Рішення № 90135610, 18.06.2020, Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 595/2064/18

Провадження №2/595/5/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2020

Бучацький районний суд Тернопільської області

в складі: одноособово суддею Федорончуком В.Б.,

при секретарі Ковалівському Б.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Суп М.Б. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бучач справу за позовом ОСОБА_1 до Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, мотивуючи тим, що вона працювала з жовтня 2002 року по березень 2017 року на посаді головного бухгалтера Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок». 17 березня 2017 року відповідачем видано наказ №12 про її звільненя з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин. Рішенням Бучацького районного суду від 22.06.17 року наказ відповідача №12 від 17.03.17 року про її звільнення скасовано, поновлено її на займаній посаді та стягнуто з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. В частині поновлення на роботі рішення суду було допущено до негайного виконання. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2017 року рішення Бучацького районного суду залишено без змін. Однак, відповідач не виконав негайно відповідне судове рішення, а лише формально виніс наказ про поновлення її на роботі 04.07.2017 року, про що вона довідалася 30.09.2018 року, отримавши простим поштовим відправленням листа та копію наказу директора ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» №52 від 26.09.2018 року. У зв`язку з тривалими судовими процесами, переживаннями після незаконного звільнення та психологічним тиском з боку керівництва оздоровчого закладу, суттєво погіршилося її здоров`я, тому вона у вересні та половині жовтня 2017 року перебувала на лікуванні. Також по заявах директора ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» ОСОБА_7 про викрадення нею бухгалтерських документів проводилося слідство. 11.09.2018 року Бучацьким МРВ ДВС Головного ТУЮ у Тернопільській області відкрито виконавче провадження ВП №57176721 на підставі її заяви та виконавчого листа №595/565/17, виданого 22.08.2018 року Бучацьким районним судом та в цей же день державним виконавцем винесено постанову про закриття виконавчого провадження, у зв`язку з тим, що згідно наказу №32 від 04.07.2017 року Позаміським ДОЗ «Лісовий дзвіночок» рішення суду виконано. Вважає, що оскільки її належним чином не було поновлено на посаді, не внесено про це запис в трудову книжку, тому і наказ про звільнення від 26.09.2018 року №52 є незаконним. Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на роботі.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та пояснили, що рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 червня 2017 року ОСОБА_1 поновлено на посаду головного бухгалтера ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» і дане рішення в цій частині допущено до негайного виконання. Дане рішення суду ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2017 року залишено без змін. ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» не повідомив позивача про поновлення її на роботі, тому вона змушена була звертатись з виконавчим листом у виконавчу службу. Висновок призначеної в ході розгляду справи почеркознавчої експертизи підтверджує, що запис « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Розписка в одержанні» повідомлення №4840300302745 про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення з ПДОЗ «Лісовий Дзвіночок» виконаний не позивачем, а іншою особою.Оскільки позивач не знала про наявність наказу №32 від 04.07.2017 року про поновлення її на роботі, тому її відсутність на роботі не можна вважати прогулом. Позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для її звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

