Рішення № 9016267, 18.12.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

18 грудня 2009 р. Справа 2/196-09

за позовом :Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 21036, АДРЕСА_1

до : Приватного підприємства "Альянс-С", 21030, АДРЕСА_2

про стягнення 114466,6 грн. заборгованості та моральної шкоди

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : ОСОБА_2 - за довіреністю;

відповідача : ОСОБА_3- директор ПП "Альянс С";

ОСОБА_4 - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов ФОП ОСОБА_5 до Приватного підприємства "Альянс-С" про стягнення 114466,60 грн. заборгованості по орендній платі, про визнання дійсним Додаткового договору від 01 квітня 2008 року до Договору оренди транспортного засобу №7564 від 06.07.2007 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Альянс-С», стягнення 10000,00 грн. моральної шкоди та 5000,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.09.09 р. порушено провадження у справі та призначено засідання на 30.09.09 р.

З метою надання сторонами додаткових доказів розгляд справи неодноразово відкладався та в судовому засіданні оголошувались перерви.

04.12.2009 року за клопотання сторін з метою нотаріального посвідчення оспорюваного додаткового договору в судовому засіданні було оголошено перерву до 18.12.2009 року.

18.12.2009 року в судове засідання з"явились представники обох сторін, однак оспорюваний додатковий договір у нотаріуса сторони так і не посвідчили.

В судовому засіданні 18.12.2009 року позивач позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі. При цьому, заявою № б/н від 03 грудня 2009 року позивач збільшив розмір позовних вимог до 150466,60 грн., донарахувавши за вересень та жовтень 2009 року орендну плату в розмірі 36000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява судом береться до уваги, оскільки позивачем при подачі даної заяви, як свідчать додані до неї докази, було дотримано вимоги щодо належного повідомлення відповідача про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у поданому ним відзиві вх. № 13476 від 06.11.2009 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06 липня 2007 року між ФОП ОСОБА_5 (Орендодавець) та ПП "Альянс-С" (Орендар) укладено договір оренди транспортного засобу № 7564 , відповідно до умов якого Орендодавець передав Орендарю у строкове володіння та користування автобус для службових поїздок персоналу Орендаря та для перевезення пасажирів на маршруті.

Згідно п. 4.1. договору термін оренди становить п"ять років від 06.07.2007 року по 06.07.2012 року.

Пунктом 5.1. договору сторони встановили орендну плату у розмірі 12 000,00 грн., яка у відповідності до п. 5.2. сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Орендоваця не пізніше 15-го числа кожного наступного місяця.

01 квітня 2008 року між сторонами укладено Додатковий договір, відповідно до умов якого вносились зміни до п. 4.1. основного договору від 06.07.2007 року в частині збільшення орендної плати з 12000 гривень до 18000 гривень. Всі інші умови основного договору, в тому числі встановлений ним термін оренди до 06.07.2012 року залишились без змін.

Однак, зазначений договір не був нотаріально посвідчений, оскільки, як зазначив позивач, відповідач постійно ухиляється від здійснення вказаної дії.

Листом № б/н від 06.07.2009 року позивач повідомляв відповідача про необхідність з"явивтись до нотаріуса з метою здійснення нотаріального посвідчення спірного договору. Проте, зазначений лист був залишений без відповіді та відповідач до нотаріуса на запропоновану дату не з"явився.

Слід зауважитти, що починаючи з 01 квітня по 31 грудня 2008 року відповідач в повному обсязі та своєчасно здійснював оплату орендних платежів в сумі 18000,00 грн.

У зв"язку з цим, враховуючи той факт, що при укладанні додаткового договору від 01.04.2008 року сторони досягнули згоди по усіх істотних умовах договору та відбулось його виконання, позивач просить суд визнати його дійсним в порядку ст. 220 ЦК України.

Поряд з цим, за період з 01 січня по 31 серпня 2009 року відповідачу було нараховано орендну плату в сумі 144 000,00 грн., з яких відповідачем було сплачено лише 51170,00 грн., підтвердженням чого є надані відповідачем платіжні доручення № 269 від 10.03.2009 року, № 283 від 02.04.2009 року, № 318 від 24.07.2009 року, № 346 від 04.08.2009 року.

Таким чином, заборгованість відповідача по орендній платі з урахуванням заяви № б/н від 03 грудня 2009 року про збільшення розміру позовних вимог становить 128830,00 грн.

Відповідно до п. 7.2.2 договору від 06.07.2007 року на Орендаря покладено обов"язок своєчасно здійснювати орендні платежі.

В порушення умов укладених договорів відповідач відмовляється проводити оплату за оренду автобуса з розрахунку 18 000,00 грн., мотивуючи це тим, що додатковий договір від 01 квітня 2008 року не посвідчено нотаріально, а тому він не може виконуватись через нікчемність такого договору та не створює ніяких юридичних наслідків для сторін крім тих, що повязані з його недійсністю.

Окрім того, відповідач вважає, що при укладенні спірного договору, сторони не домовились щодо усіх його істотних умов, про що свідчить наявність двох різних примірників додаткового договору.

При цьому, відповідач зазначив, що з 01.04.2008 року здійснював оплату за оренду в сумі 12000,00 гривень за місяць, а також переплату по 6000,00 гривень в місяць. У зв"язку з цим, борг за оренду, на думку відповідача, станом на 1 вересня 2009 року, враховуючи переплату в сумі 54000,00 грн., складає 2830,00 гривень.

З урахування встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 799 ЦК України встановлено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За таких обставин, додатковий договір від 01.04.2008 року сторони мали б нотаріально посвідчити, проте цього не було зроблено.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому, частина 2 вказаної статті наголошує, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони домовились щодо усіх істотних умов додаткового договору, що вбачається зокрема із змісту оспорюваного договору, який підписаний обома сторонами та скріплений печаткою відповідача, а також відбулось повне виконання умов заначеного договору, про що свідчить продовження використання автобуса орендарем, а також сплата ПП "Альянс-С" орендної плати у розмірі по 18000,00 грн. в місяць, однак відповідач ухилився від нотаріального посвідчення оспорюваного договору.

Твердження відповідача, що з 01.04.2008 року він здійснював оплату за оренду в сумі 12000,00 гривень за місяць, а також переплату по 6000,00 гривень в місяць судом не беруться до уваги, оскільки дана умова не передбачена договором оренди № 7564 від 06.07.2007 року та, як зазначив представник позивача, будь-яких домовленостей з відповідачем з цього приводу не було.

Посилання відповідача на той факт, що при укладенні спірного договору, сторони не домовились щодо усіх його істотних умов, про що свідчить наявність двох різних примірників Додаткового договору судом не береться до уваги, оскільки як вбачається із змісту примірника додаткового договору, який надав відповідач, зазначений договір укладено між громадянином ОСОБА_5 та ПП "Альянс-С", тоді як відносини з приводу укладення спірного договору виникли між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ПП "Альянс-С".

Таким чином, Додатковий договір від 01 квітня 2008 року до Договору оренди транспортного засобу №7564 від 06.07.2007 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Альянс-С»суд визнає дійсним.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та штрафних санкцій згідно договору оренди транспортного засобу. За наслідками розгляду цієї позовної вимоги суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ч. 3 ст. 760 ЦК України).

Параграфом 5 ЦК України передбачено особливості найму транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Згідно ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем виконувались свої зобов'язання по договору оренди транспортного засобу належним чином.

Однак, відповідач в порушення умов укладених договорів у передбаченому розмірі та у встановлені строки не здійснив оплату за користування автобусом, у зв"язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 128830,00 грн., про що свідчить відсутність доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 128830,00 грн. заборгованості по орендній платі підлягають задоволенню, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1033,20 грн. - пені.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно п. 9.3. договору у випадку прострочення сплати орендних платежів, передбачених даним договором орендар сплачує пеню в розмірі 1 % від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 року розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи з матеріалів справи, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1033,20 грн. - пені заявлено правомірно, проте суд не погоджується з розрахунком позивача.

Відповідно до здійсненого судом розрахунку сума пені за період з 16.02.2009 року по 01.07.2009 року має становити 4806,64 грн. Так як позивачем заявлено до стягнення 1033,20 грн. - пені, позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню саме у вказаній сумі, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3749,40 грн. - індексу інфляції, 1854,00 грн. - 3% річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

Однак, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних судом виявлено помилки допущені позивачем при обрахунку, які полягають у невірному визначенні періодів, у яких відповідач допустив прострочення сплати орендних платежів, а також неточному визначенні суми боргу за кожний окремий період.

Провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних із врахуванням виявлених помилок вказаних вище, судом отримано наступні значення: 2349,83 грн. - інфляційних втрат та 988,97 грн. - 3 % річних.

Оскільки отримані в результаті перерахунку судом суми є меншими від тих, які заявлено позивачем суд відмовляє в стягнені 1399,57 грн. - інфляційних втрат та 865,03 грн. 3 % річних.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., то зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню, як така, що необгрунтована та не підтверджена належними доказами, виходячи з наступного.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не було надано доказів та не доведено сам факт завдання відповідачем моральної шкоди, протиправність його діяння, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, а головне відсутні докази, які свідчили б про вину ПП "Альянс-С" в заподіянні моральної шкоди. Також не надано доказів, якими підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. У позовній заяві не наведено з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди.

Виходячи з цього, згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

З огляду на вказане, суд відмовляє у стягненні з відповідача 10000,00 грн. моральної шкоди.

Також, як свідчать матеріали справи, у зв"язку з неправомірними діями відповідача позивач змушений був звернутись за наданням консультаційних та юридичних послуг.

Так, позивачем заявлено до відшкодування за рахунок відповідача фактично понесених витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 5000,00 грн. Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2, з яким позивач уклав договір про надання консультаційних та юридичних послуг від 10.07.2009 року, не має статусу адвоката, передбаченого Законом України "Про адвокатуру", а є фізичною особою-підприємцем, яка згідно Свідоцтва про сплату єдиного податку № 597356 від 01.01.2007 року надає транспортні послуги мікроавтобусом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату консультативних та юридичних послуг є необгрунтованими та не відносяться до складу судових витрат, передбачених ст. 44 ГПК України, а тому не підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вказаним нормам, доводи відповідача, на які він посилається у Відзиві на позов № б/н від 06.11.2009 року та у Вимозі № б/н від 18.12.2009 року як на підтсаву своїх заперечень на позовні вимоги судом не заслуговують на увагу, оскільки вони не підтверджені жодним належним доказом по справі.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 205, 209, 220, 509, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 551, 610, 611, 629, 654, 759, 760, 762, 798, 799 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати дійсним Додатковий договір від 01 квітня 2008 року до Договору оренди транспортного засобу №7564 від 06.07.2007 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Альянс-С».

3. Стягнути з Приватного підприємства «Альянс-С», 21030 АДРЕСА_3 (ідентифікаційний код - 31601932, р/р 260057631 в ВОД АППБ «Аваль», МФО - 302247) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 21036 АДРЕСА_4 (ідентифікаційний номер -НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в «Укрсиббанк», МФО НОМЕР_3) 128830,00 грн. - основного боргу, 1033,20 грн. - пені, 2349,83 грн. - інфляційних втрат, 988,97 грн. - 3% річних.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Приватного підприємства «Альянс-С», 21030 АДРЕСА_3 (ідентифікаційний код - 31601932, р/р 260057631 в ВОД АППБ «Аваль», МФО - 302247) в дохід Державного бюджету України 1417,02 грн. - державного мита та 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 23 грудня 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (21036, АДРЕСА_1); представнику позивача ОСОБА_2 (21021, АДРЕСА_5);

4 - відповідачу- Приватному підприємству "Альянс-С" (21030, АДРЕСА_2).