Рішення № 90145338, 09.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року Справа № 160/5003/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі заяви про призначення пенсії за віком від 21.05.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV з 27.05.2019;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч грн. 00 коп.) в рахунок стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є внутрішньо переміщеною особою та в травні 2014 року він покинув своє постійне місце проживання в Криму та переїхав у м. Дніпро. З 2004 до наступного часу позивач є фізичною особою-підприємцем, але з 2019 був змушений призупинити підприємницьку діяльність. Оскільки 26.05.2019 позивачу виповнилося 60 років та він отримав право на призначення пенсії за віком, 21.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до сервісного центру Новокодацького відділу Пенсійного фонду України обслуговування громадян м. Дніпра із заявою про призначення йому пенсії за віком з 27.05.2019 разом із додатками, однак позивачу повідомили про те, що йому потрібно як особі, яка має реєстрацію в АР Крим, надати ще декілька довідок, а саме: документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що позивачу не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території АР Крим та м. Севастополя.

28.05.2019 позивач отримав в Управлінні Пенсійного фонду Росії в м. Ялта (Республіка Крим) довідку, яка підтверджує не призначення йому пенсії за місцем реєстрації на території АР Крим та м. Севастополя та 09.06.2019 надав вищевказану довідку до сервісного центру Новокодацького відділу Пенсійного фонду України обслуговування громадян м. Дніпра. 04.07.2019 позивачем також було надано відповідачу особисту декларацію (довідку) про те, що він немає громадянства інших країн.

У своєму адміністративному позиві позивач зазначив, що після надання всіх необхідних документів, посадова особа відповідача вказала, що пенсія йому буде призначена у серпні 2019 року, однак станом на час звернення до суду так і не призначена. 20.08.2019 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно його заяви від 21.05.2020 у зв`язку з відсутністю документів.

Позивач зазначив, що через протиправні дії відповідача він вже понад рік позбавлений права на можливість на пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим змушений був звернутися до суду з даним адміністративним позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою суду від 07.05.2020 було задоволено клопотання ОСОБА_1 та звільнено його від сплати судового збору за подання адміністративного позову в адміністративній справі № 160/5003/20; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд адміністративної справи № 160/5003/20 у відкритому судовому засіданні з обов`язковою участю сторін; відкрито провадження в адміністративній справі № 160/5003/20 та розгляд справи призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

26.05.2020 до суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.

В обгрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що відповідач листом від 20.08.2019 у призначенні пенсії відмовив, та повідомив позивача, що для призначення пенсії за віком необхідно надати додаткові документи, а саме: документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що ОСОБА_1 не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території АР Крим та м. Севастополя; особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта.

Новокодацьким відділом обслуговування громадян (сервісний центр) були зроблені запити від 21.05.2019 №536/02.6-52, від 11.07.2019 №780/02.6-52 т,а від 12.08.2019 №2019 №891/02.6-52 до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо надання інформації про призначення пенсії ОСОБА_1 уповноваженими органами Російської Федерації.

Згідно наданої відповіді від 29.10.2019 №Ип-21-3/37357 з Пенсійного фонду Російської Федерації запит направлений за належністю до відділу Пенсійного фонду Російської Федерації по Республіці Крим. На теперішній час відповідь не надходила.

Представник відповідача зазначив, що після надходження відповіді буде визначено право на призначення пенсії.

03.06.2020 до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказав, що ігнорування відповідачем встановленого законодавством терміну про призначення позивачу пенсії за віком призвело до начислення йому Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області станом на 31.01.2020 сплати єдиного внеску в сумі 11 253,31 грн.

Позивач вважає поведінку працівників Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення йому пенсії за віком неправомірною, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки № НОМЕР_1 від 20.09.2017, яка міститься в матеріалах справи.

21.05.2019 позивач звернувся до сервісного центру Новокодацького відділу Пенсійного фонду України обслуговування громадян м. Дніпра із заявою про призначення йому пенсії за віком з 27.05.2019 разом із необхідними документами.

