Рішення № 90145795, 26.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/420/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іванчулинець Д.В.,

при секретарі судового засідання - Костелей І.Ф.,

за участю:

представника позивача - Мартинов Г.К.,

представника відповідачів - Рапіта О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 1493 (вул. Головна, 55А, м. Чоп, Закарпатська область, 89502, ЄДРПОУ 14321707), Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01034, ЄДРПОУ 00034039) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 01 липня 2020 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини 1493 (далі - відповідач 1), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач 2), в якому просить: 1) визнати відмову Військової частини 1493 та Адміністрації Державної прикордонної служби України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності звільненому з військової служби в запас 22.08.2019 р. ОСОБА_1 протиправною, зобов`язати Військову частину 1493 та Адміністрацію Державної прикордонної служби України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі часткової втрати працездатності відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 7 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975, як військовослужбовцю, отримавшому захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності в розмірі 40% без встановлення йому інвалідності на підставі поданої військовослужбовцем 20.11.2019 р. до Військової частини 1493 (вхідний № К-75) заяви та доданих до неї документів; 2) визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1493 щодо не нарахування та невиплати звільненому з військової служби в запас 22.08.2019 р. ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов`язати Військову частину 1493 нарахувати та виплатити звільненому з військової служби в запас 22.08.2019 р. ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; 3) стягнути з Військової частини 1493 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в період з 22.08.2019 р. по 18.02.2020 р. включно в сумі 118 207,57 грн.; 4) встановити відповідачам місячний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили для виконання рішення суду та подачі суду звіту про таке виконання.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою суду від 26 червня 2020 року закрито провадження в даній справі в частині позовних вимог про зобов`язання Військової частини 1493 нарахувати та виплатити звільненому з військової служби в запас 22.08.2019 р. ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 22 серпня 2019 року позивач подав до Військової частини 1493 рапорт, яким просив нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальною захисту». Також, позивачем подано до Військової частини 1493 заяву про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Листом № 11/К-75/1 від 21.01.2020 р. у виплаті одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності, передбаченої п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу відмовлено, оскільки захворювання не пов`язане з виконання обов`язків військової служби. Вважає відмову в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності протиправною. Зазначає, що за своїм смислом формулюванню «отримання військовослужбовцем захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби», що міститься в п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є тотожним формулюванню "Захворювання (поранення, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби", що міститься в підпункті 6 п. 4 глави 12 розділу ІІІ Положення, оскільки таке формулювання застосовується якщо захворювання виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у том числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності, тобто під час виконання обов`язків військової служби, що відповідає нормам ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок га військову служб». Звертає увагу, що МСЕК визначила єдину можливу причину втрати професійної працездатності, а саме «захворювання, так, пов`язане з проходженням військової служби», що відповідає формулюванню, вказаному в свідоцтві про хворобу ВЛК та підпункту 6 п. 4 глави 12 розділу ІІІ Положення і є за своїм смислом аналогічним формулюванню, що міститься в п. 7 ч. 2 ст. 16 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 2522-VIII віл 06.09.2018 року. Також, вважає протиправну бездіяльність Військової частини 1493, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку. Крім того, зазначає, що з Військової частини 1493 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що обов`язковою умовою виплати одноразової грошової допомоги особі, яка звільнена з військової служби, яка втратила працездатність без установлення інвалідності являється втрата працездатності внаслідок захворювання під час виконання нею обов`язків військової служби. Звертає увагу, що захворювання, яке військовослужбовець отримав під час проходження військової служби, може бути отримане і не під час виконання обов`язків військової служби. Тому законодавець визначив обов`язкову допустиму вимогу щодо виплати одноразової грошової допомоги особі, яка звільнена з військової служби, яка втратила працездатність без установлення інвалідності - це втрата працездатності внаслідок захворювання під час виконання нею обов`язків військової служби. Також зазначає, що норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Звертає увагу, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення таких заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 03 липня 2015 року позивач отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .

Наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 22 серпня 2019 року № 285-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас.

22 серпня 2019 року позивач подав до Військової частини 1493 рапорт, яким просив нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Також, 20 листопада 2019 року позивач звернувся із заявою на ім`я начальника Чопського прикордонного загону, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 у зв`язку із втратою професійної працездатності на 40 %.

Листом від 21.01.2020 року, Чопським прикордонним загоном було відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з відсутністю факту поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Крім того, в ході розгляду даної адміністративної справи було встановлено, що 05 березня 2020 року начальником Чопського прикордонного загону видано наказ № 98 - ос "Про внесення змін до наказу "Про особовий склад" від 22 серпня 2019 року" № 285-ос", яким п. 2.1 в частині виключення позивача зі списків прикордонного загону та всіх видів забезпечення доповнено абзацом наступного змісту: "Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 70 невикористаних днів додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік".

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 р. у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Військової частини 1493 щодо не нарахування та невиплати звільненому з військової служби в запас 22.08.2019 р. ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо позовних вимог про визнання відмови Військової частини 1493 та Адміністрації Державної прикордонної служби України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності ОСОБА_1 протиправною та зобов`язання призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі часткової втрати працездатності, як військовослужбовцю, отримавшому захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності в розмірі 40% без встановлення йому інвалідності на підставі поданої 20.11.2019 р. до Військової частини 1493 заяви та доданих до неї документів, суд зазначає наступне.

Так, як вже зазначалось вище, 20 листопада 2019 року позивач звернувся із заявою на ім`я начальника Чопського прикордонного загону (Вх. №К-75 від 20.1 1.2019 р.), в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975, у зв`язку із втратою професійної працездатності на 40 %.

До Заяви було додано: копію внутрішнього паспорту; копію ідентифікаційного коду; копію свідоцтва про хворобу (ВЛК) № 290/600 від 09.08.2019 р.; нотаріально засвідчену копію довідки Ужгородського обласного МСЕК про результати вивчення втрати професійної працездатності у відсотках АГ № 0019320 від 12.11.2019 р.

У п. 12 свідоцтва про хворобу № 290/600 від 09.08.2019 p., виданого ВЛК Військово-медичного клінічного центру м. Львів, зазначено: «Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби».

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ № 0019320 від 12.11.2019 р. № 140 - ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 40%, причина втрати професійної працездатності - захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби, дата встановлення страхового випадку - 09.08.2019 р.

Згідно пр. 7 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 p. № 975 (далі - Положення № 975), у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Як вбачається з викладеного, обов`язковою умовою виплати одноразової грошової допомоги особі, яка звільнена з військової служби, яка втратила працездатність без установлення інвалідності, являється втрата працездатності внаслідок захворювання під час виконання нею обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Положення № 975 визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з ч. 1, 4 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Так, ст. 24 Закону № 2232-XII врегульовано початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Час та місце виконання обов`язків військової служби.

Зокрема, згідно ч. 1, початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних; 4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Частиною 3 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ч. 4 військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

При порівнянні частини 1, 3 та 4 ст. 24 Закону № 2232-XII вбачається, що визначення «під час проходження військової служби» є більш широким та включає в себе і час виконання обов`язків військової служби.

Суд звертає увагу, що захворювання, яке військовослужбовець отримав під час проходження військової служби, може бути отримане і не під час виконання обов`язків військової служби. Тому законодавець визначив обов`язкову допустиму вимогу щодо виплати одноразової грошової допомоги особі, яка звільнена з військової служби, яка втратила працездатність без установлення інвалідності - це втрата працездатності внаслідок захворювання під час виконання нею обов`язків військової служби

Пунктом 1 Глави 12 «Порядок встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у військовослужбовців та колишніх військовослужбовців зі службою у Держприкордонсдужбі» Розділу III «Медичний огляд ВЛК» Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 06.05.2009 р. № 333 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України 15.08.2016 р. № 804), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2009 р. за № 570/16586 передбачено в яких формулюваннях приймаються постанови BЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв, оскільки саме формулювання, занесене у постанову BЛК за результатами встановлення причинного зв`язку захворювання визначає у майбутньому настання різних правових наслідків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підставою для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності являється захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності.

В матеріалах, поданих позивачем містяться записи «Захворювання ТАК, пов`язані з проходженням військової служби», разом з тим, підставою для отримання позивачем одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 7 Положення від 25.12.2013 р. № 975 являється втрата працездатності в результаті захворювання «під час виконання обов`язків військової служби».

Таким чином, суд вважає, що підстави для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності внаслідок захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби відсутні.

Щодо вимоги про стягнення з Військової частини 1493 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення з військової служби в період з 22.08.2019 р. по 18.02.2020 р. включно в сумі 118 207,57 грн., суд дійшов наступних висновків.

Як вже зазначалось вище, ухвалою суду від 26 червня 2020 року закрито провадження в даній справі в частині позовних вимог про зобов`язання Військової частини 1493 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Так, 05 березня 2020 року начальником Чопського прикордонного загону видано наказ № 98 - ос "Про внесення змін до наказу "Про особовий склад" від 22 серпня 2019 року" № 285-ос", яким п. 2.1 в частині виключення позивача зі списків прикордонного загону та всіх видів забезпечення доповнено абзацом наступного змісту: "Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 70 невикористаних днів додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік".

12 березня 2020 року Чопським прикордонним загоном направлено платіжне доручення № 488 на адресу Управління державної казначейської служби України в Ужгородському районі, яке було оплачено 13 березня 2020 року, що підтверджується матеріалами справи.

Серед сум, які оплачені, також здійснено оплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік у сумі 38 487,89 грн.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, в тому числі військовослужбовців Державної прикордонної служби України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не с складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року справа № 825/598/17 адміністративне провадження №К/9901/23837/18. Верховний Суд наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, необхідно прийти до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

У відповідності до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Крім того, положеннями п. 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки Військової частини 1493 № 10 від 21.01.2020 р. за останні два місяці, що передували звільненню позивача з військової служби, розмір його місячного грошового забезпечення склав 39837,91 грн. за 61 календарний день служби. При цьому період затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби з 22.08.2019 р. по 18.02.2020 р. склав 181 день.

З огляду на викладене, з Військової частини 1493 на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118 207,57 грн. із розрахунку: 39837,91 грн. (заробіток за два місяці перед звільненням) / 61 календарний день служби) х 181 (дні затримки повного розрахунку при звільненні).

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин та обґрунтованих сумнівів на користь ймовірного невиконання рішення суду відповідачем, що підтверджені належними та допустимими доказами.

У якості обставин, що можуть свідчити про невиконання рішення суду відповідачем-суб`єктом владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Зазначивши у прохальній частині позовної заяви про зобов`язання відповідачів подати звіт про виконання судового рішення позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що дане рішення суду буде відповідачем не виконане, у зв`язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Тому, дане клопотання позивача не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 1493 (вул. Головна, 55А, м. Чоп, Закарпатська область, 89502, ЄДРПОУ 14321707), Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01034, ЄДРПОУ 00034039) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1493 щодо не нарахування та невиплати звільненому з військової служби в запас 22.08.2019 р. ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Стягнути з Військової частини 1493 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в період з 22.08.2019 р. по 18.02.2020 р. включно в сумі 118 207,57 грн.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець