Рішення № 90166284, 22.06.2020, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4520/18

РІШЕННЯ

іменем України

"22" червня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лузан Л.В., при секретарі судового засідання Багрін І.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Баранюка А.О.,

представника відповідача адвоката Кравець І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю «ДІНАР», товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ГАЗ», фізична особа – підприємець ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, права власності на частку в спільно набутому майні, права на отримання частки вартості внесків до статутних капіталів товариств, стягнення коштів, виділення майна в натурі,

ВСТАНОВИВ:

в листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням подальшого уточнення, просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнати майно спільною сумісною власністю, право власності на частку в спільно набутому майні, право на отримання частки вартості внесків до статутних капіталів товариств, стягнути кошти, виділити майно в натурі.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначала, що з 23.06.1988 року по 26.07.2002 року вона та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 26.07.2002 року по 02.07.2013 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебували в зареєстрованому шлюбі. Проте, незважаючи на розірвання шлюбу, продовжували проживати разом, вести спільне господарство, маючи спільний бюджет, постійно до смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За весь час сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 внаслідок спільної праці та за спільні кошти:

- придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було оформлено на ОСОБА_4 ,

- побудовано гараж, розташований по АДРЕСА_2 , в гаражно – будівельному кооперативі «Віраж», будівництво якого було завершено в 1999 року, проте право власності на нього не оформлено,

- побудовано садовий будинок з господарськими спорудами до нього на земельній ділянці, належній ОСОБА_4 та розташованій в садовому товаристві «Роднічок» в с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області, право власності на який після завершення будівництва в 2006 році не оформили,

- здійсненні внески до статутних капіталів господарських товариств: ТОВ «ДІНАР» (створено 19.08.2002 року, частка ОСОБА_4 в статутному капіталі - 1/3), ТОВ «ЕКО – ГАЗ» (створено 25.04.2005 року, частка ОСОБА_4 в статутному капіталі – 33,4 %),

- в 2010 – 2011 роках придбано медичне обладнання: комплекс діагностичний автоматизований «Кардио +», ультразвуковий діагностичний апарат «ALOKA», рентгенівський апарат Planmeca Intra, загальною вартістю 320 000 грн. 00 коп.,

- заощаджені кошти, валютні цінності, які зберігалися на депозитних рахунках, у банківських сейфах, відкритих на ім`я ОСОБА_4 у АТ «Державний ощадний банк України», АТ КБ «ПриватБанк».

Посилаючись на вказані обставини, положення ст. 17 Закону України «Про власність» (щодо проживання у фактичних шлюбних відносинах за період з 23.06.1988 року по 25.07.2002 року), ст. 25 КпШС УРСР, ст. 74 СК України, позивач ОСОБА_1 просила встановити факт її з ОСОБА_4 проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 02.07.2013 року по 29.06.2018 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати вищевказані квартиру, грошові кошти, валютні цінності, вартість внесків до статутних капіталів господарських товариств, медичне обладнання, вартість будівельних матеріалів, робіт, застосованих під час будівництва садового будинку, гаражу, їх спільною сумісною власністю, та визнати за нею права власності на Ѕ частку квартири, грошових коштів, валютних цінностей, право на отримання Ѕ частки вартості внесків до статутних капіталів товариств станом на 29.06.2018 року, стягнути з відповідача Ѕ частку вартості будівельних матеріалів, робіт, застосованих під час будівництва садового будинку, гаражу, а також виділити в натурі рентгенівський апарат Planmeca ОСОБА_5 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Баранюк А.О. позовні вимоги підтримали. Надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, відповіді на відзив. При цьому, вказували на те, що стороною позивача надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом періоду, вказаного в позовній заяві, а також набуття спірного майна за рахунок їх спільних коштів, зусиль.

Представник відповідача адвокат Кравець І.Б. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, вважаючи їх необґрунтованими з підстав, вказаних у відзиві. Зокрема, зазначала, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження постійного проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час набуття спірного майна, наявності ознак, притаманних подружжю, придбання майна за рахунок спільних коштів. Водночас спір щодо майна, придбаного за час шлюбу, вже був вирішений у судовому порядку після розірвання шлюбу між вказаними особами, що унеможливлює його повторне вирішення. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту щодо частки вартості внесків до статутних капіталів не ґрунтується на законі.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНАР», товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ГАЗ» в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа підприємець ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явився, судом належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.