Однак, 20.08.2019 Листом № 045650004370 Відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Новокодацький р-н) на заяву про призначення пенсії за віком повідомив, що для призначення пенсії за віком позивачу необхідно надати додаткові документи, а саме: документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що ОСОБА_1 не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території АРК та м. Севастополя; особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта.

Враховуючи вищевикладене, в призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви від 21.05.2019 позивачу було відмовлено, оскільки ним не були надані вищезазначені документи.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься довідка від 28.05.2019 управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м. Ялта Республіки Крим про не надання ОСОБА_1 пенсії та інших соціальних виплат в АР Крим.

Також, в матеріалах справи наявна заява (особиста декларація), подана позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 04.07.2019, в якій ОСОБА_1 повідомляє, що громадянства інших країн він не має, в тому числі Російської Федерації.

Відділ з питань перерахунків пенсії №2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Листом від 21.11.2019 № 045650004370 на заяву позивача від 23.08.2019 щодо призначення пенсії за віком (як зазначено у самому листі) повідомило ОСОБА_1 , що для призначення пенсії за віком йому необхідно надати додаткові документи, а саме: документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що ОСОБА_1 не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території АРК та м. Севастополя; особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки ним не були надані вищезазначені документи.

Однак, у своєму адміністративному позові позивач зазначає, що жодного з листів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.08.2019 та 21.11.2019 про відмову у призначенні пенсії за віком він не отримував та ніякої заяви від 23.08.2019 не писав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Конституцією України закріплено основи соціальної спрямованості держави.

Так, згідно зі ст. 3, ст. 19, ст. 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за № 1058-ІV.

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-ІV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 по 31 грудня 2019 - не менше 26 років.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлений порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціально політики.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Розділом XV п. 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що громадяни України, які проживають території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1 від 25.11.2005 затверджений постановою ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1 порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який дії підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

За змістом пункту 1.3 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії громадянам України, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника, або надсилається поштою до органів, що призначають пенсію.

Відповідно до п. 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяці із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення з призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000, за бажанням пенсіонер ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження т адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Згідно з пунктом 4.1 порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Відповідно до пункту 4.3 порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Пунктом 4.7 порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 порядку № 22-1 заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. При прийманні документів щодо виплати пенсії орган, що призначає пенсії, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, знімає копії з відповідних документів. Не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

Судом встановлено та відповідачем у відзиві не заперечувалось, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком від 21.05.2019, до якої додав у належні строки всі необхідні документи, передбачені Порядком №22-1.

Так, в Листах Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 20.08.2019 та 21.11.2019 підставою для відмови в призначенні пенсії за віком слугувала відсутність: документу уповноваженого органу Російської Федерації про те, що позивачу не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території АР Крим та м. Севастополь; особистої декларації позивача про відсутність громадянства держави-окупанта.

Однак, судом встановлено, що ці документи були надані позивачем сервісному центру Новокодацького відділу Пенсійного фонду України обслуговування громадян м. Дніпра в строки, передбачені постановою ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, позивач виконав всі вимоги, передбачені Законом № 1058-IV та Порядком № 22-1, для призначення пенсії за віком.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не мало правових підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на підставі заяви з 21.05.2019 та зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV з 27.05.2019.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було вчинено бездіяльність щодо відмови йому в призначенні пенсії за віком на підставі заяви про призначення пенсії за віком від 21.05.2019, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідачем Листами від 20.08.2019 та 21.11.2019 двічі було надано відповідь на його заяву, що, навпаки, свідчить про активні дії з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч грн. 00 коп.) в рахунок стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, суд не знаходить достатніх підстав для задоволення вищевказаної позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.

За приписами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не в повній мірі довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат у даній справі не здійснюється, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову ухвалою суду від 07.05.2020.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV з 27.05.2019.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко