Рішення № 90177492, 02.07.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/1118/20

Провадження № 2/219/1424/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого – судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Кривошапко І.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суді у м. Бахмуті у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ВІСТЕК» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правничу допомогу, -

В С Т А Н О В И В:

07 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ВІСТЕК», в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 31994,84 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 168,48 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 16 грудня 2019 року по день ухвалення рішення суду із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 259,66 грн., моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1100 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував з відповідачем у трудових відносинах та 16 грудня 2019 року за угодою сторін був звільнений. Під час звільнення відповідач надав йому трудову книжку, однак розрахунок по заробітній платі не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість з виплати заробітної плати в загальній сумі 31994,84 грн., з яких: 5633,61 грн. – заробітна плата за липень 2019 року, 6005,39 грн. – заробітна плата за серпень 2019 року, 5677,28 грн. – заробітна плата за вересень 2019 року, 5632,00 грн. – заробітна плата за жовтень 2019 року, 5533,56 грн. – заробітна плата за листопад 2019 року, 3513,00 грн. – заробітна плата за грудень 2019 року. Оскільки ПрАТ «ВІСТЕК» у добровільному порядку заборгованість не погашає, ОСОБА_1 вимушений звернутись до суду з даним позовом, в якому просить також стягнути з відповідача передбачену статтями 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам витрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату у розмірі 168,48 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

27 квітня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача ПрАТ «ВІСТЕК» на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що частково погоджується із вимогами позовної заяви в частині стягнення на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у розмірі 31994,84 грн., компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату у розмірі 168,48 грн. та середнього заробітку із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 259,66 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн. просить відмовити, оскільки вказані вимоги не підтверджені належними доказами (а.с. 37-38).

18 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням, в якому зазначила, що 28 квітня 2020 року ПрАТ «ВІСТЕК» позивачу частково сплачено заборгованість із заробітної плати у розмірі 5633,61 грн., у зв`язку із чим залишок заборгованості із заробітної плати складає 26361,23 грн. (а.с. 48-52).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні на вимогах позовної заяви наполягав та просив їх задовольнити з урахуванням доказів, які надійшли на запит суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково. Пояснила, що проти задоволення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати не заперечує. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що визнає вказані вимоги за період з дня звільнення до 28 квітня 2020 року, окільки в цей день позивачу було частково виплачено заробітну плату. У відшкодуванні позивачу моральної шкоди у розмірі 20000 грн. просила відмовити у повному обсязі, оскільки судом повинна застосовуватися справедлива сатисфакція щодо матеріальних збитків, моральних збитків та витрат.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 0430991 від 04 червня 1987 року, позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ВІСТЕК» (а.с. 8-16).

16 грудня 2019 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП відповідно до наказу № 211 к/бр від 16 грудня 2019 року, що видно з наявного у трудовій книжці запису за № 37 (а.с. 16).

Згідно з довідкою ПрАТ «ВІСТЕК» № 74/23 від 27 січня 2020 року, розмір грошових виплат, які ОСОБА_1 повинен був отримати при звільненні 16 грудня 2019 року, складає 31994,84 грн., з яких: 5633,61 грн. – заробітна плата за липень 2019 року, 6005,39 грн. – заробітна плата за серпень 2019 року, 5677,28 грн. – заробітна плата за вересень 2019 року, 5632,00 грн. – заробітна плата за жовтень 2019 року, 5533,56 грн. – заробітна плата за листопад 2019 року, 3513,00 грн. – заробітна плата за грудень 2019 року (а.с. 21).

З доданого позивачем до позову розрахунку компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату видно, що розмір компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату у розмірі 5633,61 грн. (заробітна плата за липень 2019 року) складає 56,34 гривень; за 6005,39 грн. (заробітна плата за серпень 2019 року) складає 78,07 грн.; за 5677,28 грн. (заробітна плата за вересень 2019 року) складає 34,07 грн., за 5632,00 грн. (заробітна плата за жовтень 2019 року) складає 0,00 грн.; за 5533,56 грн. (заробітна плата за листопад 2019 року) складає 0,00 грн., за 3513,00 грн. (заробітна плата за грудень 2019 року) складає 0,00 грн., а усього за вказаний період – 168,48 грн. (а.с. 22-23).

З доданих відповідачем до матеріалів справи платіжного доручення № 1466 від 28 квітня 2020 року та реєстру № 87 від 28 квітня 2020 року перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди № 3283413 видно що відповідачем перераховано позивачу заборгованість з заробітної плати за липень 2019 року у розмірі 5633,61 грн. (а.с. 49-51).

Відповідно до довідки ПрАТ «ВІСТЕК» № 474/36 від 14 травня 2020 року, розмір грошових виплат, які ОСОБА_1 повинен був отримати при звільненні 16 грудня 2019 року, складає 26361,23 грн. (а.с. 52).

На виконання ухвали суду від 02 червня 2020 року про витребування доказів відповідачем ПрАТ «Вістек» надано суду довідку № 609/23 від 16 червня 2020 року про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (без відрахування сум податків і зборів), за період з серпня 2019 року по грудень 2019 року, відповідно до якої розмір нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за період з серпня 2019 року по грудень 2019 року складає 31549,02 грн., з них за серпень 2019 року – 7460,11 грн., вересень 2019 року – 7052,53 грн., жовтень 2019 року – 6996,27 грн., листопад 2019 року – 6873,99 грн., грудень 2019 року – 3166,12 грн. (а.с. 67). Також відповідачем надано довідку № 610/23 від 16 червня 2020 року про середній заробіток позивача, згідно з якою середньоденний заробіток позивача складає 477 грн. 90 коп. (а.с. 68).

Крім того, на виконання ухвали суду від 02 червня 2020 року з Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області надішли індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за формою ОК-5 та формою ОК-7 (а.с. 70-71), з яких видно, що у грудні 2019 року позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 6759,67 грн., в той час як відповідач у довідці № 609/23 від 16 червня 2020 року про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, зазначив, що позивачу у грудні 2019 року нараховано заробітну плату у розмірі 3166,12 грн. (а.с. 67), а у довідці № 74/23 від 27 січня 2020 року відповідач вказав, що позивачу ОСОБА_1 підлягає виплаті за грудень 2019 року сума 3513,00 грн. (а.с. 21).

Таким чином, суд не приймає до уваги надані відповідачем докази щодо нарахованої позивачу заробітної плати за грудень 2019 року, оскільки вони суперечать один одному, а також індивідуальним відомостям про застраховану особу ОСОБА_1 за формою ОК-5 та формою ОК-7.

За таких підстав, для визначення заборгованості з заробітної плати за грудень 2019 року суд бере до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за формою ОК-5 та формою ОК-7, згідно з якими у грудні 2019 року позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 6759,67 грн.

Таким чином, судом встановлено, що станом на теперішній час фактичний розрахунок при звільненні з позивачем, згідно зі ст. 47 та ст. 116 КЗпП України, ПрАТ «ВІСТЕК» проведено не в повному обсязі, зокрема не виплачено заробітну плату за період з серпня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 35142,57 грн. (за серпень 2019 року – 7460,11 грн., вересень 2019 року – 7052,53 грн., жовтень 2019 року – 6996,27 грн., листопад 2019 року – 6873,99 грн., грудень 2019 року – 6759,67 грн.).

При цьому, суд вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за серпень-грудень 2019 року, то збільшення її розміру до 35142,57 грн. не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме така сума зазначена в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 за формою ОК-5 та формою ОК-7, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин – відплатність праці.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що до структури заробітної плати входять: 1) Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. 2) Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. 3) Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Згідно з п. 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що компенсації підлягають зокрема грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з п. 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При звільненні з підприємства остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, при цьому, відповідачем визнається, що у строки, встановлені ч. 1 ст.116 КЗпП України, він не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства, як при звільненні, так і на час розгляду справи судом.

Оскільки ОСОБА_1 , згідно з платіжним дорученням № 1466 від 28 квітня 2020 року та реєстром № 87 від 28 квітня 2020 року перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди № 3283413, станом на день ухвалення рішення виплачено заробітну плату за липень 2019 року у розмірі 5633,61 грн., що не спростовано позивачем, з відповідача підлягає стягненню заборгованість з заробітної плати за період з серпня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 35142,57 грн.

Крім того, з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_1 підлягає також стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 168,48 грн., розрахунок якої суд вважає вірним, оскільки він здійснений позивачем відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, і визнається відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Затримка виплати позивачу повного розрахунку при звільненні утворилася за період з наступного дня після звільнення (17 грудня 2019 року) по день ухвалення судом рішення (02 липня 2020 року). Таким чином, за час затримки розрахунку з 17 грудня 2019 року по 02 липня 2020 року кількість робочих днів складає 134 дні.

Оскільки відповідно до довідки відповідача № 610/23 від 16 червня 2020 року заробітна плата позивача за жовтень 2019 року складає 6996,27 грн., за листопад 2019 року – 6873,99 грн., а всього за два місяці у загальному розмірі – 13870,26 грн., то середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 складає 477,90 грн. (а.с. 68).

Виходячи із середньоденного заробітку позивача у розмірі 477,90 грн., який не оспорює відповідач та з яким погоджується суд, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку з 17 грудня 2019 року по 02 липня 2020 року складає 64038,60 грн. (134 (кількість робочих днів за час затримки розрахунку) х 477,90 грн. (середньоденний заробіток позивача) = 64038,60 грн.), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З урахуванням викладеного, заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 35142,57 грн., компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 168,48 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 64038,60 грн. визначено судом без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цьогоКодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення, тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Надбала проти Польщі» (2000 рік), згідно з якими при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачем на обґрунтування моральних страждань зазначено, що через затримку виплати заробітної плати при звільненні йому спричинено моральні страждання, які виразилися у неотриманні коштів на проживання більше, ніж пів року, і це зумовило зміну способу його життя. Він був вимушений докладати значних додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, позичати гроші у родичів та знайомих, будучи при цьому працездатною особою, що його принижувало. За захистом своїх прав він вимушений звертатися до суду, через що також постійно переживає. З січня 2020 року він отримує державну допомогу по безробіттю, про що надав суду довідку № 916-2020 від 28 квітня 2020 року (а.с. 47), розмір допомоги менше мінімальної заробітної плати, тобто його уклад життя змінився. Відповідач, використовуючи його працю, не сплачував тривалий час йому заробітну плату, що його пригнічувало.

Отже, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачеві ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн., що є обґрунтованою компенсацією за невиплату заробітної плати, враховуючи лише часткову втрату ним життєвих зв`язків у професійній сфері та необхідність додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку із втратою роботи та невиплатою заробітної плати, а в іншій частині вважає за необхідне відмовити. При цьому, суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн. визначено судом без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Щодо вимог позовної заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1100 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В якості доказу витрат на правничу допомогу позивачем до позовної заяви додано товарний чек № 86 від 07 лютого 2020 року, виданий фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 , згідно з яким позивачем сплачено 1100 грн. за складання позовної заяви про стягнення заборгованості (а.с. 24).

Однак, всупереч вимогам ст. 137 ЦПК України, позивачем не надано доказів, що ним укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого розраховувався розмір витрат на правничу допомогу адвоката, а також не надано відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, зокрема не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1100 грн. у зв`язку з їх недоведеністю.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

При цьому, в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, слід допустити негайне виконання рішення у справі про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

За подання позовної заяви позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як позивач у справі про стягнення заробітної плати.

Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору за іншими позовними вимогами до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог: за вимоги майнового характеру у розмірі 1681,60 грн. та за вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 105,10 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ВІСТЕК» (місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 6; код ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 35142 (тридцять п`ять тисяч сто сорок дві) грн. 57 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 168 (сто шістдесят вісім) грн. 48 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64038 (шістдесят чотири тисячі тридцять вісім) грн. 60 коп., а також у відшкодування моральної шкоди 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. з подальшим утриманням з цих сум податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ВІСТЕК» (місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 6; код ЄДРПОУ 31226457) на користь держави судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. та за вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 105 (сто п`ять) грн. 10 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення у справі про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.Є. Дубовик