Рішення № 90145790, 24.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/323/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Меженна В.І.

представника відповідача - Маровді В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області згідно якого просив суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо ненарахування та невиплати йому при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення; 2. Зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області вчинити відповідні дії щодо нарахування та виплатити йому грошову допомогу в розмірі його десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, без вирахування податків, згідно з пунктом 7-1 «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; 3. Стягнути з ГУ ПФУ в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань на його користь судові витрати у вигляді сплати судового збору.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що з 21.09.2019 року, у зв`язку з досягненням ним 60 -ти річного віку, йому призначено пенсію за віком. Маючи, на день досягнення пенсійного віку, 35 років 7 місяців педагогічного стажу, тобто спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, він звернувся до відповідача про призначення та виплату йому грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України « Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», на яке отримав відповідь щодо відсутності підстав для такої виплати, оскільки на дату досягнення ним пенсійного віку він не обіймав посаду робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років, а перебував на обліку в Хустській міжрайонній філії Закарпатського ОЦЗ, як одержувач допомоги по безробіттю. Вважає, що такі дії відповідача є протиправною бездіяльністю, оскільки таким не було з`ясовано дійсні причини перебування його на обліку у центрі зайнятості в період з 22.07.2019 року по 20.09.2019 року, а саме, що таке перебування було вимушеним, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, у вигляді втрати роботи, тобто за два місяці до виходу на пенсію у зв`язку з закінченням терміну дії контракту, він тимчасово, на період конкурсного відбору, втратив посаду директора Хустського професійного ліцею сфери послуг, робота на якій давала право на призначення пенсії за вислугу років, зазначає, що після проходження конкурсного відбору знову обійняв цю посаду на якій перебуває по теперішній час. На думку позивача, за наявності необхідного спеціального стажу та неотримання ним до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії., не перебування на посаді, робота на якій давала право на призначення пенсії за вислугу років через обставини, що не залежали від нього особисто і не зумовлені його поведінкою, є звуженням його права щодо отримання зазначеної грошової допомоги.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд даний адміністративний позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення даного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що із матеріалів пенсійної справи позивача встановлено, що він, починаючи 03.10.1983 року по 18.11.1984 року, працював па посаді вчителя фізики та математики в Хустській заочній школі, з 01.02.1985 року по 09.10.1994 року на посаді заступника директора Хустського технічного училища №4, з 10.10.1994 року по 30.06.2019 року - на посаді директора Хустського професійно-технічного училища №4; вказане узгоджується із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 . Крім цього, відповідач звернув увагу у відзиві на позовну заяву і на те, що вищезазначені посади належать до тих, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, та, зокрема, передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909. 30.06.2019 року позивач був звільнений із останньої займаної ним посади (директор Хустського професійно-технічного училища №4) згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку договору, і на день досягнення пенсійного віку (станом на 20.09.2019 року) не працював, а перебував на обліку в Хустській міжрайонній філії Закарпатського ОЦЗ як одержувач допомоги бо безробіттю; Згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів .«е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення, однак такий в даному випадку не має права на допомогу в розмірі його десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши думку представників сторін по справі з приводу спірних правовідносин, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів справи, позивачу з 21.09.2019 року призначено пенсію за віком з урахуванням загального стажу роботи 40 років 7 місяців 14 днів. Спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років становить 35 років 7 місяців, що підтверджується записами трудової книжки позивача (а.с.11-13) та не заперечується відповідачем.

На письмове звернення позивача про призначення та виплату йому грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України « Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» відповідачем надано відповідь щодо відсутності підстави для такої виплати, оскільки на дату досягнення ним пенсійного віку, він перебував на обліку в Хустській міжрайонній філії Закарпатського ОЦЗ, як одержувач допомоги по безробіттю (а.с.9 - 10)

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 перед виходом на пенсію працював на посаді директора Хустського професійного ліцею сфери послуг на підставі контракту від 19 червня 2014 року та додаткової угоди від 02 січня 2018 року з 01 липня 2014 року по 01 липня 2019 року (а.с.16-20).. Наказом Департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації № 52-к від 25.06.2019 року (а.с.21) його звільнено з посади директора Хустського професійного ліцею сфери послуг 30 червня 2019 на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, за закінчення терміну дії контракту. Наказом Міністерства освіти і науки України № 998 від 17.07.2019 року (а.с.22) було затверджено Порядок проведення конкурсу на заміщення посади керівника державного закладу професійної (професійно - технічної) освіти на підставі якого 06.09.2019 року Департаментом освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації видано Наказ № 206 « Про оголошення конкурсу» на заміщення вакантної посади директора Хустського професійного ліцею сфери послуг (а.с.23). Конкурсна процедура, в якій брав участь і позивач тривала три місяці, включаючи і дату виходу його на пенсію, а саме 20.09.2019 року. Наказом Департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації від 26.11.2019 року № 92-к ОСОБА_1 за результатами конкурсного відбору на умовах контракту від 26.11.2019 року призначено на посаду директора Хустського професійного ліцею сфери послуг строком на три роки з 02.12.2019 року по 02.12.2022 року(а.с.26-31)

Позивач вважає, що позиція відповідача щодо відмови у праві на грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з не перебуванням ним на день виходу на пенсію на посаді, робота на якій давала право на призначення пенсії за вислугу років суперечить нормам діючого законодавства України та порушує його права в сфері соціального та пенсійного забезпечення, тому і звернувся до суду з зазначеним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні відносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення».

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за №1058-IV з наступними змінами та доповненнями, страховий стаж це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).

Згідно п.2 Порядку № 1191, до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е», п. «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909.

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Однак, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Період перебування на обліку в центрі зайнятості включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску (абз. 2 ч. 1 ст.21 Закону № 1105-XIV).

У ході судового розгляду справи встановлено, що перед виходом на пенсію позивач працював на посаді директора Хустського професійного ліцею сфери послуг контрактній основі в силу вимог до ч.2 ст. 24 ЗУ « Про професійну ( професійно - технічну) освіту від 10.02.1998 р. № 103/98-ВР термін дії якого закінчився 01 липня 2019 року, тобто майже за два місяці до дня виходу на пенсію, а саме 20.09.2019 року. На дату досягнення позивачем пенсійного віку він дійсно перебував на обліку в Хустській міжрайонній філії Закарпатського ОЦЗ, а саме в період з 22.07.2019 року по 20.09.2019 року як одержувач допомоги по безробіттю, при цьому, таке перебування на обліку в центрі зайнятості мало місце у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, у вигляді втрати роботи із - за закінчення терміну дії контракту та тривалої процедури конкурсного відбору на раніше займану ним посаду, тобто втрата роботи поза його волею.

Закінчення терміну дії трудового контракту, вимушене перебування на обліку в центрі у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у процесі конкурсного відбору, на переконання суду не може нівелювати право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки є обставинами, що не залежать від нього особисто і не обумовлені його поведінкою, при чому з врахуванням того, що період перебування на обліку в центрі зайнятості включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у справі №234/13835/17 від 13.03.2018, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 718/2293/16-а, від 05 березня 2019 року у справі № 686/9307/17, від 12 березня 2019 року у справі № 647/514/17, від 13 березня 2019 року у справі № 602/958/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17, згідно якої право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в першу чергу пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії..

На переконання суду відповідач формально тлумачить право особи на отримання грошової допомоги виключно за умови перебування її на день досягнення пенсійного віку на посаді, що дає право на отримання пенсії за вислугу років, без з`ясування підстав перебування на обліку у центрі зайнятості, а це зокрема, обставини, що не залежали від неї особисто і не обумовлені її поведінкою, чим самим звужуючи її права, що є неприпустимим згідно сформульованої правової позиції Конституційного Суду України.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 №4-рп/2007 вказано, що до таких категорій, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).

В силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14.20.2010 у справі «Щокін проти України» тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України" № 20372/11).

З врахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що оскільки на день призначення пенсії за віком позивач досяг пенсійного віку, раніше будь-яких пенсій не отримував та мав страховий стаж (стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років) понад 35 років, то той факт, що з причин незалежних від його волі, він був позбавлений можливості виходу на пенсію з посади, робота на якій давала йому право на призначення пенсії за вислугу років, при цьому з врахуванням того, що період перебування на обліку в центрі зайнятості включається до страхового стажу, як період, за який сплачено страхові внески, при призначенні пенсії за віком, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.2 с.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати йому при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення, суд вважає за необхідне з метою належного захисту порушено права позивача вийти за межі позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається з матеріалів справи, а письмове звернення позивача про призначення та виплату йому грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України « Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» відповідачем надано відповідь у формі листів №21/П-99-01 від 27.12.2019 року та від 02.01.2020 року №940/П-99-01 щодо відсутності підстави для такої виплати, оскільки на дату досягнення ним пенсійного віку, він перебував на обліку в Хустській міжрайонній філії Закарпатського ОЦЗ, як одержувач допомоги по безробіттю (а.с.9 - 10), тобто в даному випадку мали місце дії щодо прийняття рішень у формі листів, якими позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до переконання, що належним захистом порушеного права позивача в даному випадку буде саме визнання протиправними дії, а не бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення оскільки бездіяльності відповідача в даному випадку не встановлено.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області вчинити відповідні дії щодо нарахування та виплатити йому грошову допомогу в розмірі його десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, без вирахування податків, згідно з пунктом 7-1 «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Отже, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Однак, це не означає, що відповідний суб`єкт владних повноважень вправі приймати неправомірні рішення і при цьому посилатись на наявність дискреційних повноважень, оскільки у такому випадку йдеться не про дискрецію, а про ухвалення рішення, яке не передбачене законом.

Таким чином, наявна в суб`єкта владних повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу щодо ненарахування та невиплати при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення, а тому відповідач зобов`язаний повторно розглянути питання щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі його десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, без вирахування податків, згідно з пунктом 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Аналогічні правові позиції щодо спірних правовідносин неодноразово висвітлювались Верховним Судом у постановах від 10.01.2020 року по справі №620/986/19, від 31.01.2020 року по справі №596/2299/16-а,від 23.03.2020 року по справі №465/7221/16-а,від 21.05.2020 року №338/263/17 та від 18.06.2020 року №676/3013/17.

Відповідно до вимог ч5. ст. 242 КАС України, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ - 20453063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ - 20453063) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ - 20453063) повторно розглянути питання щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) грошової допомоги в розмірі його десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, без вирахування податків, згідно з пунктом 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ - 20453063) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) що сплачений згідно квитанції №4013010009 від 30.01.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 02.07.2020 року.

СуддяС.А. Гебеш