Рішення № 90144479, 10.06.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/4225/18

Провадження № 2/216/528/20

РІШЕННЯ

іменем України

10 червня 2020 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузь А.Ю.,

представника позивача адвоката Зеленяка Є.С.,

представника відповідача адвоката Домбровської Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» про відшкодування майнової шкоди, –

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 03.02.2018 о 15.35 год ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ЗІЛ 130А СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по автодорозі по кільцевому руху в районі 95 кварталу пл. Горького, біля буд. 37 по проспекту Металургів в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в попутному напрямку руху. Своїми діями ОСОБА_2 допустив порушення п.п.2.3 «б», 10.1 ПДР України. Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.05.2018 у справі №214/1103/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУпАП закрито, у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. У той же час, суд прийшов до висновку про доведеність порушення ОСОБА_2 вимог ПДР України, а відтак в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що власником автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є позивач. На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ЗІЛ 130А СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта». Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження №Д29/02/18 сума матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 249385,14 грн. За випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 18.07.2018 ПАТ НАСК «Оранта» сплатило на користь позивача кошти в розмірі 71300,20 грн. Таким чином невідшкодована сума збитків складає 178084,94 грн. На час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 працював в КПТМ «Криворіжтепломережа» на посаді водія. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди використовував автомобіль з метою виконання своїх осадових обов`язків, завдану шкоду повинно відшкодовувати КПТМ «Криворіжтепломережа», в розмірі, що не покривається страховим відшкодуванням, відповідно до ст. 1172 ЦК України. У зв`язку з вищевикладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача, на свою користь, суму коштів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 187084,94 грн, а також судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позову наполягав.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на відзив, а також зазначила, що згідно з постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14.05.2018 вбачається, що при фіксації обставин дорожньо-транспортної пригоди, її механізму, інспектори патрульної поліції не надали належної оцінки діям ОСОБА_3 в аспекті дотримання вимог ПДР України, у тому числі п.п12.1,12.3,13.1 ПДР України, адже в умовах встановленої судом дорожньої обстановки під час руху по колу він повинен був обрати безпечну швидкість руху, дистанцію, аби в разі виникнення небезпеки для руху чи перешкоди, яку він в даному випадку спроможний був виявити, негайно вжити заходів. Як вбачається з розрахунку вартості страхового відшкодування від 06.06.2018, підписаного начальником управління врегулювання ТОВ «ГАРАНТ-АСІСТАНС» позивачу було зменшено розмір страхового відшкодування на 50% у зв`язку з наявністю обопільної вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, який не було оскаржено позивачем, що свідчить про погодження останнього з його змістом. Крім того, при встановленні суми страхового відшкодування в розмірі 71300,20 грн, була врахована ремонтна калькуляція, згідно з якою розмір матеріального збитку позивача складає 143620,40 грн, у той же час, експертним висновком автотоварознавчого дослідження №Д29/02/18 від 28.02.2018, встановлено розмір матеріального збитку в сумі 249385,14 грн. Розмір відшкодування ПАТ «НАСК «Оранта» був вирахуваний, виходячи з іншого розміру матеріального збитку, ніж той, що заявлений позивачем і дана обставина та сума страхового відшкодування позивачем не оскаржується. Позивач в обгрунтування розміру дійсно понесених збитків посилається лише на висновок дослідження, який не є доказом у справі, так як не підпадає під визначення доказів, встановлених ч.1,2 ст. 76 ЦПК України. Крім того, в судовому засіданні представник позивача повідомив суд про те, що на сьогоднішній день автомобіль відремонтовано, однак вартість відновлювального ремонту йому не відома. За таких обставин, вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів реального розміру грошових коштів, витрачених на проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля після ДТП, так як на момент розгляду справи пошкоджений автомобіль відремонтовано позивачем за власні кошти. У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, судом встановлено, що 03.02.2018 о 15.35 год ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ЗІЛ 130А СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по автодорозі по кільцевому руху в районі 95 кварталу пл. Горького, біля буд. 37 по проспекту Металургів в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в попутному напрямку руху. Своїми діями ОСОБА_2 допустив порушення п.п.2.3 «б», 10.1 ПДР України.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що власником автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 .

Власником автомобіля марки ЗІЛ 130А СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа».

Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2018 року (а.с. 8) встановлено, що водій автомобіля марки ЗІЛ 130А СПГ, р/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 , під час здійснення руху по колу на пл. Горького (95 квартал) в м. Кривому Розі Дніпропетровської АДРЕСА_1 , дійсно змінював смугу руху з середньої на крайню ліву, в якій рухався в той момент водій автомобіля марки Volkswagen Passat, р/н НОМЕР_2 , увімкнувши покажчик повороту. Однак з огляду на те, що в безпечності маневру він не переконався, не врахував швидкість транспортного засобу, що рухався обабіч від нього позаду, дистанцію між ними, габарити його транспортного засобу, дорожнє покриття, специфіку колового руху, в результаті чого спровокував виникнення аварійної ситуації на дорозі. Факт перестроювання ОСОБА_2 під час колового руху підтверджується характером отриманих транспортними засобами механічних пошкоджень, місцем їх зіткнення, слідовою інформацією на дорожньому покритті, у зв`язку з чим спростовує доводи водія щодо не змінювання ним напрямку руху в той момент. За даних обставин суд прийшов до висновку про доведеність порушення ним вимог п.п.2.3 «б», 10.1 ПДР України, а відтак наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП за ознаками: порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, закрито у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч.2 ст.38 КУпАП.

