Рішення № 90127650, 07.05.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2509/20

Справа №754/14704/19

РІШЕННЯ

Іменем України

07 травня 2020 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Клочко І.В.,

за участю

секретаря судового засідання Шевчук М.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що 10 лютого 2018 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 1/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Глібом Володимировичем, що підтверджується інформаційною довідкою № 177347796 від 13.08.2019 р.

Позивач вважає, що даний договір дарування не відповідає вимогам Цивільного кодексу України та порушує право позивача на справедливу сатисфакцію, виходячи з наступного.

13 грудня 2017 р. приблизно о 20 год. 00 хв., ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Тойота Корола» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Драгоманова від вул. А. Ахматової в напрямку вул. О. Кошиця в м. Києві, допустив порушення вимог п. 18.1 ПДР України: під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, що знаходиться на вул. Драгоманова, в районі буд. № 18, не зупинився та допустив виїзд автомобіля на пішохідний перехід в наслідок чого скоїв наїзд на пішохіда ОСОБА_3 , що підтверджується Вироком Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/7302/18 від 01.11.2018 р.

Пунктом 5 резолютивної частини Вироку з ОСОБА_4 було стягнуто, на користь, позивача - 150 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Усвідомлюючи те, що вказана ДТП сталась з вини відповідача, а також те, що він має нести матеріальну відповідальністьза завдану внаслідок ДТП шкоду, ОСОБА_4 вчинив дії, спрямовані на погіршення свого майнового стану. Так ОСОБА_6 , приблизно через два місяці після ДТП (10.02.2018 р.), уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_5 вищевказаний договір дарування.

На даний час ОСОБА_4 продовжує проживати у квартирі, 1/3 частку якої він передав ОСОБА_5 , що підтверджується вказаною адресою проживання відповідача 1 у

Вироці. ОСОБА_3 вважає, що з метою ухилення від виконання зобов`язання з відшкодування шкоди ОСОБА_4 вирішив провести фіктивне відчуження нерухомого майна на користь своєї матері. Такі дії сторін договору дарування спрямовані виключно на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від боржника у зобов`язанні до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому, за його рахунок, судового рішення про стягнення грошових коштів.

На час подачі даного позову відповідач 1 ОСОБА_4 не виконав своїх зобов`язань щодо сплати моральної шкоди в розмірі 150 000 грн. та продовжує надалі ухилятися від виконання своїх зобов`язань.

Вчинення ОСОБА_4 дій щодо приховання свого майна, шляхом його дарування за для невиконання свого зобов`язання перед позивачем, завдає майнової шкоди ОСОБА_3 .

З моменту винесення вироку відносно ОСОБА_4 , останній не зробив жодної виплати призначених позивачу коштів, що свідчить про недобросовісність останнього.

Укладення боржником, проти якого було розпочате кримінальне провадження, договору дарування з близьким родичем ОСОБА_5 , на думку позивача, також свідчить про його недобросовісність та зловживання правами стосовно потерпілої, оскільки такий договір дарування порушує майнові інтереси позивача.

Таким чином, позивач вважає, що спірний договір дарування був укладений не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а за для формальної зміни статусу квартири, з метою її приховування від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання вироку щодо стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів.

А також, на підставі ст.. 216 ЦК України застосувати наслідки недійсності правочинів (реституцію) шляхом повернення 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , попередньому власнику ОСОБА_4 .

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

13.01.2020 року представником відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідачів заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що ґрунтуються лише на припущеннях та не підлягають задоволенню у зв`язку з наступних підстав. Наявність дій щодо укладення договору дарування та посвідчення його нотаріально вказує на спрямованість наміру сторін правочину на настання правових наслідків, оскільки після їх здійснення дарувальником було втрачено, а обдаровуваним безоплатно набуто право власності на 1/3 частину квартири, що по суті і є правовими наслідками договору дарування.

Також вбачається, що нотаріусом було перевірено відсутність будь-яких обмежень, передбачених чинним законодавством для посвідчення правочину та зроблені відповідні витяги.

Між відповідачами було укладено договір дарування квартири. Даний договір дарування укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Погребняком Г.В. У відповідальності до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на 1/3 частини квартири за вказаним договором дарування зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Представник відповідача зазначає, що зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони в присутності нотаріуса стверджують одна одній, що вони однаково розуміють значення і умови договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені на волевиявлення кожного з них є вільним і відповідає внутрішній волі, договір укладається між ними без будь якого застосування фізичного чи психологічного тиску, договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує в собі інший правочин та укладається на вигідних для сторін умовах, які не є результатом впливу помилки, обману, насильства або інших тяжких обставин, вони не обмежені в праві укладати правочин, вони не визнані в установленому порядку недієздатними, вони не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, вони володіють українською мовою, що дає їм змогу правильно зрозуміти зміст цього договору. Договір сторонам прочитаний, зрозумілий і ними же схвалений. Також вбачається, що нотаріусом було перевірено відсутність будь-яких обмежень, передбачених чинним законодавством для посвідчення правочину та зроблені відповідні витяги. Також при укладенні договори дарування були дотримані загальні вимоги для чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України тому такі правочини не можуть бути визнанні фіктивними.

Вислухавши поясненні представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до вироку Дарницького районного суду м. Києва від 01.11.2018р., ОСОБА_4 13.12.2017 приблизно о 20-30год.,керуючи технічно справним автомобілем марки «Тойота Корола» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Драгоманова від вул. А. Ахматової в напрямку вул. О. Кошиця в м. Києві, допустив порушення вимог п. 18.1 ПДР України: під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, що знаходиться на вул. Драгоманова, в районі буд. № 18, не зупинився та допустив виїзд автомобіля на пішохідний перехід в наслідок чого скоїв наїзд на пішохіда ОСОБА_3

10.02.2018р. мід ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування частини квартии, відповідно до якого ОСОБА_5 прийняла в дар від ОСОБА_4 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 (а.с.49-50).

23 квітня 2018р. ОСОБА_4 вручено підозру (а.с.47-48).

Вищевказаним вироком Дарницького районного суду м. Києва від 01.11.2018р. ОСОБА_4 взнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та стягнуто на користь ОСОБА_3 150000,00 грн. моральної шкоди (а.с.8-10).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Така правова позиція сформована у постанові ВСУ від 9 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.

Згідно ч.ч.2,3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Разом з тим, відчуження відповідачем 1 ОСОБА_4 1/3 частини квартири шляхом укладення договору дарування не може використовуватися ним, як учасником цивільного обороту для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки відчуження майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 06 березня 2019 року у справі №61-156св17).

За викладених вище обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсними підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають до стягнення на користь ОСОБА_3 понесені останньою витрати по сплаті судового збору в сумі по 382,20 грн. з кожного.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.202, 203, 215, 216, 234, 717 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири, укладеного 10 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Глібом Володимировичем.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 382,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 382,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя