Рішення № 90151260, 09.06.2020, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3552/19

Провадження № 2/175/984/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

09 червня 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Кравченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2019 року позивачка звернулася до суду з позовом про визнання договору дійсним та визнання права власності, в якому в останній редакції позову (а.с.32-35) просила суд ухвалити рішення, яким визнати дійсним договір купівлі-продажу садового будинку, за яким ОСОБА_2 передав у її, ОСОБА_1 власність садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельною ділянкою на якій він розташований, загальною площею 0,00548 га; визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та право власності на земельну ділянку на якій розташований будинок, загальною площею 0,00548 га.

Позивачка ОСОБА_1 та її адвокат за ордером про надання правової допомоги Пічко Р.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позові.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями (а.с.56,57), відзиву на позов не подав, а тому зі згоди позивачки та її адвоката суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивачки та її адвоката, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, ознайомившись з наданими доказами, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається зі змісту ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно матеріалів справи встановлено, що 20 лютого 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній Договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельну ділянку на якій розташований будинок, загальною площею 0,00548 га (а.с.7-8), в простій письмовій формі, відповідно до п. 4.2 якого сторонами було досягнуто домовленості про нотаріальне посвідчення цього договору в строк до 01 квітня 2007 року. На виконання попереднього договору купівлі-продажу, в присутності двох свідків, ОСОБА_1 сплатила відповідачу ОСОБА_2 повну вартість нерухомого майна в сумі 111 100,00 грн., що на момент підписання даного договору еквівалентно 22 000 доларів США, про що ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку (а.с.9).

Належність вищевказаного садового будинку та земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 підтверджується: Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22 листопада 2006 року виданим Дніпропетровською районною радою на підставі розпорядження голови районної ради від 19 жовтня 2006 року №508-р (а.с.10), Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12608875 від 22 листопада 2006 року виданим Дніпропетровським районним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» (а.с.11) та Державним актом на право приватної власності на землю серія ДП Дн №003349 виданим 06 вересня 1995 року виданого на підставі Рішення 3-ї сесії 22 скликання Ювілейної селищної Ради народних депутатів від 16 березня 1995 року (а.с.16).

Згідно ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

А відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Таким чином, умовою застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 210 ЦК України, правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не дійсними» від 06 листопада 2009 року, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Отже до моменту державної реєстрації договір купівлі-продажу житлового будинку юридично не є укладеним. За змістом ч. 2 ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним нікчемний договір, а не договір який не є укладеним. У зв`язку з цим, оскілки договір не був укладеним, суд не може визнати його дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.

З огляду на вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що визнання в судовому порядку договору купівлі-продажу нерухомого майна з порушенням вимог ст. 220 ЦК України, не тільки суперечить нормам чинного законодавства, а й призводить до ухилення від сплати громадянами податку в дохід державного бюджету у розмірі 1% відсотка від вартості нерухомого майна. Окрім цього, суд відзначає, що не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_1 та її адвоката про те, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки позивачка з таким питанням до відповідача не зверталася, будь-яких листів з вимогою про дотримання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідача не надсилала. Таким чином, суд спростовує доводи позивача в частині відмови відповідача в добровільному порядку нотаріально посвідчити угоду купівлі-продажу, оскільки позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України. При цьому, само по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір не може бути безумовною підставою для застосування цієї статті.

Виходячи з висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 березня 2019 року по справі №665/2266/16-ц однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини справи та вищевказані норми законодавства, суд прийшов до висновку, що правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов`язки, тому посилання ОСОБА_1 на ст. 220 ЦК України є безпідставним. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 20 лютого 2007 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена.

Відповідно до вимог ст. 12, 13, 77, 78, 79, 80, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним слід відмовити, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на садовий будинок та земельну ділянку, що знаходиться на території садового товариства «Поліграфіст» в смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області за №115, тобто позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивачку.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 182, 210, 220, 334, 640, 657, 658 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 77-81, 197-198, 200, 206, 259, 263-265, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Озерянська Ж.М.