Рішення № 90145192, 25.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року ЛуцькСправа № 460/2342/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гринчук Я.О.,

представника відповідача Лукашук З.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 12.08.2019 №66 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_2 МД ОСОБА_3 , громадянин Народної Республіки Бангладеш прибув з Бангладешу в Україну, без будь-яких документів з метою пошуку та захисту через належність до переслідуваної у Бангладеші релігійної спільноти. Стверджує, що звернувшись до міграційної служби достатньо обґрунтував необхідність надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак всупереч відповідності позивача вимогам Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, ним було отримано повідомлення УДМС України у Волинській області від 12.08.2019 №21 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу УДМС України у Волинській області від 12.08.2019 №66.

Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті не були враховані дійсні обставини по справі, не вивчалась особа стосовно якої складався процесуальний документ, оскільки позивач не мав можливості у повній мірі висловити свою позицію з даного приводу та давати пояснення на поставлені питання.

Позивач має серйозні побоювання за життя у разі повернення до своєї країни, у зв`язку з численними подіями в Народній Республіці Бангладеш, оскільки партію ОСОБА_4 (мусульманська партія, в якій він перебуває) переслідують на фоні релігійних протирічь.

З урахуванням вказаних обставин, позивач вважає, що відповідачем порушено його права, а тому просить позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву від 06.11.2019 (а.с.43-48) представник відповідача проти позову заперечила з тих підстав, що за результатами розгляду письмової заяви позивача, на підставі співбесіди та інформації по країні походження відповідачем встановлено, що позивач не підпадає під дію Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового тимчасового захисту».

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у Народній Республіці Бангладеш, с. Чордукунді. За національністю – бангладешець. Спілкується бенгальською, володіє англійською та російською мовами. На батьківщині у жодних військових, релігійних, громадських організаціях не перебував. У заявника відсутні документи, що посвідчують особу. В Бангладеш у позивача залишились мати, батько та дві сестри. Із країни виїхав у 2018 році до Російської Федерації (далі РФ), де перебував один рік, працював продавцем одягу на ринку. В подальшому, у зв`язку із закінченням терміну дії туристичної візи (1 рік) змушений був покинути РФ та нелегально потрапив в Україну. Перебуваючи тривалий час в РФ за захистом не звертався, оскільки в цьому з його пояснень не було потреби.

24.07.2019 Міаг МД ОСОБА_3 звернувся із заявою до УДМС України у Волинській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зі змісту заяви вбачається, що останній покинув країну постійного проживання через конфлікт із сусідами, який іноземець відносить до релігійних та бажанням знайти кращі умови для подальшого життя.

У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказах того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Факти, на які посилається позивач, зокрема небажання позивача повертатись до країни походження, не є підставою для визнання біженцем, так як матеріали особової справи свідчать про відсутність дискримінації стосовно позивача. Заявник не надав жодних документів, які б підтвердили небезпеку для нього у Бангладеші. У країні походження не використав усі наявні способи захисту свого права. Натомість, без перешкод виготовив документи і покинув країну свого постійного проживання (виїхав до РФ). У зв`язку з закінченням терміну туристичної візи, за допомогою нелегальних перевізників позивач переїхав до України у пошуках роботи та гідних умов проживання. На співбесіді заявляв, що хотів потрапити до Європи.

Така поведінка іноземця свідчить про те, що набуття захисту для нього не було пріоритетним завданням, оскільки реальна мета насправді була інша — потрапити до країн Європи, а звернення його за захистом обумовлене першочерговою потребою у легалізації на території Україні та пошуку кращих умов для життя та роботи, що дозволяє його віднести до економічних мігрантів.

З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законною, обґрунтованою, тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.

У відповіді на відзив (а.а. 115-120) представник позивача підтримує вимоги позовної заяви, вважає, що відповідач не спростував тверджень та аргументів, викладених у позові та просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі (а.с 1).

Ухвалою суду від 14.09.2019 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі відмовлено повністю (а.с 22-25).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 справу за позовом ОСОБА_1 до УДМС України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу від 12.08.2019 №66 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передано на розгляд до Волинського окружного адміністративного суду на підставі пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 закрито підготовче засідання, а справу призначено до розгляду по суті.

У судове засідання призначене на 25.06.2020 представник позивача не з`явилась з причин, які визнані судом не поважними. Разом з тим, представник позивача Філатова А.В. вп`яте подала клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить з того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави, шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.

Так Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Тобто, обов`язок щодо вжиття заходів для прискорення розгляду справи покладено на позивача як ініціатора спору.

Отже, позивач, будучи ініціатором судового розгляду справи, в першу чергу має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права, тобто здійснювати їх з метою, з якою такі права були надані. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників адміністративного процесу, заборона зловживати наданими правами.

При цьому визначальними процесуальними обов`язками позивача є виконання процесуальної дії у встановлені законом або судом строки, в тому числі і забезпечення представництва власних інтересів при розгляді адміністративної справи, дотримання процесуальних строків.

Процесуальні права і обов`язки будь-якої особи, яка бере участь у справі, не можуть визнаватися більш або менш важливими, ніж права і обов`язки іншої особи, яка бере участь у справі. Тобто, право на розгляд справи судом протягом розумного строку належить як позивачу, так і відповідачу.

Відповідно до пункту 23 рішення Європейського суду з прав людини від 06 вересня 2007 року, заява №3572/03 у справі "Цихановський проти України", національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що представник позивача вп`яте заявила клопотання про перенесення розгляду справи, що підтверджується її заявами (а.с. 176, 201, 208, 213, 222), суд протокольною ухвалою відмовив у клопотанні про перенесення розгляду справи, оскільки неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з таких мотивів та підстав.

З матеріалів особової справи № 2019LT0013 позивача (а.с.50-113) вбачається, що ОСОБА_2 МД ОСОБА_3 31.05.1981 народився у Народній Республіці Бангладеш, с. Чордукунді. За національністю - бангладешець, сповідує іслам, неодружений, освіта - середня-спеціальна. Спілкується бенгальською, володіє англійською та частково російською мовами. На батьківщині у жодних військових, релігійних, громадських організаціях не перебував. У заявника відсутні документи, що посвідчують особу. В Бангладеші залишились мати, батько та дві сестри. Із країни виїхав у 2018 році до Російської Федерації, де перебував один рік, працював продавцем одягу на одягу на ринку. В подальшому, у зв`язку із закінченням терміну дії туристичної візи (1 рік) покинув РФ та нелегально без документів приїхав до України.

23.07.2019 співробітником Луцького Управління ДМС України у Волинській області було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МВП № 027687 про порушення Міаг МД Шомоном правил перебування іноземців в Україні та постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВР № 027687 в сумі 1700 грн (а.с. 9-10).

Позивач 24.07.2019 звернувся до УДМС України у Волинській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведення співбесід з позивачем, висновком Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 12.08.2019 було відмовлено заявнику – громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (а.с. 96-103).

На підставі письмового висновку УДМС України у Волинській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.08.2019, наказом УДМС України у Волинській області від 12.08.2019 року №66 громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 104)

Повідомленням УДМС України у Волинській області №21 від 12.08.2019 позивачу повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 105)

Вважаючи наказ УДМС України у Волинській області від 12.08.2019 року №66 безпідставним та протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08.07.2011 №3671-VI (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із статтею 6 вказаного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до частини першої, сьомої статті 7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування об`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.

Зі змісту статті 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту” (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, поняття “біженець” включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати документи та докази, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З матеріалів особової справи №2019 LT 0013 Міаг МД Шомона вбачається, що у своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, а також у проведених співбесідах, заявник (позивач) вказав, що причиною звернення за захистом є релігійні проблеми.

