Рішення № 90144920, 01.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 липня 2020 р. Справа № 120/1649/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Військової частини А2656

про: визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини А2656 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на день виключення зі списків особового складу військової частини А2656 не отримав в повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 26.02.2018 рік, у зв`язку з чим при нарахуванні індексації просить врахувати базовий місяць січень 2008 року.

Також стверджує оскільки повного розрахунку з ним не було проведено, відтак просить нарахувати та виплатити суми середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні по дату винесення рішення.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем пропущено строки звернення до суду, а також зазначив, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за попередні періоди немає та у межах наявного фінансового ресурсу у Міністерстві оборони України відсутня можливість виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ.

Стосовно виплати середнього заробітку представник відповідача зазначає, що на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби спірна сума йому не належала, а вина військової частини у її невиплаті відсутня.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А2656.

Відповідно до наказу командира військової частин А 2656 (по строковій частині) від 01.02.2019 року № 3-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п.п. "а" ч. 5 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу".

16.03.2019 року позивач виключений зі списків військової частини.

01.03.2020 року позивач звернувся із листом до військової частини про надання інформації стосовно нарахування та виплати йому індексації доходів протягом 2015 - 2018 років.

За результатами розгляду листа, як стверджує позивач у позовній заяві, його у телефонному режимі 29.03.2020 року повідомлено про відмову у задоволенні звернення із зазначенням, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено. Письмової відповіді відповідачем надано не було.

Не погоджуючись з такою відмовою військової частини позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Стосовно твердження представника відповідача, що позивачем пропущені строки звернення до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в ст. 12 зазначеного Закону. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до п.п. 2.2.7 п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державним комітетом статистики України № 4 від 13.01.2004 року суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників входять до фонду додаткової заробітної плати.

Таким чином, індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України дійшов висновку, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Конституційний Суд України вирішив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

У цій справі вимоги позивача звернені до військової частини А2656 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. З огляду на викладене та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України строки звернення позивача до суду з цим позовом не обмежені будь-яким строком, а тому твердження представника відповідача про пропущенні строки звернення до суду із адміністративним позовом ОСОБА_1 суд до уваги не бере.

Стосовно позовної вимоги позивача щодо визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, суд керувався такими нормами права.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч. 1-4 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Ст. 2 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями ст. 4 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Ст. 6 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Системний аналіз наведених норм доводить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Таким чином, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Так, з матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачеві з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась, що й стало причиною звернення його до відповідача з відповідною заявою. За результатами розгляду якої, відповідачем не заперечувався факт ненарахування індексації грошового забезпечення позивача починаючи з 01.01.2016 року. Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз`яснення Міністерства оборони України та вказівки Департаменту фінансів України.

Суд не приймає до уваги зазначені посилання з огляду на те, що подібні роз`яснення мають суто інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами, а відповідач у своїй діяльності повинен, в першу чергу, керуватись положеннями законів, що мають вищу юридичну силу.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача й на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 4248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, оскільки відповідно до п. 14 Порядку № 1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Крім того, не може визнаватись правомірною невиплата відповідачем спірних сум індексації з мотивів відсутності "фінансових ресурсів для виплати", з огляду на наступне.

Положеннями ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Водночас у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 10.06.2011 року у справі "Сук проти України" визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, держані органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації. Оскільки останнє гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах № 0240/3307/18, № 806/2102/18, № 806/2190/18, № 806/1978/18, № 0640/4593/18 тощо.

Також суд враховує те, що суб`єкти владних повноважень повинні діяти у межах та спосіб, передбачені чинним законодавством.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними. Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та вимоги про зобов`язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними, можливим є зобов`язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення задоволено, відповідно позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення також підлягають задоволенню.

Що ж стосується твердження позивача про встановлення для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року, суд зазначає наступне.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", яка набрала чинності з 15.12.2015 року та підлягала застосуванню з 01.12.2015 року, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

Внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 року місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (п. 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки у разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 року п. 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:

"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу".

Отже, починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Наведене підтверджується роз`ясненнями Мінсоцполітики, наданими Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом від 08.08.2017 року № 78/о/66-17.

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідні зміни до Порядку № 1078 внесені Постановою № 1013.

Пуннктом 1 вказаної Постанови передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.

При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям з січня 2016 року на березень 2018 року.

Отже, з прийняттям Постанови № 1013, якою змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.

Власне, саме на цьому наголошує позивач, зазначаючи, що оскільки розмір його окладу за посадою залишався на тому ж рівні, то індексацію потрібно нарахувати і виплатити за період з 01.01.2016 року до 01.03.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Проте, суд зауважує, що згідно з п. 3 Постанови № 1013:

"Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078".

Отже, вказаною постановою Урядом фактично запропоновано у грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації.

Тобто, Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015 року, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум. Відтак, суд не може встановити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на що твердження позивача що нарахування та виплати індексації має враховуватись з базового місяця січня 2008 року суд до уваги не приймає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Проходження військової служби регулюються ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить ч. 1 ст. 2 даного Закону. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Положеннями ч. 4 ст. 2 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як слідує з матеріалів справи та встановлених судом обставин, за позивачем визнано право на отримання індексації грошового забезпечення, її невиплата відповідачем у 2016-2018 роках пов`язана із роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Крім того, відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року № 248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року № 13700/з, № 78/0/66-17, передбачалось, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. В зв`язку із відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення, військовослужбовцям у 2016 році вона (індексація) не нараховувалась.

Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. Наведені обставини свідчать про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні ст. 116 КЗпП України.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02), Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08.04.2010 року зазначив наступне. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМЗ та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат (див., зокрема, п. 15 вище). З прийняттям цих рішень ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. У зв`язку з вищенаведеним, суд зазначає, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв`язку з цим, суд зазначає, що відповідно до ст. 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (ч. 1 ст. 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117). Особливу увагу слід звернути на те, що ч. 2 ст. 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Таким чином суд приходить до висновку, що ст. 117 КЗпП застосовується, як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Відповідно складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні, в той час як у даній справі є відповідачем Військова частина А2656, а не власник в розумінні ст. 117 КЗпП.

Крім цього, правовою підставою для виплати індексації грошового забезпечення слугуватиме судове рішення прийнятне у цій справі, а відтак компенсація за затримку виплати заробітної плати, що матиме місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України.

За таких обставин, на час звільнення позивача військової служби спірна сума йому ще не належала, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України. А отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за період з 16.03.2019 року по дату винесення рішенням у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні відмовлено, відповідно позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток також не підлягають задоволенню як похідні.

Крім того, позивач просить суд допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць. При цьому відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

В даному випадку суд задовольнив вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання його провести нарахування та виплату індексації грошових доходів, тобто, суд зобов`язав військову частину вчинити певні дії, а не стягував певні суми з відповідача, тому відсутні підстави для негайного виконання цього рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Військової частини А2656 (вул. Стрілецька, 21, м. Вінниця, ЄДРПОУ 07937980) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А2656 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 рік.

Зобов`язати Військову частину А2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 рік.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович