Рішення № 90144477, 06.04.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/106/19

провадження 2/216/832/20

РІШЕННЯ

іменем України

06 квітня 2020 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузь А.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» звернулося до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення бору.

Позовна заява мотивована тим, 23.06.2014 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №140623-165121, згідно умов якого останній отримав кредит в розмірі 500 грн. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався повернути грошові кошти в розмірі 500 грн та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 175 грн, у строк до 06.07.2014. Крім того, умовами договору визначено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту, до нього застосовуються штрафні санкції у вигляді неустойки - пені з розрахунку 2% за кожен день прострочення платежу. Відповідачу було надано кредитні кошти, однак останній порушив умови договору в частині повернення суми кредиту, у зв`язку з чим станом на 19.12.2018 виникла заборгованість в розмірі 16 945,00 грн., з яких: 500 грн -основний борг, 175 грн - проценти за договором, 16 270,00 грн - пеня за договором. Відповідач ігнорує звернення позивача щодо погашення заборгованості в добровільному порядку, внаслідок чого позивач просить стягнути вказану суму заборгованості та судові витрати з відповідача у судовому порядку.

Представник позивача, відповідно до вимог ст. 276-277 ЦПК України, просив розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження, про що зазначив у позові.

Відповідач, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, про що свідчить лист-повідомлення суду від 20.01.2020 за вих.№ 1592, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подав до суду відзиву на позовну заяву.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання виконання зобов`язань за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що 23.06.2016 між сторонами у справі був укладений кредитний договір №140623-165121, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 500 грн. (а.с. 4-5) Проте, як було встановлено судом, відповідачем умови кредитного договору не виконувались.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, за приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи відсутність оплати за кредитом з боку відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості по кредиту в розмірі 500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, відповідно до п. 3.3 укладеного кредитного договору, позичальник зобов`язується повернути кредит у розмірі, вказаному у п. 1.2 даного Договору, а також сплатити проценти у розмірі 175 грн, нараховані за період починаючи з дати видачі кредиту і закінчуючи датою повернення кредиту, разом – 675 грн.

Отже, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості по процентам в розмірі 175 грн.

Разом з цим, за приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому, за ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що відповідно до п. 6.1 кредитного договору у разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та нарахованої плати за користування кредитом до позичальника застосовуються штрафні санкції, згідно з п. 6.2 кредитного договору. У відповідності до п. 6.2 кредитного договору, за порушення строків повернення кредиту позичальник зобов`язується сплачувати кредитодавцю неустойку у вигляді пені з розрахунку 2% від суми кредиту, що вказана в п. 1.2 договору за кожен день прострочення платежу за кредитним договором.

Позивач до позову надав розрахунок пені станом на 23.06.2014, відповідно до якого сума пені складає 16 270 грн. Однак, суд вважає таку суму пені необґрунтованою та значно завищеною, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин, враховуючи суму позики, яку отримав відповідач, ступеню виконання зобов`язання боржником та наслідків невиконання зобов`язання, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 до 1000 грн., на думку суду, саме такий розмір відображає дійсне правове призначення пені, яка є засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, з урахуванням часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 174,17 грн. та комісія банку 17,62 грн.

Керуючись ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 197, 258-259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610 ЦК України, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд -

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» заборгованість за кредитним договором №140623-165121 від 23.06.2014, у розмірі 1 675 грн (одна тисяча шістсот сімдесят п`ять гривень), яка складається з наступного: 500 грн (п`ятсот гривень) - основний борг, 175 грн (сто сімдесят п`ять гривень) - проценти за договором, 1000 грн (одна тисяча гривень) - пеня.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» судові витрати у справі, у розмірі 191,79 грн (сто дев`яносто одна гривня сімдесят дев`ять копійок), з яких: судовий збір у розмірі 174,17 грн (сто сімдесят чотири гривні сімнадцять копійок) та комісія банку - 17,62 грн (сімнадцять гривень шістдесят дві копійки).

У задоволенні решти позовних вимог,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», місцезнаходження: 69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39-А, оф. 25, код ЄРДПОУ: 38839217;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О.Кузнецов