При цьому, жодних доказів щодо звернення до правоохоронних органів у зв`язку з погрозами позивачем не надано. Разом з тим, до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами причетний не був. Позивачем не надано доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, що унеможливлювало б існування на території країни походження.

Так, судом з`ясовано, що докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не були надані до УДМС України у Волинській області при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, суд звертає увагу, що заявник у липні 2018 року легально прибув до Російської Федерації на підставі туристичної візи, використавши для цього повітряний транспорт. Позивач на території Російської Федерації перебував 1 рік, однак із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звертався. В подальшому, його земляки повідомили, що життя в Україні краще ніж в РФ і він вирішив переїхати до України. До України прибув 20.07.2019, кордон перетнув нелегально, жодних документів при собі не мав.

Така поведінка свідчить про те, що набуття захисту для нього не було пріоритетним завданням, а звернення за захистом обумовлено першочергово потребою у легалізації на території України, як намагання уникнути примусового видворення до країни походження Народної Республіки Бангладеш.

Заявник не надав жодних документів, які б підтвердили небезпеку для нього чи його родини в НР Бангладеш. Натомість без перешкод виготовив документи і покинув країну свого постійного проживання. Під час проведення співбесіди заявник неодноразово наголошував, що залишаючи країну походження - Народну Республіку Бангладеш мав на меті потрапити до країн Європи.

Матеріалами справи разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника підтверджується відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на батьківщину.

Отже, позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності підстав для прийняття Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області відповідного рішення.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновком УДМС України у Волинській області про те, що позивач не надав достовірних чи правдивих фактів його особистого переслідування в країні постійного проживання, а також не навів фактів, які б свідчили про переслідування або про загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інші докази, що відповідали б вимогам абзацу 1. 13 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, а тому суд приходить до переконання, що позивач являється економічним мігрантом та зловживає процедурою отримання статусу біженця.

За таких обставин суд вважає, що наказ УДМС України у Волинській області від 12.08.2019 №66 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що виданий уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Управління ДМС України у Волниській області належними та допустимими доказами довело правомірність оскаржуваного наказу від 12.08.2019 №66

Суд не бере до уваги доводи викладені у позовній заяві відносно того, що позивач на співбесіді не у повній мірі розумів про що його питають, оскільки йому не було забезпечено участь перекладача зі знанням бенгальської мови, з огляду на наступне.

Так, у заяві-анкеті заявника ОСОБА_1 вказано, що у позивача рідна мова бенгальська, спілкується російською та англійською. Під час протоколу-співбесіди №1 переклад здійснювався з англійської мови на українську і навпаки (перекладач Мамренко Юлія) (а.с. 71). При цьому, під час співбесіди позивач не заявляв, що не розуміє англійської мови і що йому потрібен перекладач з бенгальської мови. Суд звертає також увагу, що у протоколі співбесіди досить детально описано відомості про особу позивача (уточнення анкетних даних, місце народження, умови проживання у НП Бангладеш, відомості про сім`ю позивача, конфлікти із сусідами тощо), маршрут позивача, обставини прибуття в Україну та причини еміграції Міаг МД Шомона. Вказані обставини спростовують твердження представника позивача відносно того, що останній не розумів про що йшлося на співбесіді, оскільки позивач давав чіткі, логічні і детальні відповіді на поставлені йому запитання, які задавались співробітником сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДПС України у Волинській області Горбачем В.М (а.с. 71-81).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що УДМС України у Волинській області, було належним чином проаналізовано всі подані відомості про особу позивача та причини звернення за захистом, інформація по країні походження і на підставі статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв`язку з тим, що у заявника відсутні умови, зазначені пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, прийняте законне і обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відтак, відсутні підстави для визнання протиправним і скасування наказу УДМС України у Волинській області 12.08.2019 №66 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_2 МД ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу від 12.08.2019 №66 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 02 липня 2020 року

Суддя Т.М. Димарчук