Вирок № 90166597, 02.07.2020, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/996/17

Провадження № 1-КП/484/35/20

КП № 12017150110000484

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Маржиної Т.В.

за участю секретаря судового засідання – Мирошниченко Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кам`яна Балка Первомайського району Миколаївської області, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не одруженого, дітей не має, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 07.02.2013 року Первомайським МВ УМВС в Миколаївській області, РНОКПП НОМЕР_2 , затриманого 03.03.2017 року /т.1 а.с.72/, звільненого 06.02.2018 року з Кіровоградського СІЗО №14 /т.1 а.с.105/, раніше судимого:

- 01.08.2012 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ст. 185 ч.3, 75 КК України до 3 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік;

- 25.06.2013 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ст. 289 ч.2, 69 ч.1, 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 05.05.2015 року на 1 рік 8 місяців за постановою Автозаводського районного суду м. Кременчуг Полтавської області від 24.04.2015 року;

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Первомайська Миколаївської області, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_2 , фактично проживає в АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 14.05.2015 року Уманським РВ УДМС України в Черкаській області, РНОКПП НОМЕР_4 , інваліда Ш групи, раніше судимого:

- 01.02.2006 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ч.3 ст. 185 КК України, який було змінено ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29.06.2006 року, на підставі ст. 69 КК України засуджено за ч.3 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі; звільнився 19.08.2006 року по відбуттю строку покарання;

- 23.05.2011 року Кіровоградським районним судом м. Кіровограда за ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 187, 70 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнився 08.04.2016 року по відбуттю строку покарання,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України.

За участю:

прокурора – Шматкова Р.М.

обвинувачених – ОСОБА_3 , ОСОБА_4

захисників – Піньковської О.М., Голубенка Р.С.

потерпілої – ОСОБА_5 , -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2017 року близько 22.45 години ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проходили біля кафе «999», яке розташоване по вул. Вінграновського, 29 в м. Первомайськ Миколаївської області і зайшли на задній двір кафе, де побачили, що там нікого немає. В цей час у ОСОБА_3 і ОСОБА_6 виник умисел, направлений на таємне заволодіння чужим майном і вони вступили в злочинну змову, спрямовану на таємне викрадення чужого майна. Виконуючи задумане, вони удвох підійшли до вхідних дверей кафе, де розташоване службове приміщення, що не було зачинене на ключ, після чого пройшли всередину і побачили там майно, яке вирішили викрасти. Після цього, перебуваючи всередині приміщення, взявши там же два поліетиленові пакети, вони почали складати в них чуже майно: фен марки «Philips 1600w» вартістю 215 грн., фен фірми «Domotec Germany» вартістю 211 грн., гребінець чорно-сірого кольору вартістю 36 грн., гребінець червоного кольору вартістю 72 грн., підодіяльник вартістю 225 грн., простирадло вартістю 135 грн., наволочку вартістю 45 грн., рушник вартістю 72 грн., після чого вони з викраденими речами вийшли з вказаного приміщення і поклали пакети з викраденими речами біля паркану кафе. У той час, коли ОСОБА_3 виносив майно, на столі у вказаному приміщенні він помітив мобільний телефон марки «Sumsung GT S-7272» та вирішив за ним повернутися, щоб також ним заволодіти.

Здійснюючи свій злочинний намір, ОСОБА_3 знову зайшов до вказаного приміщення, а ОСОБА_4 залишився чекати його біля дверей на подвір`ї кафе. Пройшовши у приміщення кухні, ОСОБА_3 зі столу взяв вищевказаний телефон і поклав його до своєї кишені. В цей же час в кухню зайшла ОСОБА_5 і побачивши ОСОБА_3 , почала кричати. Однак ОСОБА_3 , не звертаючи уваги на зауваження та крики, швидко вибіг з службового приміщення кафе у двір разом з мобільним телефоном марки «Sumsung GT S-7272» вартістю 950 грн. з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» вартістю 25 грн., флеш накопичувачем фірми «Micro SD» об`ємом на 2 Gb вартістю 80 грн., побіг через дорогу і втік, а ОСОБА_4 залишився біля дверей службового приміщення кафе та був затриманий відвідувачами кафе до приїзду працівників поліції, тобто намагався викрасти майно, але не виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця і не закінчив злочин з причин, що не залежали від його волі.

