК України, та в сфері проти життя та здоров`я особи за ч. 1 ст. 121 КК України.

Наявність вищевказаних ризиків підтверджується тим, що в суді на розгляді знаходиться об`єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 якому інкримінується вчинення кримінальних правопорушень ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими, а тому з метою уникнення призначеного судом покарання існує ймовірність, що він може продовжувати свою злочинну діяльність та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Таким чином, суд вважає, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, однак застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 , більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки існують ризики того, що він, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування). Ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли.

Окрім того, в судовому засіданні стороною захисту та обвинуваченим не було надано матеріалів, які обґрунтовують доводи клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Таким чином, застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід кореспондується з характером суспільного інтересу, підставами і метою його обрання, відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченому, не надає можливості обвинуваченому перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухилення від суду.

З урахуванням викладеного та виходячи з того, що підстави для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого не відпали, і не встановлено обставини, які б давали достатні підстави для зміни чи скасування раніше обраного запобіжного заходу, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу, як тримання під вартою, а тому суд приходить до висновку, про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , на 60 днів, оскільки скасування запобіжного заходу або його зміна на більш м`який запобіжний захід є недоцільним, так як не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та цього не може бути достатнім для запобігання зазначених ризиків.

Керуючись ст.ст.331, ч. 2 ст. 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строком на 60 (шістдесят) днів, до 30.08.2020 року включно.

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про зміну обвинуваченому міри запобіжного заходу, відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені в нарадчій кімнаті та оголошені у судовому засіданні 02.07.2020 року.

Повний текст виготовлений 02.07.2020 року.

Суддя В.О. Макаров