В судовому засіданні представник відповідача позов заперечила, суду пояснила, що подана ОСОБА_1 позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки звільнення позивача, згідно наказу №52 від 26.09.2018 року, було законним, відбулося на законній підставі та у відповідності до чинного законодавства, без порушення законних прав останньої. ОСОБА_1 звільнено 26 вересня 2018 року у зв`язку з відсутністю на робочому місці протягом таких робочих днів: з 04 липня 2017 року по 24 серпня 2018 року; з 27 по 31 серпня 2018 року; з 03 по 07 вересня, з 10 по 14 вересня, з 17 по 21 вересня та з 24 по 26 вересня 2018 року без поважних причин, за п.4 ст.40 КЗпП України. На підставі виконання рішення Бучацького районного суду від 22.06.2017 року директором ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» ОСОБА_7 04.07.2017 року видано наказ №32 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ». Зміст даного наказу директором було доведено (зачитано) безпосередньо позивачу 05.07.2017 року в присутності двох свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , та в присутності яких 05.07.2017 року та 06.07.2017 року директор намагався вручити копію наказу позивачу під розписку, однак остання відмовилася, про що було складено акти. Тому 06.07.2017 року відповідачем позивачу надіслано поштовим відправленням копію наказу №32 від 04.07.2017 року, яке 24.07.2017 року повернуто до Позаміського ДОЗ «Лісовий дзвіночок» у зв`язку із закінченням терміну зберігання. З 05 липня 2017 року ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про поновлення на посаді головного бухгалтера Позаміського ДОЗ «Лісовий дзвіночок», для виконання трудових обов`язків не з`явилась. Факт неодноразової відсутності позивача на робочому місці без поважних причин підтверджується актами про відсутність працівника на роботі, табелями робочого часу та листами від 08.09.2017 року, 10.10.2017 року, 20.02.2018 року та 22.02.2018 року з проханням про надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі. Листом від 03.08.2018 року №01/08 у відповідь на лист позивача від 24.07.2018 року, крім інформації щодо виплати коштів за вимушений прогул за рішенням Бучацького районного суду від 22.06.2017 року та заробітної плати за минулі роки, відповідач одночасно вкотре повідомив позивача про поновлення її на посаді головного бухгалтера (наказ №32 від 04.07.2017 року), про відсутність документів і пояснень про законні підстави її відсутності на робочому місці та про можливе звільнення її за прогул, якщо остання не з`явиться на робочому місці і не надасть підтвердження об`єктивних причин її відсутності до 15.08.2018 року. Вказаний лист 07.08.2018 року відправлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням, який остання отримала 10.08.2018 року. Письмових пояснень за фактом відсутності на роботі позивач не надала, на роботі не з`явилася. Листи непрацездатності ОСОБА_1 за період з 13.09.2017 року по 14.09.2017 року та з 18.09.2017 року по 29.09.2017 року додані до матеріалів справи не направлялись на адресу відповідача та не обґрунтовують поважності причин її тривалої відсутності на роботі. З огляду на зазначене відповідач, видаючи наказ №52 від 26.09.2018 року «Про припинення трудових відносин», діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб визначений трудовим законодавством. Зважаючи на те, що трудова книжка ОСОБА_1 знаходилась в неї після звільнення її з посади в березні 2017 року, тому затримка у заповненні трудової книжки позивачки виникла не з вини роботодавця.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що 01 липня 2017 року ОСОБА_1 мала виходити на роботу, однак її не було. Вона разом із ОСОБА_9 та директором ОСОБА_7 05.07.2017 року були по місцю проживання ОСОБА_1 , в с.Соколів Бучацького району, щоб вручити наказ про вихід на роботу, однак в господарстві нікого не було, тоді директором було складений акт, який вона підписала. З того часу по вересень 2018 року ОСОБА_1 на роботі не було.

Свідок ОСОБА_9 суду повідомила, що в перших числах липня 2017 року вона з ОСОБА_10 йшли на роботу, директор попросив їх разом з ним заїхати до ОСОБА_1 додому, в с. Соколів Бучацького району, щоб вручити наказ про вихід на роботу. До неї додому вони двічі приїжджали, але двері були закриті, ОСОБА_1 вдома не було. На роботі ОСОБА_1 вона не бачила.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши надані докази, суд прийшов до наступних висновків.

Наказом директора Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» №12 від 17.03.2017 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади згідно п.4 ст.40 КЗпП України, за прогули.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 червня 2017 року позов задоволено. Скасовано наказ №68 від 31.12.2016 року про переведення ОСОБА_1 на 0,25 ставки з 01.01.2017 року.Скасовано наказ №8 від 23.02.2017 року про оголошення ОСОБА_1 догани за не з`явлення на роботі.Скасовано наказ №12 від 17.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1 , винесений відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок». Стягнуто із Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий Дзвіночок» в користь ОСОБА_1 10240 (десять тисяч двісті сорок) грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 звернуто до негайного виконання.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 04.09.2017 року рішення Бучацького районого суду від 22 червня 2017 року залишено без змін.

На підставі наказу Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок»від 04 липня 2017 року №32 скасовано наказ №12 від 17.03.2017 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера та прийнято рішення про виплату їй середньомісячного заробітку в сумі 10240 грн., скасовано наказ №68 від 31.12.2016 року та наказ №8 від 23.02.2017 року. Також даним наказом надано ОСОБА_1 десять робочих днів для відновлення бухгалтерського обліку за 2016 рік та січень-лютий 2017 року, та зобав`язано відновлені документи подати директору 20.07.2017 року, про що скласти відповідний акт.

Згідно із наказом ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» №52 від 26 вересня 2018 року головного бухгалтера ОСОБА_1 звільнено з 26.09.2018 року у зв`язку з відсутністю на робочому місці протягом таких робочих днів: з 04 липня 2017 року по 24 серпня 2018 року; з 27 по 31 серпня 2018 року; з 03 по 07 вересня, з 10 по 14 вересня, з 17 по 21 вересня та з 24 по 26 вересня 2018 року без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП.

Згідно актів від 05.07.2017 року та 06.07.2017 року, складених директором ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» ОСОБА_7 в присутності шеф-кухаря ОСОБА_8 та оператора пральних машин ОСОБА_9 , ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення під розпис з наказом №32 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

З листа ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» від 06.07.2017 року вбачається, що відповідач надсилає копію наказу №32 від 04.07.2017 року про поновлення на роботі згідно рішення Бучацького районного суду та просить ОСОБА_1 з`явитися на роботу, або повідомити письмово про неявку.

Згідно повідомлень ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» від 08.09.2017 року, 22.02.2018 року, 27.02.2018 року та 20.03.2018 року ОСОБА_1 запропоновано з`явитись на роботі для надання пояснень причин відсутності на роботі.

З поштових повідомлень вбачається, що лист-повідомлення ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» від 06.07.2017 року, 08.09.2017 року, 22.02.2018 року, 27.02.2018 року та 20.03.2018 року ОСОБА_1 не отримала, поштове відправлення повернулося з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Як вбачається з листа - повідомлення ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» № 01/08 від 03.08.2018 року про проведення виплати коштів за вимушений прогул та повідомлення про поновлення на посаді, що направлене ОСОБА_1 , згідно поштового повідомлення було вручено з відміткою «особисто», при цьому без зазначення дати та підпису одержувача.

Згідно актів про відсутність працівника на роботі протягом робочого дня 6, 7, 10, 11-14, 17-21, 31 липня, 4, 11, 18, 25 серпня 2017 року, 1-3, 6-10, 13-17, 20-23, 27-31 серпня, 3-7, 10-14, 17-21, 24-26 вересня 2018 року, ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці.

Відповідно до табелів обліку робочого часу за період з 01 липня 2017 року по 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 не була присутня на роботі.

Лист ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» №02/09 від 26.09.2018 року та наказ №52 від 26.09.2018 року «Про припинення трудових відносин» згідно поштового повідомлення №4840300302745 було вручено 28.09.2018 року особисто «Данелюк».

Згідно висновоку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів №1440/1441/19-22 від 28.01.2020 року, запис « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Розписка в одержанні» повідомлення №4840300302745 про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення з Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як зазначено у ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Як роз`яснено у п.24 цієї ж постанови при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до роз`яснень, наданих у п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Прогул є дисциплінарним проступком і до звільнення з даної підстави застосовуються положення статей 147,148 КЗпП України.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення - догана або звільнення.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно з вимогами ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ст.40 КЗпП України, суд виходить з конкретних обставин і враховує докази, передбачені ст.76 ЦПК України.

Із змісту наказу про звільнення позивача та даних в судовому засіданні пояснень представника відповідача вбачається, що роботодавець вважає, що ОСОБА_1 без поважних причин не приступила до роботи з 05.07.2017 року по 26.09.2018 року. При цьому представник відповідача посилається, зокрема, на складені членами комісії акти, табелі обліку робочого часу та письмові повідомлення.

Судом встановлено, що позивач дійсно не була на роботі, однак, вважати, що позивач була відсутня на робочому місці без поважних причин, не можна.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідно до рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22.06.2017 року ПДОЗ «Лісовий Дзвіночок» видано наказ №32 від 04 липня 2017 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

Як вбачається з поштових повідомлень, лист-повідомлення ПДОЗ «Лісовий Дзвіночок» від 06.07.2017 року, 08.09.2017 року, 22.02.2018 року, 27.02.2018 року та 20.03.2018 року ОСОБА_1 не отримала.

Надісланий ОСОБА_1 лист-повідомлення з ПДОЗ «Лісовий Дзвіночок» № 01/08 від 03.08.2018 року, згідно поштового повідомлення було вручено з відміткою «особисто», при цьому без зазначення дати та підпису одержувача.

Як вбачається з висноку експерта за результатами проведення судово- почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів запис « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Розписка в одержанні» повідомлення № 4840300302745 про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення з Позаміського ДОЗ «Лісовий дзвіночок» виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Про виданий директором ПДОЗ «Лісовий дзвіночок» наказ №32 від 04.07.2017 року позивач дізналася з листа, направленого разом з копією наказу №52 від 26.09.2018 року, які отримала простим поштовим відправленням 30.09.2018 року, з наказом не погодилася і оскаржила його до Бучацького районного суду Тернопільської області.

В судовому засіданні ОСОБА_1 стверджувала, що вказаний наказ є незаконним, оскільки був винесений директором пізніше, так як при розгляді апеляційної скарги на рішення суду від 22.06.2017 року в Тернопільському апеляційному суді, де він особисто з представником приймав участь, доводив, що посади головного бухгалтера у штатному розписі оздоровчого закладу немає. Крім цього, в наказі №32 від 04.07.2017 року не зазначено з якої дати її поновлено на посаді. Про даний наказ їй стало відомо лише 30.09.2018 року з простого поштового відправлення.

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Разом з тим, наведене не означає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватися негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому воно не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення працівника на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки останнього.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі №135/588/17.

Відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Зазначена правова позиція з подібними обставинами сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі №465/4679/16.

В судовому засіданні представником відповідача не заперечувався той факт, що судом видавався виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на роботі та виконавчий лист звертався ОСОБА_1 до виконання до Бучацького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, що на роботі позивача не було, що запис в трудовій книжці позивача про поновлення її на посаду головного бухгалтера відповідачем зроблено не було.

Відтак, суд вважає безпідставними твердження представника відповідача про те, що позивач без поважних причин не приступила до виконання своїх трудових обов`язків з 05.07.2017 року.

Посилання представника відповідача на те, що позивач була присутня при оголошенні рішення і знала, що рішення суду виконується негайно, а тому сама повинна була прийти на роботу без повідомлення, не може свідчити про те, що ОСОБА_1 вже 05.07.2017 року знала про те, що в Позаміському ДОЗ «Лісовий дзвіночок» видано наказ №32 про її поновлення на роботі.

Суд не бере до уваги складені комісією Позаміського ДОЗ «Лісовий дзвіночок» акти від 6, 7, 10, 11-14, 17-21, 31 липня, 4, 11, 18, 25 серпня 2017 року, 1-3, 6-10, 13-17, 20-23, 27-31 серпня, 3-7, 10-14, 17-21, 24-26 вересня 2018 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, оскільки позивача не було належним чином повідомлено про поновлення на роботі.

Пояснення ОСОБА_1 про причини неявки на роботу або акт про відмову в їх наданні, адміністрацією закладу не надано, що є порушенням ст.149 КЗпП України. Відповідачем також не представлено доказів про те, що позивачу було запропоновано надати трудову книжку.

Доводи представника відповідача про те, що фактично позивача було поновлено згідно наказу №32 від 04 липня 2017 року, з яким її було ознайомлено 05 липня 2017 року, є безпідставними, оскільки даний наказ є не конкретним, так як в ньому не зазначено з якого часу вона поновлена.

Крім цього, акти про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення із наказом про поновлення на роботі, складені директором Позаміського ДОЗ «Лісовий дзвіночок» ОСОБА_7 05.07.2017 року та 06.07.2017 року в с.Скоморохи, в присутності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , спростовуються наданими в судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , згідно яких вони разом з директором ОСОБА_7 на початку липня 2017 року двічі були по місцю проживання ОСОБА_1 в с. Соколів Бучацького району, щоб вручити наказ про вихід на роботу, однак позивача вдома не було.

Доказів про належне ознайомлення ОСОБА_1 з наказом №32 від 04 липня 2017 року відповідачем не надано.

Судом встановлено, що ознайомлення позивача з наказом про поновлення на роботі та фактичне допущення її до виконання функціональних обов`язків з наданням робочого місця не відбулося.

Відтак, суд вважає непідтвердженими належними доказами доводи представника відповідача про те, що наказ №32 видавався відповідачем 04.07.2017 року, що ОСОБА_1 була належним чином обізнана із цим наказом 05.07.2017 року та свідомо, без поважних причин, була відсутня на роботі з 05.07.2017 року по 26.09.2018 року.

У зв`язку із викладеним, звільнення позивача слід визнати незаконним та поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Позаміського ДОЗ «Лісовий дзвіночок» з 26.09.2018 року.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, на проведення експертизи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В матеріалах справи наявні докази, які вказують, що позивачем оплачена вартість призначеної судом експертизи в сумі 4082 грн, а тому з відповідача в користь позивача підлягають стягненню витрати, пов`язані з проведенням експертизи.

Разом з тим, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, які б були оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) стороною позивача суду не надано, а тому у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6400 грн слід відмовити.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, з відповідача, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, за результатами розгляду справи необхідно стягнути в дохід держави 704,80 грн судового збору.

Керуючись ст.ст.40,147-149,235 КЗпП України, п.п.18,22,24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст.12,13,76-81,89,263-265,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі- задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» від 26 вересня 2018 року №52 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера за п.4 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок».

Стягнути з Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 4082 грн.

Стягнути з Позаміського дитячого оздоровчого закладу «Лісовий дзвіночок» на користь держави 704,80 грн судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Дата складення повного тексту рішення - 30 червня 2020 року.

Суддя: В. Б. Федорончук