Постанова не оскаржена та набрала законної сили 25 травня 2018 року.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що згідно зі змісту постанови суду від 14.05.2018 в діях іншого водія ОСОБА_3 встановлено наявність порушень п.п12.1,12.3,13.1 ПДР України, а тому в розрахунку вартості страхового відшкодування від 06.06.2018, підписаного начальником управління врегулювання ТОВ «ГАРАНТ-АСІСТАНС», позивачу було зменшено розмір страхового відшкодування на 50% у зв`язку з наявністю обопільної вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди.

Зі вказаною позицією суд не може погодитися та вважає її помилковою, оскільки в силу ст.280 КУпАП розгляд справи здійснюється в рамках протоколу про адміністративне правопорушення та стосовно особи, відносно якої його складено, суд не вправі надавати оцінку діям іншої особи, встановлювати його вину тощо, що не позбавляє права особи, яка притягується до відповідальності, ініціювати питання проведення УПП в м. Кривому Розі перевірки дій ОСОБА_3 на відповідність вимогам ПДР України в ситуації ДТП, що мала місце 03.02.2018.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 03.02.2018, відбулась з вини водія ОСОБА_2 , внаслідок порушення ПДР України. Доказів того, що ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП до суду не надано, а тому підстав вважати його винним судом не встановлено.

Посилання представника на те, що позивач не оскаржив розрахунок вартості страхового відшкодування від 06.06.2018, підписаного начальником управління врегулювання ТОВ «ГАРАНТ-АСІСТАНС», яким позивачу було зменшено розмір страхового відшкодування на 50% у зв`язку з наявністю обопільної вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, що на його думку, свідчить про визнання даної обставини, є необґрунтованими, оскільки оскаржувати розрахунок страхового відшкодування є правом позивача та не стосується даного предмета позову.

Як вбачається з висновку експертного автотоварознавчого дослідження №Д29/02/18 від 28.02.2018 (а.с. 15-46) сума матеріальної шкоди, завданої з технічної точки зору власнику автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в цінах на дату 21.02.2018, з урахуванням величини втрати товарної вартості становить 249385,14 грн.

Посилання представника відповідача на те, що вказаний висновок не відповідає переліку доказів, передбаченому ст. 76 ЦПК України є безпідставним, оскільки висновок експертного автотоварознавчого дослідження №Д29/02/18 від 28.02.2018, складений судовим експертом, який діє на підставі свідоцтва №260 від 30.05.2000, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві Юстиції України, що відповідає вимогам законодавства, що регулює професійну оціночну діяльність в Україні, а саме: ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методиці товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Наказом МЮ України, Фондом Державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, Національному стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою КМУ від 10.09.2003 року №1440, та має всі необхідні розрахунки визначення вартості матеріального збитку та виконаний з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля.

Доводів того, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження складено з порушенням чинного законодавства про оцінку майна, відповідачем не доведено.

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ЗІЛ 130А СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта» (а.с. 66).

Відповідно до платіжного доручення (а.с. 10) 18.07.2018 ПАТ НАСК «Оранта» сплатило на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 71300,20 грн.

Таким чином, розмір невідшкодованих збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 178084,94 грн.

За змістом ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Разом з цим, позивач ставить вимоги до комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» з тих підстав, що водій ОСОБА_2 перебував з комунальним підприємством теплових мереж «Криворіжтепломережа» у трудових відносинах та в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 03.02.2018, виконував свої трудові обов`язки, що не заперечувалося відповідачем.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у пункті 2 роз`яснив, що при розгляді таких справ, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі або майну громадянина відшкодовується у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відтак, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, необхідним є наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, та незалежно від вини фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною першою, другою ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі, моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб, тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України щодо майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України щодо моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з частиною 2 статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини 1 статті 1172 ЦК України та частиною 2 статті 1187 ЦК України.

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Так, відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода (в тому числі, моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року (справа № 759/4049/16-ц, провадження № 61-1505 св 18), постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року (справа №372/1789/17-ц, провадження № 61-29014св18).

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 перебував з комунальним підприємством теплових мереж «Криворіжтепломережа» у трудових відносинах та в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 03.02.2018, виконував свої трудові обов`язки, завдані збитки мають відшкодовуватися згідно зі ст.ст. 1187, 1188 ЦК України, власником джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що відповідачем відшкодування шкоди не відбулося, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження, позовна заява ґрунтується на законних підставах та підлягає задоволенню.

Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» позивачем при пред`явленні цього позову за вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди було сплачено судовий збір у розмірі 1780,85 грн.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1780,85 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 1166, 1187, 1188, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-82, 133, 137, 139, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» про відшкодування майнової шкоди – задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» на користь ОСОБА_1 суму коштів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 178084,94 (сто сімдесят вісім тисяч вісімдесят чотири) гривень, 94 копійки.

Стягнути з комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в сумі 1780 (одна тисяча сімсот вісімдесят) гривень 85 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий органом 1226 від 04.01.2017, РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа», код ЄДРПОУ 03342184, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, провулок Дежньова, буд. 9.

Повний текст рішення виготовлений 25 червня 2020 року.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.Кузнецов