Рішення № 90145914, 02.07.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 год. 05 хв.

"02" липня 2020 р. справа № 300/1315/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 20.09.2020, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі – відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 20.09.2020 у виконавчому провадженні №51097760.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно прийнято оскаржену постанову про стягнення виконавчого збору від 20.09.2020, а саме з порушенням процесуального законодавств. Так, зазначено, що після завершення виконавчого провадження, а саме після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.06.2019 через більше як три місяці, а саме 20.09.2019, головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу ДВС Головною територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Косівчуком Р.Б. винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 96 727,19 грн. Також, позивач звернула увагу на те, що оскаржувану постанову не отримувала, а про необхідність сплати виконавчого збору дізналася після повідомлення банку про арешт рахунків та, як наслідок, ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, з особливостями скороченого розгляду проваджень у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби згідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

26.06.2020 адвокат Бойчук Я.В. подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його неможливістю явки позивача та її представника через перебування в іншій справі, яка призначена раніше. Однак, жодних доказів вказаного адвокатом Бойчуком Я.В. не надано, як і не надано договору про надання правової допомоги, який посвідчує право адвоката Бойчука Я.В. на представлення інтересів позивача у даній справі чи подання від її імені процесуальних заяв, клопотань чи інших документів.

Позивач в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду даної справи повідомлялася судом належним чином з урахуванням особливостей, встановлених статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду даної заяви відповідач повідомлявся судом належним чином з урахуванням особливостей, встановлених статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать супровідний лист про відправлення ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 про відкриття провадження та повістки на електронну адресу відповідача, що містяться в матеріалах справи (а.с. 22-23, 25-26).

Однак, 02.06.2020 представник відповідача подав суду заперечення від 01.07.2020, у якому вислови свою незгоду із задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідач вказує на те, що державним виконавцем виконавчі дії вчинені відповідно до статей 27, 37, 40, 74 Закону України «Про виконавче провадження» та його дії відповідають Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за №512/5, є законними і обґрунтованими. З урахуванням наведеного, відповідач просить в задоволенні позову відмовити (а.с. 31).

Суд звертає увагу, що Глава 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначає особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ, зокрема категорії термінових адміністративних справ (статті 268-289).

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначаються статтею 287 КАС України.

Отже, справи з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби відносяться до категорії термінових адміністративних справ, які розглядаються з урахуванням положень статей 268, 269, 271, 272 КАС України.

Відповідно до частини 4 статті 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

У справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частин 1, 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає за необхідне здійснити розгляд даної адміністративної справи за відсутності позивача та представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши позов, відзив та письмові докази, якими учасники справи обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд встановив наступне.

01.04.2016 Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист у справі №346/3814/15, де боржником виступає ОСОБА_2 , про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 967 271,96 грн.

13.05.2016 головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Косівчуком Р.Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51097760 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа (а.с. 9).

В ході виконання виконавчого провадження головним державним виконавцем Косівчуком Р.Б. проведено опис та арешт майна.

06.06.2019 головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Косівчуком Р.Б. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з тих підстав, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження (а.с. 10-11).

Надалі 20.09.2019 головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу ДВС Головною територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Косівчуком Р.Б. винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 96 727,19 грн. (а.с. 12).

Вважаючи дії головного державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Косівчука Р.Б. протиправними, а постанову про стягнення виконавчого збору №51097760 від 20.09.2019 незаконною, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 за №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема обов`язковість виконання рішень (стаття 2 Закону №1404-VIII).

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

У відповідності до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд звертає увагу, що згідно із приписами частини 2 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 за №606-XIV (далі – Закон №606-XIV), в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження №51097760, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону №606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок тягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Так у пункті 2 постанови про відкриття виконавчого провадження №51097760 від 13.05.2016 на виконання вказаних норм зазначено: «Боржнику самостійно виконати вимоги виконавчого документа: до 20.05.2016».

Крім того, частиною 3 статті 40 Закону №1404-VІІІ, в редакції, чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому проваджені №51097760 передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні норми закріплені і в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 за №512/5 (далі –Інструкція №512/5). Так, згідно положень пункту 8 даної Інструкції №512/5, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Здійснюючи правовий аналіз норм Закону №1404-VІІІ та Інструкції №512/5 (чинних на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому проваджені №51097760) та вищезазначених норм Закону №606-XIV (чинних на момент відкриття виконавчого провадження №51097760), що регулюють питання виконавчого збору, суд зазначає, що таке питання вирішується на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, з винесенням постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та, якщо виконавчий збір не стягнуто, шляхом винесення постанови про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону.

Тобто, вищенаведеними нормами Закону №1404-VІІІ та Закону №606-XIV чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанови про стягнення виконавчого збору, в тому числі, якщо така не винесена при відкритті виконавчого провадження, вона має бути винесена не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа стягувану.

Як уже судом встановлено, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу винесена головним державним виконавцем 06.06.2019 на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону №1404-VІІІ – стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження (а.с. 10-11).

При цьому, постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 96 727,19 грн. головним державним виконавцем винесено 20.09.2019, тобто з порушенням строку, який визначено в статі 40 Закону №1404-VІІІ (а.с. 12).

Таким чином, суд дійшов переконання, що головним державним виконавцем оскаржену постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 96 727,19 грн. від 20.09.2019 у виконавчому проваджені №51097760 винесено протиправно, без дотримання процесуальних норм, визначених у законодавстві, а саме в Законі №1404-VІІІ.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частинами 1-2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позивачем доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог щодо протиправності оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору від 20.09.2020 у виконавчому провадженні №51097760, в свою чергу, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість оскарженої постанови від 20.09.2020.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 967,27 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Театральна, 15, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, код ЄДРПОУ 38367905) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 20.09.2020 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 20.09.2020 у виконавчому провадженні №51097760.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Театральна, 15, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, код ЄДРПОУ 38367905) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 967 (дев`ятсот шістдесят сім) грн. 27 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду у справах, визначених статтею 287 КАС України, подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.