Після цього через деякий час ОСОБА_3 , побачивши, що біля кафе нікого нема, повернувся до нього і забрав сховані пакети з викраденими речами, після чого з місця події зник та викраденим розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 2 066 грн.

Таким чином ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 186 КК України – відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, поєднаний з проникненням в інше приміщення.

ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України: закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням в інше приміщення.

Допитані під час судового розгляду обвинувачені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 винними себе у пред`явленому обвинуваченні не визнали.

ОСОБА_4 пояснив, що 02.03.2017 року він і його двоюрідний брат ОСОБА_3 були в гостях, де випили пива і вина. Потім йшли додому по мікрорайону Богопіль, проходили біля кафе «999» і вирішили дізнатися, чи працює сауна. Він зайшов на територію бару через центральний вхід зі сторони дороги, через хвіртку. За ним зайшов і ОСОБА_3 . Вони підійшли до дверей сауни, побачили, що світло горить, покричали, але ніхто не озвався, тоді вони взялися за ручку дверей, він зайшов всередину. Там нікого не було, на дивані лежали речі, які перераховані в обвинувальному акті. Він там же взяв два пакети, склав у них речі і пішов до виходу. Пакети з речами залишив біля паркану, а сам пішов у бар, але до нього не дійшов, тому що вибігло багато людей, почали кричати, затримали його, а потім приїхала поліція. ОСОБА_3 ішов позаду нього, він з ним у сауну не заходив. Там, у сауні є тамбур, з нього виходять троє дверей. Він зайшов у ліві двері, а ОСОБА_3 залишився стояти у тамбурі, він подав йому пакет і вони пішли до бару з пакетами. Чи вертався ОСОБА_3 у сауну, він не знає. Кімната, в яку він заходив, це кімната працівників, в ній були розчіска, фен. Двері до кімнати були відчинені, за сауну вони мали заплатити у самій сауні. У ОСОБА_3 на це були гроші. За таких обставин не визнає фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті і не визнає кваліфікацію його дій. Вважає, що вчинив крадіжку, але не з проникненням, тому що вхід до сауни вільний і там було відчинено, і в нього не було змови з ОСОБА_3 , кожен з них вчинив свій злочин. Зазначив, що розкаявся у вчиненні крадіжки за тих обставин, що визнає. Захисник наполягав на тому, що ОСОБА_4 вільно потрапив у приміщення кафе. До цього у нього не було умислу на крадіжку, адже він прийшов у сауну, а викрасти майно вирішив, коли був усередині.

ОСОБА_3 пояснив суду, що 02.03.2017 року близько 22 години вечора він і ОСОБА_4 у стані алкогольного сп`яніння прийшли до центрального входу кафе «999», тому що ОСОБА_4 хотів спитати за сауну. Він пішов з ним. Вхід у сауну з заднього двору збоку. На подвір`ї бару нікого не було. ОСОБА_4 зайшов усередину, щоб спитати за сауну, а він залишився в тамбурі і чекав. Двері були відчинені. Потім ОСОБА_4 дав йому один пакет з речами і сказав іти додому. Він не питав, чиї то речі, взяв їх і вони пішли. Через вікно з вулиці побачив на столі в кімнаті телефон, вернувся в ту кімнату, взяв телефон і вийшов з ним. В кімнаті горіло світло, стояли стіл, стілець, людей не було. Що то за приміщення – він не знає. До сауни він не дійшов, зайшов у перші двері, щоб забрати телефон, хоча розумів, що то не його. ОСОБА_4 стояв збоку. На вулиці він обійшов ОСОБА_4 , залишив пакет з речами біля паркану, перебіг дорогу і пішов собі. ОСОБА_4 залишився біля бару. Що він там робив, не знає. Сам обійшов дві вулиці, повернувся до бару, забрав речі і заніс додому. Ніхто його не звав, не кричав йому. У пакетах були фени, розчіски, простирадла, наволочки. Чого скільки було – не знає, навіщо вони – не знає. Наступного дня приїхала поліція і він все видав. Він не бачив як затримали ОСОБА_4 , думав, що той прийде додому. За таких обставин не погоджується з викладеними в обвинувальному акті фактичними обставинами і кваліфікацією його дій, тому що прийшов у сауну, а не красти речі. Викрав він телефон, але при цьому зайшов у відкрите приміщення з вільним доступом, один. Захисник Бродського Г.В. зауважила, що телефон не був викрадений, а він є знахідкою ОСОБА_3 . Він не знав, куди саме зайшов, але у відкрите приміщення, до якого був вільний доступ. ОСОБА_3 вважав, що прийшов у баню, тому що там були певні речі. Крім того, він нікого не бачив і не чув, так як має вади слуху. На дорозі він обертався не на крики людей, а щоб подивитися, чи нема транспорту.

Не зважаючи на заперечення своєї вини обвинуваченими, їх винуватість у вчиненні інкримінованих злочинів повністю підтверджується сукупністю досліджених судом доказів.

Так, потерпіла ОСОБА_5 пояснила суду, що працює поваром кафе «999». 02.03.2017 року вона працювала на кухні і побачила, як ОСОБА_3 взяв телефон і почала кричати. Це було не приміщення сауни, а приміщення кухні, до якого нема вільного доступу. Він побачив, що вона його помітила і почав тікати. В залі бару були люди. Вони побігли за ним, але він втік. Тікати він почав саме тому, що вони його виявили і кричали. При цьому, коли він біг через дорогу, речей у нього в руках вже не було. Потім вони виявили ОСОБА_4 , викликали поліцію. ОСОБА_4 говорив, що прийшов у сауну і повертався звідти, коли вони його виявили. Але, щоб попасти в сауну, потрібно звертатись до бармена і він відкриває, проводить відвідувачів, а потім випускає. Ворота у двір, де сауна, зазвичай закриті, працівники заходять через хвіртку, а клієнтів у сауну заводить бармен через бар. Без працівника бару клієнти до сауни заходити не можуть. Вона виявила, що викрали її фен, телефон, постіль. Потім фен і телефон повернули. Наполягала на тому, що, викрадаючи телефон, ОСОБА_3 її бачив і усвідомлював, що вона його бачить. Вона за ним бігла через зал бару, а він біг через двір. Він вибіг з хвіртки бару і побіг на дорогу. Коли він біг через дорогу, машин на ній не було. Вхід у сауну окремо, він мав бути зачинений, але того часу не встигли замкнути двері. Як ОСОБА_4 викрадав майно, вона не бачила і не чула. На їх питання він відповів, що прийшов у сауну. Речі він викрав точно не біля входу, тому що там навіть розеток нема. Щоб викрасти фени та інше, він мав пройти через усе приміщення майже до стіни проходу, що веде на кухню. Це вже не сауна, це кухня. І телефон знаходився не в сауні, а в кухні.

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що того часу працювала барменом у кафе «999», поваром на кухні працювала ОСОБА_5 В кафе один центральний вхід, з двору через ворота можна зайти в сауну. Увечері вона почула, як ОСОБА_5 закричала: «Стій, куди ти!?». Хлопець високого зросту, близько метр сімдесят п`ять, в одязі з капюшоном біг через дорогу. Він на крики зупинився, повернувся, подивився і побіг в сторону фабрики «Іскра». Другий хлопець на милицях вийшов з бесідки, вони його зупинили і він сказав, що хотів спитати за сауну. Телефон ОСОБА_5 , який викрали, був на столі в коридорі біля кухні. Це службове приміщення. Хлопцеві на милицях не повірили і затримали його. Було помітно, що він обманює. Поліція приїхала хвилин через двадцять. Потім виявили, що у приміщенні, де вони зберігали свої речі, все розкидане, пропала білизна. На кріслі були сліди взуття. Вранці один з хлопців зізнався, що спочатку винесли речі, а коли виходили, через вікно побачили телефон і він вернувся за ним. До того приміщення, звідки викрали речі, нема вільного доступу. Помічник повара пішов додому, а ОСОБА_5 не встигла зачинити хвіртку. Якщо ж клієнти замовляють сауну, вони заходять в зал бару і звертаються до бармена. Тоді вона їм відкриває і запускає до сауни. Оплата за сауну також проходить у залі бару. Коли ОСОБА_3 біг, у нього в руках нічого не було. Вони йому кричали. Коли саме вона вибігла з приміщення, він вже перебігав дорогу. Там світив ліхтар. Він повернувся, бо вони його покликали. Машини в той час не їхали. ОСОБА_5 кричала дуже гучно. На ранок хлопці сказали, де вони заховали сумку. ЇЇ і знайшли, там були фени, постіль. Зазвичай ворота у двір, де розташована сауна, зачинені. Двері у сауну могли бути відкриті, тому що при зачинених воротах попасти в неї можна лише через бар. Але так сталося, що ворота залишились відкритими. ОСОБА_4 вона допомогла зайти в зал. Він там бився головою о барну стійку і вимагав у поліції, щоб дали йому пива. ОСОБА_3 не доганяли, тому що не було на кого залишити бар. ОСОБА_5 кричала голосно.

З пояснень потерпілої і свідка очевидно, що до приміщення, де розташована сауна, кухня і службові приміщення, нема вільного доступу. Потрапити до кафе відвідувачам можна тільки з центрального входу, а до сауни – з дозволу бармена. Зазначені обставини підтверджуються також протоколом огляду місця події /т.1 а.с.92-98/ та фототаблицею до нього, з яких вбачається, що вхід відвідувачів до кафе здійснюється через центральні двері. З кухні видно господарські приміщення, з яких також є вихід на двір, до воріт. При цьому відсутні жодні вказівники на те, що з двору розташована сауна, до якої є вільних вхід. З фототаблиці до протоколу слідчого експерименту також вбачається, що по ходу від воріт через двір до дверей сауни відсутні будь-які вказівники на те, що там можна проходити до сауни /т.1 а.с.83-86/.

З пояснень потерпілої та свідка також вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не отримували дозволу працівників кафе на відвідування сауни, не платили за таку послугу, їх не проводили до відповідного приміщення і не дозволяли їм пройти туди самостійно. З наведених вище доказів вбачається, що приміщення, до яких зайшли ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , очевидно не мають призначення приміщень кафе, що використовується для обслуговування клієнтів, там відсутні столики для обслуговування клієнтів.

На думку суду, відсутність вільного доступу до вказаних приміщень в даному випадку є очевидною і такою, що підтверджена належними і допустимими доказами. Те, що ворота двору кафе і двері до службового приміщення не були замкнені, не свідчить про те, що до вказаного приміщення був відкритий доступ. Тож кваліфікуюча ознака проникнення в інше приміщення в даному випадку є доведеною за кожним обвинуваченням. Наведені вище докази також свідчать і про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 прийшли до вказаного приміщення не з метою відвідати сауну, а саме з метою викрадення чужого майна, оскільки для відвідування сауни слід отримати дозвіл працівника кафе саме у приміщенні кафе. Час вчинення злочину та обставини, за яких відбулося проникнення у службове приміщення кафе, переконують суд у тому, що обвинувачені проникли у приміщення, вже маючи умисел на викрадення майна.

Обидва обвинувачених мають незняті і не погашені судимості за вчинення крадіжок, що відповідно до п.1 примітки до ст. 185 КК України свідчить про наявність такої кваліфікуючої ознаки як повторність.

Факт викрадення чужого майна, перелік викраденого та його вартість, обвинувачені не оспорювали.

Зазначені обставини підтверджуються як наведеними вище поясненнями потерпілої і свідка, так і сукупністю письмових доказів, досліджених судом. Зокрема, із заяви ОСОБА_3 від 03.03.2017 року вбачається, що він добровільно видав працівникам поліції викрадений у приміщенні кафе «999» мобільний телефон «Sumsung GT S-7272» білого кольору з флеш-картою, два фени, два гребінці та постіль /т.1 а.с.90/. Зазначені предмети були оглянуті /т.1 а.с.91/ і пред`явлені для впізнання потерпілій ОСОБА_5 . Вона упізнала їх як ті, що належать їй і були викрадені із приміщення кафе /т.1 а.с.81/. Вартість викраденого майна підтверджена звітом про незалежну оцінку майна від 29.03.2017 року /т.1 а.с.87-89/.

З пояснень потерпілої ОСОБА_5 вбачається, що під час викрадення майна вона бачила ОСОБА_3 , кричала йому, після чого він почув її і побачив, що його дії викрито, тобто усвідомив, що його дії помічені і оцінюються як викрадення, однак продовжив злочинні дії і з місця події скрився, утримуючи викрадений телефон. Відповідно до абз.3 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж. Тож дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Дії ОСОБА_4 з викрадення майна не були помічені, тож вони правильно кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

При цьому такі дії вірно кваліфіковані як закінчений замах на вчинення злочину, тому що він виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, він був затриманий працівниками і відвідувачами кафе.