Заслухавши показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, як встановлено судом, предметом спору є квартира АДРЕСА_1 ; кошти, валютні цінності, які зберігаються на депозитних рахунках, у банківських сейфах, відкритих у АТ «Державний ощадний банк України», АТ КБ «ПриватБанк»; комплекс діагностичний автоматизований «Кардио +»; ультразвуковий діагностичний апарат «ALOKA»; рентгенівський апарат Planmeca Intra; право на отримання 1/2 частки вартості грошового внеску до статутних капіталів господарських товариств ТОВ «ДІНАР», ТОВ «ЕКО – ГАЗ» станом на 29.06.2018 року; Ѕ частка вартості будівельних матеріалів, робіт, що були задіяні в процесі будівництва садового (дачного) будинку, розташованого в садовому товаристві «Роднічок», а також гаражу, розташованого в гаражно – будівельному кооперативі «Віраж».

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач ОСОБА_1 вказувала на те, що вона та ОСОБА_4 безперервно проживали однією сім`єю протягом періоду з 23.06.1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ОСОБА_4 ), з якого з 26.07.2002 року по 02.07.2013 року – в зареєстрованому шлюбі.

Так, відповідно до ст. 22 КпШС України, ст. 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , а саме в п.п. 23, 24 зазначає, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами тощо.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Така правова позиція сформована Верховним Судом та викладена в постановах від 24 травня 2019 року у справі № 360/303/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 648/2988/16-ц, від 14 листопада 2019 року у справі №570/4823/15-ц, від 27 січня 2020 року у справі №442/8047/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі №199/3645/17 та інших.

Водночас, відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. При цьому підлягають встановленню обставини щодо ведення сторонами спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Разом з тим, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року, а КпШС УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Зокрема, за змістом п.5 вищевказаної постанови, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст. 17, ст.18, п.2 ст.17 Закону України «Про власність»).

Частиною 2 ст. 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і ч.1 ст. 368 чинного Цивільного кодексу України.

Згідно ст.17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

При цьому, сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Таким чином, вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81, 78 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Недоведеність стороною позивача обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є підставою для відмови у задоволенні позову повністю або у певній його частині.

Так, як вбачається з матеріалів справи, квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 придбав, згідно договору купівлі – продажу, посвідченого 29.10.1993 року державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори.

Вважаючи вказану квартиру об`єктом спільної сумісної власності, позивач в обґрунтування своїх вимог посилалася виключно на показання свідків.

Так, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 надали пояснення, зокрема щодо спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на час придбання спірної квартири, про обізнаність щодо їх спільного проживання також повідомляли свідки ОСОБА_23 , ОСОБА_22 . Проте повідомлення про ведення спільного господарства, побуту та бюджету носило узагальнюючий характер без зазначення в чому саме вони полягають.

Письмових доказів, на підставі яких можливо беззаперечно встановити наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 обставин, характерних для сімейних правовідносин, якими вважаються спільний бюджет, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі в витратах на утримання житла, тощо, матеріали справи не містять.

За такого, враховуючи ненадання позивачем належних доказів щодо придбання вказаної квартири в результаті спільної праці, внаслідок якої вони одержали доходи, об`єднали їх для набуття вказаної квартири, розміру фактично внеску позивача в її придбанні, за умови лише спільного проживання без встановлення обставин придбання спірного майна, відсутні підстави для визнання останнього об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

В подальшому між позивачем ОСОБА_26 та ОСОБА_4 26.07.2002 року був укладений шлюб, який був зареєстрований виконкомом Таборівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20.06.2013 року шлюб було розірвано. Рішення набрало чинності 02.07.2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Владовою І.О. заведено спадкову справу. З заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Свідоцтва про право на спадщину не видавались.

За час шлюбу подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_3 (після зміни найменування - Соборності), 45 в АДРЕСА_4 . Вознесенську Миколаївської АДРЕСА_5 , автомобіль марки «TOYOTA CAMRY 2.4», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 є одним з трьох засновників ТОВ «ДІНАР», державна реєстрація якого була проведена 19.08.2002 року. Розмір внеску останнього до статутного фонду становить 109 021 грн. 00 коп. (34%). Також ОСОБА_4 є співзасновником ТОВ «ЕКО-ГАЗ», його внесок до статутного фонду вказаного підприємства – 214 384 грн. 96 коп.; державна реєстрація товариства проведена 25.04.2005 року.

В порядку поділу майна подружжя, ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17.07.2013 року було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за умовами якої право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 зміни найменування - Соборності АДРЕСА_6 , автомобіль марки «TOYOTA CAMRY 2.4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , було припинено, ОСОБА_1 отримала грошову компенсацію належних їй часток у праві власності на вказане майно в розмірі 200 000 грн. 00 коп.

Водночас, за загальним правилом незвернення з позовом (зустрічним позовом ) про поділ майна подружжя не є підставою для припинення права власності на спільну сумісну власність, який за наявності відповідних підстав, з урахуванням положень ст. 72 СК України, підлягає вирішенню в загальному порядку.

Як зазначалося вище, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

За змістом ст.113 ЦК України та ст.1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно ст.115 ЦК України та ст.12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року в справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому визначальним є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року).

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, ч.2 вказаної статті визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Водночас, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Як правило спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Між тим, такий спосіб захисту як право на отримання 1/2 частки вартості грошового внеску до статутних капіталів господарських товариств, законом не передбачений.

Не може бути застосований в рамках правовідносин, що складися між сторонами, й обраний позивачем спосіб захисту в частині виділу в натурі медичного обладнання.

Крім того, при вирішенні питання щодо медичного обладнання, а саме: комплексу діагностичного автоматизованого «Кардио +», ультразвукового діагностичного апарату «ALOKA», рентгенівського апарату Planmeca Intra, суд приймає до уваги те, що позивачем не надано жодних належних доказів щодо його придбання ОСОБА_4 , перебування його у власності останнього на час його смерті. Не є такими доказами, в розумінні ст.ст. 77,78 ЦПК України, показання свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_9 , а також надані позивачем технічний паспорт рентгенівського кабінету, технічний паспорт комплексу діагностичного автоматизованого «Кардио +», свідоцтво про повірку ультразвукового діагностичного апарату «ALOKA».

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,058 га, розташованої на території с. Бузьке Бузької сільської ради, садове товариство «Роднічок» № 34, наданої для ведення садівництва, згідно державного акта на право приватної власності на землю, виданого 27.12.1995 року Бузькою сільською радою.

На обумовленій земельній ділянці побудований садовий (дачний) будинок, право власності на який не оформлено.

Крім того, не оформлено право власності на гараж, розташований в гаражно - будівельному кооперативі «Віраж» за адресою: АДРЕСА_2 , членом якого був ОСОБА_4 . Рішення загальних зборів мешканців м. Вознесенська про організацію гаражно – будівельного кооперативу «Віраж» затверджено рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради за № 170 від 01.12.1998 року.

На вказані об`єкти, за замовленням ОСОБА_4 КП «Вознесенське МБТІ» було виготовлено технічні паспорта: щодо садового (дачного) будинку 15.11.2006 року, щодо гаражу - 19.02.1999 року. Інформацію щодо року побудови садового (дачного) будинку, гаражу матеріали справи не містять. Проте ототожнювати дати видачі технічних паспортів з часом побудови нерухомого майна не можна. За такого неможливо визначити такий чинник як час набуття майна.

Водночас, як й в частині медичного обладнання, позивач, звернувшись з позовом до спадкоємця ОСОБА_4 , обрала такий спосіб захисту (стягнення з відповідача половини вартості будівельних матеріалів та робіт), який не може бути застосований у даних правовідносинах.

Що стосується грошових вкладів у банківських установах.

Так, на ім`я ОСОБА_4 в АТ «Ощадний банк України» відкриті рахунки:

-депозитний рахунок № НОМЕР_2 (дата відкриття 19.06.2018 року);

-депозитний рахунок № НОМЕР_3 (дата відкриття 23.12.2014 року);

-рахунок № 26259510735224 (дата відкриття 03.11.2015 року),

а також відповідно до договору № SAMDNWFD0070674549900 від 15.06.2015 року відкритий рахунок у АТ КБ «ПриватБанк» за № 26305614577638.

За повідомленням АТ «Ощадний банк України» за № 46/111-03/1085/23025/2019-00/вих. від 18.03.2019 року, наданим у порядку виконання ухвали суду про витребування доказів від 01.03.2019 року, індивідуальні банківські сейфи, оформлені на ім`я ОСОБА_4 , відсутні.

Отже, вирішуючи вимоги ОСОБА_1 щодо вказаного майна, підлягає встановленню не лише факт спільного проживання останньої разом з ОСОБА_4 , а й обставини придбання спірного майна, зокрема, чи було воно набуто за рахунок об`єднаних спільних доходів, отриманих у наслідок спільних трудових зусиль. Виходячи з цього сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю.

Доказування позивачем наявної сукупності обумовлених фактів також ґрунтується на показаннях свідків.

При цьому, суд оцінює показання свідка у сукупності з іншими доказами та з урахуванням ступеня довіри до нього, яка формується під час спостереження за поведінкою свідка, заслуховування думки осіб, які беруть участь у справі, щодо показань свідка тощо.

Проте, з показань свідків, допитаних у судовому засіданні, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, судом беззаперечно не встановлено ознак спільного постійного проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час набуття спірного майна, ведення останніми спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї протягом обумовленого періоду.

Зокрема, як пояснила свідок ОСОБА_15 , остання протягом періоду з серпня 2013 року по січень – лютий 2014 року проживала разом з ОСОБА_4 в належній останньому квартирі. Зазначені пояснення узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_20 , показаннями ОСОБА_9 в цій частині.

Не вбачається наявність сталих сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 протягом періоду набуття останнім спірного майна й з показань свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 .

Також допитані в судовому засіданні за клопотанням позивача свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 не надали суду переконливих показань щодо ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї на час придбання спірного майна.

Критично суд відноситься й до показань свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_22 що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склались та мали місце протягом зазначеного позивачем періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю, враховуючи, їх епізодичне та протягом нетривалого часу проживання за адресою: АДРЕСА_1 зміни найменування АДРЕСА_7 .

При цьому, факт спільного відпочинку, одночасне відвідування медичної установи з метою проведення лікування ( про що зазначали свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_25 , ОСОБА_9 ) самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом періоду часу набуття спірного майна, усталені сімейні відносини.

Жодних належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем сталих відносин, притаманних подружжю, її участі в набутті спірних коштів у матеріалах справи відсутні.

Водночас сам лише факт отримання позивачем пенсії (з 1999 року є отримувачем пенсії за вислугу років), доходу в вигляді орендної плати (2018 рік - 23 200 грн. 00 коп., 2016 рік – 16 594 грн. 99 коп., інших письмових доказів щодо отримання позивачем доходу протягом спірного періоду матеріали справи не містять) не може бути доказом участі у набутті спірних коштів, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі позивача в цьому, розміру такої участі.

При цьому, реєстрація позивача в квартирі АДРЕСА_8 , з урахуванням встановлених у судовому засіданні обставини, не свідчить безумовно про спільне ведення господарства та спільне проживання протягом зазначеного періоду.

Таким чином, враховуючи обставини, встановлені в судовому засіданні, ненадання позивачем об`єктивних доказів, які б достовірно свідчили про фактичні матеріальні прояви обставин, з якими закон пов`язує можливість позитивного вирішення заявлених останньою позовних вимог, суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в цілому задоволенню не підлягають.

Інші доводи сторін не підлягають обґрунтуванню, оскільки, враховуючи п.1 ст. 6 Конвенції, обов`язок обґрунтовувати рішення суду, не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

В силу положень ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, поверненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, права власності на частку в спільно набутому майні, права на отримання частки вартості внесків до статутних капіталів товариств, стягнення коштів, виділення майна в натурі відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 02.07.2020 року.

Суддя Л.В.Лузан