Рішення № 90145466, 30.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 р. Справа№200/4877/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

15.05.2020 ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Героїв праці, буд. 6, м. Селидове, Донецька область, 85400, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 41247274) про:

- визнання неправомірним рішення відповідача № б/н від 16.04.2020 про відмову в призначенні пенсії та скасувати його;

- зобов`язання відповідача з урахуванням висновків суду у справі повторно розглянути мою заяву від 15.04.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового (загального та спеціального) стажу позивача періоди роботи на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006, з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020 та з 01.03.2020 по 31.03.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач при призначенні пенсії протиправно не врахував до пільгового стажу періоди роботи з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006 на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», у зв`язку з відсутністю атестації робочого місця, періоди роботи з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020 та з 01.03.2020 по 31.03.2020 на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», у зв`язку з несплатою щомісячних страхових внесків, та відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його конституційні права. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до наданих позивачем документів, з урахуванням вимог діючого законодавства України, страховий стаж позивача за даними трудової книжки та в індивідуальних відомостях про застраховану особу складає 31 рік 02 місяці 21 день, пільговий стаж за Списком № 2 за даними в індивідуальних відомостях про застраховану особу – 25 років 06 місяців 22 дні, та у позивача відсутній віковий ценз – 55 років.

За таких обставин відповідачем відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки на момент звернення відсутній необхідний віковий ценз. Також, відповідач зазначив, що відповідно до чинного законодавства та наданих на дату звернення документів позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 55 років.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами частини 3 статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Гірницьким МВМ Селидівського МВ УМВС України в Донецькій області 26 листопада 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою від 15.04.2020 по веб-порталу про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Позивачем при зверненні до пенсійного органу надано такі документи: заява, копія паспорту, реєстраційного номера облікової картки платника податків, трудової книжки, диплому, копія свідоцтва про про шлюб та розірвання шлюбу; довідки, що підтверджують особливий характер роботи виданої ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» №13 від 14.04.2020; виписки з наказів про атестацію робочих місць виданої ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» № 406 від 29.08.1994, №60/Т від 01.08.2000, №891 від 14.08.2006, №199/ОП від 12.08.2011, №185/ОП від 21.07.2016; відомості про реорганізацію підприємства ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» №13 від 14.04.2020; довідки про заробітну плату виданої ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» №152 від 13.04.2020.

16.04.2020 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що підставами для відмови у призначенні пенсії стала відсутність необхідного стажу через не зарахування окремих періодів його роботи до страхового стажу, та недосягнення позивачем пенсійного віку – 55 років. Відтак, період роботи позивача, зарахований до страхового стажу згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування, склав 31 рік 02 місяці 21 день, пільговий стаж за Списком № 2 за даними в індивідуальних відомостях про застраховану особу – 25 років 06 місяців 22 дні.

Суб`єктом владних повноважень зазначено, що періоди роботи з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006 на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» до пільгового стажу не зараховані, оскільки за вищевказані періоди не проводились атестації робочих місць. До пільгового та страхового стажу не зараховано періоди роботи на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020, оскільки відсутні відомості про сплату щомісячних внесків за ці періоди до МДЗ України, з 01.03.2020 по 31.03.2020, оскільки відсутня сума нарахованої заробітної плати в СПОВ (форма ОК-5 від 14.04.2020).

За таких обставин відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058.

Також, відповідач зазначив, право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 за наявним страховим та пільговим стажем позивач набуде після досягнення 55 років.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що відповідно до записів № 3-14 трудової книжки серії БТ-ІІ № 3467884 від 01.12.1988 – ОСОБА_1 , позивач з 15.03.1989 по теперішній час працює на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», що є непереривним трудовим стажем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема пенсії за віком.

Відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, яка діяла до 23.01.2020) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме, зокрема:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.»

Отже, з 23.01.2020 - дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020, зокрема положення п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, підлягають застосуванню у наведеній у цьому Рішенні редакції.

Разом з тим залишилися чинними відповідні положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частин 1, 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Щодо даної спірної ситуації, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у нормах частини 2 статті 2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта (частина 2 статті 77 КАС України).

З положень зазначеної норми КАС України вбачається, що суб`єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, приєднані до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.

Отже, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № б/н від 16.04.2020 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Щодо вимоги зарахувати до страхового (загального та спеціального) стажу позивача періоди роботи з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006 на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», суд зазначає наступне.

Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 2.3 пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудової книжки працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993, передбачено порядок заповнення трудової книжки. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Згідно роз`яснення Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства праці України за №01-3/406-02-2 від 10 травня 1994 року, під повним робочим днем вважається виконання роботи в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Відтак, факт роботи позивача у періоди з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006 на ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» підтверджені належним чином та сторонами не оспорюється, спірним є питання щодо зарахування вказаного періоду до пільгового стажу позивача.

Питання атестації робочих місць врегульовано Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок №442).

Згідно пунктів 1, 2, 4 Порядку №442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.

Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.

Контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (461-2016-п), Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (1290-97-п), Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня (163-2001-п), Переліків робіт із особливо шкідливими і особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці, та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких надаються пільги та компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці, покладається на Держпраці.

Згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому вбачається, що працівник, який працює на посаді, віднесеній до відповідного Списку, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділений будь-якими повноваженнями або обов`язками, які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Тому, суд дійшов висновку, що відмовляючи працівнику в зарахуванні спірного періоду до пільгового стажу, відповідач фактично покладає відповідальність за не проведення атестації робочих місць на підприємстві на позивача.

Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої палати Верховного суду, викладеною постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а.

В означений постанові Верховний суд наголосив, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено протиправність дій відповідача щодо незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006 на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля».

Щодо вимоги зарахувати до страхового (загального та спеціального) стажу позивача періоди роботи на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020 та з 01.03.2020 по 31.03.2020, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, до пільгового та страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020, оскільки відсутні відомості про сплату щомісячних внесків за ці періоди до МДЗ України, з 01.03.2020 по 31.03.2020, оскільки відсутня сума нарахованої заробітної плати в СПОВ (форма ОК-5 від 14.04.2020).

Відповідно до норм частини першої статті 24 Закону № 1058-XV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону № 1058-XV.

Так, абзацом 1 частини першої статті 20 Закону № 1058-XV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до положень частини другої зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з нормами частини десятої вищенаведеної статті Закону, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Нормами статті 106 Закону № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Разом з тим, Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що затверджено постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1, яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб (п. 1 Порядку).

Згідно з пунктом 6 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що затверджено постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1, інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за такими формами, як зокрема індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 3 - 5 до цього Положення.

У разі відсутності в Реєстрі застрахованих осіб інформації про застраховану особу за визначеними параметрами формується та надається довідка про відсутність індивідуальних відомостей про особу за формою згідно з додатком 15 до цього Положення.

Довідка про відсутність індивідуальних відомостей про особу в Реєстрі застрахованих осіб суб`єктом владних повноважень не формувалася і до суду не подавалася.

Відповідно до довідок №178 від 08.05.2020, №179 від 08.05.2020, виданих підприємством ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», на заробітну плату Позивача роботодавець щомісячно нараховував єдиний соціальний внесок з 01.06.2010 по 31.12.2010, з 01.02.2018 по 31.03.2020.

Сума нарахованих страхових внесків з 01.06.2010 по 31.12.2010 перерахована в повному обсязі в Селидівське відділення Покровської ОДПІ ДФС у Донецькій області; сума нарахованих страхових внесків з 01.02.2018 по 31.03.2020 перерахована в повному обсязі в Селидівське відділення Покровської ОДПІ ДФС у Донецькій області.

Суд також наголошує, що Позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством. Дана правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 212/11/14-14 від 18.02.2014.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято без дотримання принципів, визначених статтею 2 КАС України, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником своїх обов`язків.

Відтак, управлінням безпідставно не зараховано періоди роботи з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020 та з 01.03.2020 по 31.03.2020 до страхового стажу позивача.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а спірне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах підлягає скасуванню.

З врахуванням встановлених під час розгляду даної справи обставин, суд приходить до висновку, що оскільки в рамках розгляду даної справи встановлено порушення прав позивача, то наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до пільгового та страхового стажу періоди роботи на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006, з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020 та з 01.03.2020 по 31.03.2020 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції № 0.0.1701446387.1 від 12.05.2020 позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 гривень.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Героїв праці, буд. 6, м. Селидове, Донецька область, 85400, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 41247274) про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № б/н від 16.04.2020 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» з 29.08.1999 по 31.07.2000 та з 01.08.2005 по 13.08.2006, з 01.06.2010 по 31.12.2020, з 01.02.2018 по 29.02.2020 та з 01.03.2020 по 31.03.2020 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Зобов`язати Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.06.2020.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Зазначений строк обчислюється з урахуванням виключень, передбачених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна