Рішення № 90176951, 25.06.2020, Барський районний суд Вінницької області

125/763/20

2/125/208/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.06.2020 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Питель О.В.;

секретар судового засідання Хода Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 125/763/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Бар-Благоустрій" Барської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання звільнення з роботи незаконним, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Барського районного суду Вінницької області з даним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з 08.02.2017 працював інспектором з охорони природи та водних ресурсів на Комунальному підприємстві «Бар-Благоустрій» Барської міської ради. Наказом № 106-к від 11.10.2018 позивача було звільнено з роботи, у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України. Звільнення позивач вважає незаконним, оскільки з 1978 по 1983 роки він навчався у Львівському лісотехнічному інституті на факультеті лісового господарства, де йому була присвоєна кваліфікація інженера лісового господарства. З вересня 2018 року по 2020 рік – студент КВНЗ «Вінницька Академія Безперервної Освіти» за спеціальністю «Екологія», кваліфікація «Еколог, викладач екології та викладач природознавства», здобувач ступеня магістра. Крім того, позивач зазначив, що має досвід роботи: з 1983 по 1987 роки працював помічником лісничого та директором Ужського мисливсько-риболовного господарства «Динамо», з 1987 по 2000 роки працював на Барській меблевій фабриці на різних посадах (майстер, начальник виробництва); з 2006 по 2008 роки – начальником меблевого цеху на ВАТ «Барський машинобудівельний завод»; з 2008 по 2011 роки працював на посаді начальника відділу охорони праці та екології ВАТ «Барський машинобудівельний завод». З 2017 по 2018 роки працював інспектором з охорони природи та водних ресурсів на Комунальному підприємстві «Бар-Благоустрій» Барської міської ради, та сумлінно виконував свої обов`язки. Таким чином, підставами звернення до суду позивач вказує те, що його не було повідомлено про засідання атестаційної комісії та її висновки, відповідачем не було взято до уваги можливість переведення позивача на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, а також позивач вказує, що законодавством не допускається звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності або у період перебування у відпустці. Крім того, позивач у позовній заяві посилається на те, що як особа, віднесена до категорії І (пункт 1 ст. 14 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), має пільги та переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі при ліквідації, реорганізації, скороченні чисельності тощо. У позовній заяві позивач вказує, що вважає формулювання звільнення безпідставним, оскільки відповідно до позиції КЦС ВС від 27.01.2020 у справі № 654/941/17, сам по собі факт відсутності документа про освіту у працівника, про який було відомо роботодавцеві на момент прийняття на роботу, не може бути підставою для звільнення працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП України. Крім того, звільнення позивача та запис у трудовій книжці стали причиною нанесення моральної шкоди здоров`ю позивача, що виразилось у душевних стражданнях, загостренні хвороб, порушенні сну. Позивач зазначає, що не мав достатніх коштів для проживання та оплати навчання; звільнення за вказаною статтею не дало можливості стати на облік у Службі зайнятості, через це позивач був змушений влаштуватися на роботу охоронником, що не відповідало його професійним здібностям. З 11.10.2018 позивач не працює. Просив поновити строк на подання позовної заяви до суду; визнати наказ про звільнення № 106-к від 11.10.2018 незаконним; стягнути з відповідача середній заробіток за 18 місяців: за період з 11.10.2018 по даний час; зобов`язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду за час вимушеного прогулу з 11.10.2018, яка на день пред`явлення позову становить 50000 грн.

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 05.06.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду на відкрито провадження у даній справі.

24.06.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не визнав позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими. Відповідач вказує, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, що передбачений ст. 233 КЗпП України, поважних причин його пропуску позивачем не вказано. Відповідач зазначає, що позивачеві стало відомо про його звільнення та причини звільнення у день звільнення – 11.10.2018. З часу звільнення до звернення з позовом до суду пройшло більше 19 місяців, з яких, відповідно до наданих позивачем документів, останній 78 днів знаходився на лікуванні, 88 – на навчанні, що відповідач вважає поважними причинами пропуску строку, та загалом такий період становить приблизно 5 місяців, тобто на думку відповідача, 14 місяців позивач не звертався до суду без поважних причин. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що надані позивачем листок непрацездатності з 01.10.2018 по 10.10.2018 суперечить даним заяви позивача з проханням надати відпустку для участі у настановній сесії у той же період. Відповідач спростовує дані позовної заяви про те, що позивач не був попереджений про проведення атестаційно-кадрової комісії даними листа № 432/1 від 27.09.2018. Твердження позивача про те, що він сумлінно виконував свої обов`язки, не отримував зауважень, доган чи будь-яких попереджень відповідач спростовує даними листів начальника КП «Бар-Благоустрій» до органу управління майном та засновника підприємства Барської міської ради № 205 від 16.05.2018 про неналежне виконання позивачем посадових обов`язків та необхідність посилення контролю за його роботою та № 414 від 17.09.2018 про системне невиконання посадових обов`язків та порушення трудової дисципліни позивачем, № 437 від 28.09.2018 про заслуховування звіту про виконану роботу та результати службових відряджень. Твердження позивача про те, що його було звільнено у період тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці, відповідач спростовує даними табелю обліку робочого часу за жовтень 2018 року, згідно з яким 11.10.2018 у позивача був робочий день, який він відпрацював, а вкінці робочого дня отримав трудову книжку і копію наказу про звільнення, у цей же день з позивачем було проведено повний фінансовий розрахунок, що відповідач підтвердив даними довідки № 513 від 24.06.2020 та копії відомості розподілу виплат від 11.10.2018. Відповідач заперечив посилання позивача на те, що запис у трудовій книжці став причиною нанесення йому моральної шкоди, що спричинило перебування позивача 6 разів на лікуванні тим, що і під час перебування на посаді, позивач перебував на лікуванні з такою самою систематичністю. Крім того, відповідач спростував посилання позивача у позовній заяві на те, що останній не міг стати на облік у Службі зайнятості та був змушений влаштуватися на роботу охоронником, даними відповіді Барської районної філії Вінницького обласного центру зайнятості про те, що позивач перебував на обліку як безробітний з 13.11.2018 по 16.11.2018, у тому числі отримував допомогу, у зв`язку з безробіттям з 20.11.2018 по 14.11.2018. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем навмисно пропущено строки звернення до суду, приховано факт перебування на обліку у Службі зайнятості та отримання відповідної допомоги, як зазначає відповідач, позивач не ставить питання про його поновлення на роботі, тому відповідач вважає, що позивача цікавить тільки питання отримання грошової компенсації. З огляду на викладене, у відзиві відповідач просив суд відмовити позивачу у позові.

У судове засідання не з`явилася третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про день, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи, пояснень по суті спору не подав.

З огляду на положення ч. 1, ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Судом було встановлено, що позивач був ознайомлений з відзивом у день розгляду справи, безпосередньо перед судовим засіданням, тому головуючим було роз`яснено право позивача подати відповідь на відзив, для підготовки якої клопотати перед судом про відкладення судового засідання для надання можливості підготовки відповіді на відзив та роз`яснено право позивача мати представника, у тому числі право на безоплатну вторинну правничу допомогу за наявності певних обставин.

У судовому засіданні позивач вказав, що не бажає відкладати судове засідання та готовий приймати участь у ньому, усно наведе свої міркування щодо обставин, викладених у відзиві. Підтримав позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві, просив їх задовольнити. Додатково на запитання суду щодо обґрунтування причин, що зумовили пропуск строку звернення до суду, пояснив, що чекав закінчення навчання, а потім планував звернутися до суду, оскільки бажав довести попередньому роботодавцеві наявність у себе відповідної кваліфікації. Крім того, звернув увагу суду на свій поганий стан здоров`я, наявність хвороб, що спричинені участю позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Пояснив, що, у зв`язку зі звільненням під час перебування на лікарняному, позивач перебував у важкому емоційному стані, звертався за допомогою до голови Барської РДА, до міського голови, не знайшовши підтримки, був пригнічений та не міг звернутися до суду. Не мав грошей для цього, оскільки не міг стати на облік у Службі зайнятості. Потім позивач пояснив, що пішов на роботу охоронником, та став на облік як безробітний. Просив урахувати періоди його перебування на лікуванні як причину пропуску строку звернення до суду.

З огляду на викладене суд не вбачав перепон для розгляду справи та ухвалення рішення по суті спору.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 не визнала позов ОСОБА_1 з підстав, що викладені у відзиві. Наполягала, що звільнення відбулося з дотриманням усіх вимог трудового законодавства. Зазначила, що підприємство з повагою ставиться до внеску позивача щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та необхідністю систематичного лікування позивача, ще до прийняття на роботу, ці обставини були відомі роботодавцеві та він з розумінням ставився до цього. Однак, представник відповідача звертала увагу суду на те, що відповідно до наданих позивачем суду медичних документів неможливо дійти висновку, що після звільнення у позивача погіршилося здоров`я, що змусило його частіше лікуватися, адже і під час роботи, позивач систематично лікувався, з такою самою періодичністю, як і після звільнення. Про засідання атестаційно-кадрової комісії позивач був повідомлений, однак відмовився поставити підпис у повідомленні. Звільнення відбулося у робочий день, а не у період тимчасової непрацездатності чи під час відпустки. З огляду на викладені обставини, та ураховуючи, що з часу звільнення пройшло більше, ніж півтора року, представник відповідача просила відмовити позивачу у позові.

Суд, заслухавши пояснення сторін, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов необґрунтований, непідтверджений матеріалами справи та не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 19 та п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом було встановлено такі фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами КЗпП України, що їм відповідають.

Відповідно до даних копії трудової книжки серії НОМЕР_1 0449599 від 08.09.1983 ОСОБА_1 08.02.2017 був прийнятий на роботу на посаду інспектора з охорони природи та водних ресурсів КП «Бар-Благоустрій» (наказ № 7 від 08.02.2017), 11.10.2018 – звільнений, у зв`язку з виявленою невідповідністю обійманій посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, п. 2 ст. 40 КЗпП України (наказ № 106-к від 11.10.2018).

Згідно з даними копії наказу № 106-к від 11.10.2018 ОСОБА_1 – інспектор з охорони природи та водних ресурсів був звільнений, у зв`язку з виявленою невідповідністю обійманій посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (п. 2 ст. 40 КЗпП України), підставами звільнення вказано: 1. Висновок атестаційно-кадрової комісії від 13.02.2018, від 28.09.2018. 2. Відмова від іншої запропонованої роботи ОСОБА_1 . Копія наказу містить підпис позивача про ознайомлення з наказом.

Відповідно доданих довідок № 01/21-347 від 27.05.2020 Комунального вищого навчального закладу «Вінницька академія неперервної освіти» ОСОБА_1 є студентом 2 курсу спеціальності 101 «Екологія» за освітнім ступенем «Магістр», професійна кваліфікація «Магістр з екології, викладач екології і природознавства». У довідці зазначено період проведення настановних, заліково-екзаменаційних сесій, асистентської та магістерської практики, державної атестації та захисту магістерської роботи.

У довідці КП «Бар-Благоустрій» від 29.02.2020 № 16 зазначено розмір заробітної плати позивача за період роботи на посаді інспектора з охорони природи та водних ресурсів.

Згідно з даними копії експертного висновку від 29.01.2013 № 17843 встановлено, що позивач має тяжку хворобу, виникнення якої пов`язане з роботами з ліквідації аварії на ЧАЕС. Відповідно до даних копії довідки серії 10ААБ № 316112 позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково.

Відповідно до даних копії виписки з історії хвороби:

- № 2266 - позивач перебував у неврологічному відділенні з 01.10.2018 по 10.10.2018;

- № 2850 – позивач перебував у відділенні терапії ВОСКДРЗН з 04.12.2018 по 19.12.2018;

- № 1029 – позивач знаходився у хірургічному відділенні з 15.04.2019 по 26.04.2019;

- № 1397 – позивач перебував у неврологічному відділенні з 03.06.2019 по 13.06.2019;

- № 2500 – позивач перебував у неврологічному відділенні з 15.10.2019 по 28.10.2019;

- № 425 ЧАЕС л 1 – позивач знаходився у хірургічному відділенні з 18.02.2020 по 04.03.2020.

Відповідно до даних копії наказу № 107-КВ від 28.09.2018 ОСОБА_1 було надано додаткову оплачувану відпустку, у зв`язку з навчанням з 01.10.2018 по 10.10.2018, до роботи стати: 11.10.2018. Наказ містить відмітку та підпис позивача про ознайомлення з його текстом. Відпустка надана на підставі заяви позивача від 27.09.2018 та довідки-виклику № 18.002 від 19.09.2018.

Згідно з даними копії листа № 432/1 від 27.09.2018 позивача просили з`явитися на засідання атестаційно-кадрової комісії КП "Бар-Благоустрій", яке відбудеться 28.09.2018 о 15.30 год. Лист містить відмітку про те, що ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з вказаним листом, що засвідчена трьома працівниками.

У судовому засіданні з приводу вказаного повідомлення позивач надав пояснення, що він не пам`ятає про його запрошення на дане засідання, оскільки саме у цей момент він приніс заяву про надання йому відпустки, у зв`язку з навчанням. Додатково зазначив, що йому важко далося рішення про вступ на навчання у його віці, тому перебував у стані душевного хвилювання та не міг розписуватися у повідомленні. Пізніше зазначив, що участь у засіданні такої комісії вважав принизливою.

Згідно з даними копії акта від 28.09.2018 позивач був відсутній на робочому місці з 10.30 год. до 15.45 год. 28.09.2018.

28.09.2018 начальник КП "Бар-Благоустрій" звертався до міського голови з проханням заслухати звіт про виконану роботу та про результати службових відряджень ОСОБА_1

16.05.2018 начальник КП "Бар-Благоустрій" звертався до міського голови з питання перенесення робочого місця інспектора з охорони природи та водних ресурсів ОСОБА_1 з приміщення Барської міської ради до адміністративного приміщення за адресою вул АДРЕСА_1 Героїв Майдану, АДРЕСА_2 , у зв`язку з неналежним виконанням обов`язків останнім та необхідністю посилення контролю за його роботою.

17.09.2018 начальник КП "Бар-Благоустрій" звертався до міського голови з доповідною запискою щодо систематичного невиконання своїх посадових обов`язків та порушення трудової дисципліни позивачем.

На запит відповідача у справі Барська районна філія Вінницького обласного центру зайнятості надала інформацію про те, що ОСОБА_1 перебував на обліку як безробітний з 13.11.2018 по 16.11.2019, та отримував допомогу, у зв`язку з безробіттям з 20.11.2018 по 14.11.2019 (довідка № 19.01-22/444 від 23.06.2020).

Згідно з даними копії довідки № 513 від 24.06.2020 КП "Бар-Благоустрій" та відомості розподілу виплат, з ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок 11.10.2018, у зв`язку зі звільненням 11.10.2018 та виплачено: заробітну плату за один робочий день – 11.10.2018 у сумі 203,30 грн; оплачено додаткову відпустку, у зв`язку з навчанням за період з 01.10.2018 по 10.10.2018 у сумі 1466,60 грн; компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 17 календарних днів у сумі 2493,22 грн; вихідну допомогу у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати (п. 7 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону № 796) у сумі 13422,00 грн.

У судовому засіданні позивач підтвердив, що отримав вказаний розрахунок.

Відповідно до даних копії табелю обліку робочого часу у позивача 11.10.2018 був робочим днем.

Згідно з даними копії журналу руху трудових книжок КП "Бар-Благоустрій" позивач отримав свою трудову книжку 11.10.2018.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд бере до уваги положення Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами), де у п. 17 вказано, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Позивач, як на підставу звернення до суду з позовом, вказував те, що його було звільнено під час перебування у відпустці та у період тимчасової непрацездатності. Однак такі твердження позивача спростовують дані письмових доказів, що були досліджені у судовому засіданні, зокрема дані: копії наказу № 106-к від 11.10.2018 про звільнення позивача, копії наказу № 107-КВ від 28.09.2018 про надання позивачу додаткової оплачуваної відпустки, у зв`язку з навчанням з 01.10.2018 по 10.10.2018, до роботи стати: 11.10.2018; копії табелю обліку робочого часу, відповідно до якого 11.10.2018 – у позивача робочий день, день його звільнення.

Наступною підставою позовних вимог, позивач вказав те, що його не було повідомлено про засідання атестаційно-кадрової комісії та про наявність її висновків. Однак, вказана підстава теж не знайшла свого підтвердження у ході судового розгляду, та спростована даними письмових доказів: копії листа № 432/1 від 27.09.2018 та копії наказу № 106-к від 11.10.2018 про звільнення позивача (у тексті якого міститься посилання на відповідні висновки комісії, з яким був ознайомлений позивач), та частково поясненнями самого позивача.

Позивач як на підставу позову посилався на те, що роботодавцем не було взято до уваги можливість переведення позивача на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню. Вказана підстава позову також не знайшла свого підтвердження у ході судового розгляду та спростовується даними письмових доказів, а саме, даними копії наказу № 106-к від 11.10.2018 про звільнення ОСОБА_1 , у якому є посилання на наявність відмови позивача від іншої запропонованої роботи, що не спростовував у судовому засіданні позивач.

У ході судового розгляду, крім копії наказу № 106-к від 11.10.2018 про звільнення позивача, інших доказів на підтвердження наявності підстав, що передбачені п. 2 ст. 40 КЗпП України, та стали підставою для звільнення позивача суду не було надано та не було надано доказів того, що зазначені у наказі підстави не мали місця.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у ході судового розгляду не було наведено обставин незаконності звільнення позивача та не надано відповідних доказів, тому позовна вимога про визнання наказу № 106-к від 11.10.2018 незаконним є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за 18 місяців, за період з 11.10.2018 по даний час, та про стягнення моральної шкоди, то суд вважає, що дані вимоги є похідними від першої вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним, відмова у задоволенні основної вимоги, тягне за собою відмову у задоволенні похідних вимог.

Крім того, слід зазначити, що підставою для прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу є лише винесення рішення про поновлення працівника на роботі, а у даній справі позивач не ставив вимогу про поновлення його на посаді.

Відповідач у відзиві посилався на пропущення позивачем строку звернення до суду, що передбачений ст. 233 КЗпП України, та відсутність поважних причин його пропуску, що позбавляє підстав для його поновлення відповідно до ст. 234 КЗпП України.

Відповідно до практики ВС, якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Однак, суд дійшов висновку про відмову у позові, оскільки позивачем не було обґрунтовано позовні вимоги, тому суд не надавав оцінки причинам пропуску строку звернення до суду позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Бар-Благоустрій" Барської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання звільнення з роботи незаконним, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складання через суд першої інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ).

Відповідач: Комунальне підприємство "Бар-Благоустрій" Барської міської ради (вул. Героїв Майдану, 18, м. Бар, Вінницька область, 23000, код ЄДРПОУ 37572331).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ).

Повний текст рішення суду складено 30.06.2020.

Суддя