Суд визнає недопустимим доказом протокол слідчого експерименту, проведеного з ОСОБА_4 04.03.2017 року /т.1 а.с.82/, оскільки така слідча дія була проведена за відсутності захисника, а в подальшому ОСОБА_4 змінив свої пояснення. Разом з тим, додаток до вказаного протоколу – фототаблиця – є допустимим доказом, оскільки відображає об`єктивні дані /т.1 а.с.83-86/ і має значення в частині доведення умислу обвинувачених на викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням в інше приміщення.

Оцінюючи досліджені докази відповідно до ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, знайшли своє повне підтвердження під час судового розгляду.

Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням в інше приміщення.

Дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч.3 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, поєднане з проникненням в інше приміщення.

Обидва обвинувачених є осудними.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 204 від 24.07.2019 року ОСОБА_3 страждає легкою розумовою відсталістю з емоційно-вольовою нестійкістю. Може усвідомлювати свої дії та керувати ними. На момент інкримінованого делікту ОСОБА_3 страждав легкою розумовою відсталістю з емоційно-вольовою нестійкістю. На момент інкримінованого делікту міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; не перебував в тимчасово психічному хворобливому стані і міг усвідомлювати свої дії та керувати ними /т.2 а.с.11-17/.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 205 від 24.07.2019 року ОСОБА_4 рекомендоване проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи /т.2 а.с.18-24/.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №25 від 28.01.2020 року ОСОБА_4 в момент скоєння правопорушення не страждав і в даний час психічними захворюваннями не страждає. Міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. Відмічена аномалія характеру у вигляді емоційно-нестабільного розладу особистості (відповідно МКХ-10, F-60.3), не є проявом психічного захворювання і не впливає на його осудність. Підпадає під дію ст. 19 ч.1 КК України. Застосування заходів медичного характеру не потребує /т.2 а.с.60-64/.

За наведених обставин суд вважає, що вина обох обвинувачених у вчиненні інкримінованих злочинів знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченим, суд на підставі ст. 65 КК України враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених ними злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими, а також те, що ОСОБА_4 вчинив замах на злочин і покарання йому слід призначити з врахуванням положень ст. 68 КК України. Суд враховує данні про особи винних, які визнали себе винними частково, розкаялися у вчиненому, не працюють, мають постійне місце проживання, за яким характеризуються посередньо, не мають утриманців, сприяли поверненню викраденого, раніше неодноразово судимі, однак повністю відбули раніше призначені покарання; мають певні хронічні хвороби /т.1 а.с.104, 195, 137, 139-143/.

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає інвалідність ІІІ групи /т.1 а.с.137/, сприяння розкриттю злочину. Каяття ОСОБА_4 в даному випадку суд не вважає щирим.

Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_4 , суд визнає вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння, оскільки відповідно до результатів медичного огляду на стан сп`яніння №39 від 03.03.2017 року, проведеного о 00.02 години, він перебував у стані алкогольного сп`яніння. Вміст алкоголю склав 2,34% /т.1 а.с.117,118/.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 відповідно до ст. 66 КК України суд визнає сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_3 , суд визнає вчинення злочину особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння, оскільки таку обставину сторона захисту не оспорювала.

Враховуючи наведене, а саме данні про особи обвинувачених, їх вік, майновий та сімейний стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, суд вважає, що виправлення обох обвинувачених можливе без ізоляції від суспільства. Покарання їм слід призначити в межах санкцій частин статей, за якими вони обвинувачується, у виді позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити обох від призначеного покарання з випробуванням, поклавши на них деякі обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Судові витрати і речові докази у кримінальному провадженні відсутні. Цивільний позов не заявлений. Інформація про запобіжні заходи щодо обвинувачених в даному кримінальному провадженні суду не надана. Оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не засуджується до реального відбування покарання, суд вважає недоцільним обирати їм запобіжний захід до набрання вироком законної сили, оскільки досі вони сумлінно виконували процесуальні обов`язки, являлися в судові засідання і на проведення експертиз.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч.3 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 ч.1 п.п.1,2, ч.2 п.2 КК України зобов`язати ОСОБА_3 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 ч.1 п.п.1,2, ч.2 п.2 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Апеляційну скаргу може бути подано до Миколаївського апеляційного суду через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: