Рішення № 90124536, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/14358/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доКиївського міського центру зайнятості в особі Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятостіпровизнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вичинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міського центру зайнятості в особі Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості (адреса місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 47Б, ідентифікаційний код 03431091) (далі - відповідач або Міський центр зайнятості), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Київського міського центру зайнятості в особі Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості щодо припинення виплати ОСОБА_1 з 15 листопада 2016 року допомоги по безробіттю;

- визнати протиправним та скасувати наказ Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості від 26 грудня 2017 року № НТ171226 про припинення реєстрації безробітних, про припинення виплати допомоги по безробіттю;

- зобов`язати Київський міський центр зайнятості в особі Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості поновити ОСОБА_1 на обліку в статусі безробітної, починаючи з дати зняття ОСОБА_1 з 15 листопада 2016 року та виплатити ОСОБА_1 недоотриману допомогу по безробіттю, нараховану за період з 15 листопада 2016 року по теперішній час.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно знято з обліку в якості безробітної ОСОБА_1 та, відповідно, не виплачено допомогу по безробіттю.

Ухвалою від 06.09.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва позовну заяву залишено без руху.

Позивач зазначені в ухвалі недоліки усунув у строк встановлений судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.09.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що мотиви та підстави прийняття оскаржуваного Наказу від 26.12.2017 № НТ171226 відповідають нормам чинного законодавства, а тому вказаний наказ не є протиправним та не підлягає скасуванню. Крім того, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04.07.2019 по справі № 752/11430/19 позовні вимоги Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів були задоволенні у повному обсязі.

У відповіді на відзив, позивач заперечує проти доводів відповідача та вказує, що Міським центром зайнятості не було доведено належними доказами укладення ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН ДІАЛ" (надалі - ТОВ "ЛІН ДІАЛ") трудового договору або цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг за винагороду з одночасним доведенням отримання від цього суб`єкта такої винагороди. Також позивач посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 по справі № 826/6382/17.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI (надалі - Закон № 5067) та на підставі заяви позивача, наказом № НТ160922 від 22.09.2016 ОСОБА_1 надано статус безробітного з 16.09.2016, а на підставі ч. 1, 3, 4 ст. 2, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (надалі - Закон № 1533), наказом № НТ160923 від 23.09.2016 ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю з 23.09.2016 по 17.09.2017, що підтверджується витягом з наказів по особі позивача від 26.12.2017.

В порядку, визначеному п. 2 ч.1 ст. 44 Закону № 5067, відповідачем були призначені виплати, що є матеріальним забезпеченням на випадок безробіття в порядку, передбаченому Законом № 1533, у розмірі 60% від середньої заробітної плати. Зокрема, за період з 23.09.2016 по 30.09.2016 Міським центром зайнятості було здійснено на користь позивача платежів у розмірі - 1 546,67 грн., з 01.10.2016 по 31.10.2016 - 5 800,00 грн., з 01.11.2016 по 14.11.2016 - 2 706,76 грн., всього - 10 053,34 грн.

В подальшому, з невідомих на те причин, виплата призначеного позивачу матеріального забезпечення на випадок безробіття відповідачем була припинена із посиланням на те, що ОСОБА_1 з 10.10.2016 перебуває у трудових відносинах з ТОВ "ЛІН ДІАЛ".

27.06.2019, після ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 752/11430/19, позивачу стало відомо про те, що відповідач звернувся із цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 6 882,80 грн., отриманих ОСОБА_1 під час перебування на обліку як безробітної у центрі зайнятості. При цьому Міський центр зайнятості посилався на перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ "ЛІН ДІАЛ" у період з 10.10.2016, що співпадає з періодом перебування ОСОБА_1 на обліку як безробітної у Міському центрі зайнятості.

Як вбачається з обставин, викладених у позовній заяві Міського центру зайнятості по справі № 752/11430/19, Міський центр зайнятості зазначає про те, що причиною виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю відбулося через встановлення виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг) в період перебування на обліку в Голосіївському районному центрі зайнятості.

Крім того, Міським центром зайнятості було надано документ під назвою "Витяг із наказів про прийнятті рішення по особі: ОСОБА_1 ПК № 027916091600005 ", в якому зазначалося про те, що наказом від 26.12.2017 № НТ171226 припинено реєстрацію безробітного у зв`язку із встановленням факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг), зайняття іншим видом діяльності згідно із ст. 4 Закону № 5067.

Вважаючи вказаний наказ 26.12.2017 № НТ171226 відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд вказує таке.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (надалі - Закон № 1533 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 2 Закону № 1533, страхування на випадок безробіття здійснюється за принципом, зокрема, обов`язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, за цивільно-правовим договором, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців, а також добровільності такого страхування громадянами України, які працюють за межами України, членами особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками.

Відповідно до ст. 22 Закону № 1533, застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Згідно зі ст. 23 Закону № 1533, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Судом встановлено, що в Голосіївському районному центрі зайнятості Київського міського центру зайнятості (з 15.11.2017 Голосіївська районна філія Київського міського центру зайнятості) 16.09.2016 зареєструвалась, як безробітна, ОСОБА_1 . Позивач, була ознайомлена з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного, що визначені законом.

На підставі заяви ОСОБА_1 , наказом № НТ160922 від 22.09.2016 року, позивачу було надано статус безробітної з 16.09.2016, а також наказом № НТ160923 від 23.09.2016, їй призначено допомогу по безробіттю з 23.09.2016 по 17.09.2017.

Також судом встановлено, що наказом відповідача від 26.12.2017 № НТ171226 припинено реєстрацію безробітного у зв`язку із встановленням факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг), зайняття іншим видом діяльності згідно із ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI (надалі - Закон № 5067, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Позивач у своїй позовній заяві наголошує про протиправність вказаного наказу.

Суд при вирішенні питання законності прийняття оскаржуваного наказу виходить з такого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 1533, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 1533 суб`єкти страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Статтею 4 Закону № 5067 визначено, зокрема, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 36 Закону № 1533, зокрема, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 1533, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного.

Статтею 45 Закону № 5067 визначено підстави припинення статусу безробітного, а саме: реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі:

1) зайнятості особи;

2) поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;

3) подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг;

4) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи, а для безробітного, який вперше шукає роботу та не має професії (спеціальності), дворазової відмови від пропонування проходження професійного навчання;

5) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

6) припинення професійного навчання за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, без поважних причин;

7) невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами);

8) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;

9) встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг);

10) набрання законної сили вироком суду про засудження особи до позбавлення волі, обмеження волі, арешту (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням);

11) вступу на навчання за денною формою;

12) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

13) досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років;

14) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або тривалістю, визначеною у медичному висновку;

15) смерті безробітного або визнання його за рішенням суду померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним;

16) з дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з висновками про визнання особи нездатною до трудової діяльності;

17) з інших підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

Згідно з пп. 1 п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198 (надалі - Порядок № 198, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг), зайняття іншим видом діяльності згідно із статтею 4 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до п. 5 Порядку розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України 13.02.2009 № 60/62, постановою правління Пенсійного фонду України 13.02.2009 № 7-1 ( za232-09 ) (надалі - Порядок № 60/62, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством. За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили. У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.

Пунктом 6 Порядку № 60/62, зокрема, визначено, що у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти (п. 7 Порядку № 60/62).

Аналізуючи вказані вище норми законодавства вбачається, що припинення виплати допомоги по безробіттю та зняття безробітних з обліку зумовлюється перебуванням безробітного у трудових відносинах або ж укладенням ним цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг за винагороду.

У позовній заяві та відповіді на відзив відповідача, позивач наголошує, що Міським центром зайнятості не доведено належними доказами укладення ОСОБА_1 з ТОВ "ЛІН ДІАЛ" трудового договору або цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг за винагороду з одночасним доведенням отримання від цього суб`єкта такої винагороди, а тому прийняття оскаржуваного Наказу є протиправним.

З приводу вказаного суд зазначає таке.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04.07.2019 по справі № 752/11430/19 (надалі - Рішення суду) позовні вимоги Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів були задоволенні у повному обсязі.

У вказаному Рішенні суду встановлено наступні обставини:

1. "В обґрунтування позову зазначено, що в процесі звірки даних позивачем було встановлено, що відповідач в період реєстрації та перебування на обліку, як безробітної, мала трудові відносини з ТОВ «Лін Діал» з 10.10.2016 р.

На підтвердження зазначених доводів було надано акт Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості № 262 від 29.05.2017 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, відповідно до якого в результаті проведеного розслідування встановлено, що в період перебування на обліку відповідач отримала дохід від ТОВ «Лін Діал» (а.с.13).

Направивши до зазначеного товариства повідомлення, відповідь від роботодавця не надійшла, однак, відповідно до акту Голосіївського районного центру зайнятості № 316 від 22.12.2017 року, районним центром зайнятості встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТОВ «Лін Діал» з 10.10.2016 року (а.с.16).

Крім того, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, подану ОСОБА_1 , у вигляді форми ОК-7 Пенсійного фонду України стосовно надання або відсутності інформації щодо отримання доходу від ТОВ «Лін Діал», було встановлено, що в звітному періоді - 2016 рік зазначені дані про страхувальника ТОВ «Лін Діал», кількість днів стажу та суму заробітку відповідача, що, на думку суду, свідчить про факт перебування у трудових відносинах із зазначеним товариством.";

2. "Доводи сторони відповідача про відсутність трудових відносин із зазначеним товариством не знайшли свого підтвердження, а навпаки спростовані наданими стороною позивача доказами.

Твердження відповідача про те, що накази позивача є незаконними, а відтак вимоги щодо повернення коштів є безпідставними, суд відкидає, оскільки, зазначені накази та дії позивача не визнані у встановленому порядку неправомірними та доказів зворотному матеріали справи не містять.

Відсутність зарахувань коштів, як заробітної плати на картковий рахунок позивача, на переконання суду, не може свідчити про фактичне не отримання відповідачем коштів від роботодавця, а дані подані, зокрема до органів пенсійного фонду, стороною відповідача не спростовані.

Суд вважає, що в ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що, перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Лін Діал», - відповідач не повідомила про це позивача.".

Судом встановлено, що у Рішенні суду був встановлений факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "ЛІН ДІАЛ", що спростовує доводи позивача про відсутність трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ "ЛІН ДІАЛ".

Вказане Рішення суду позивачем було оскаржено до суду апеляційної інстанції, однак ухвалою Київського апеляційного суду від 24.10.2019 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Відповідно до ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, Рішення суду набрало законної сили 24.10.2019.

Також в матеріалах справи відсутні інші відомості про скасування вказаного Рішення суду або оскарження його до суду вищої інстанції.

Таким чином, на момент прийняття рішення у даній справі Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04.07.2019 по справі № 752/11430/19 є чинним.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладені обставини, суді дійшов висновки, що відповідач при винесенні наказу від 26 грудня 2017 року № НТ171226 про припинення реєстрації безробітних, про припинення виплати допомоги по безробіттю діяв у відповідності до норм чинного законодавства та межах повноважень, визначених чинним законодавством, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дії Київського міського центру зайнятості в особі Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості щодо припинення виплати ОСОБА_1 з 15 листопада 2016 року допомоги по безробіттю, та визнання протиправним та скасування наказу Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості від 26 грудня 2017 року № НТ171226 про припинення реєстрації безробітних, про припинення виплати допомоги по безробіттю задоволенню не підлягають.

Також суд зазначає, що, оскільки наказ від 26 грудня 2017 року № НТ171226 про припинення реєстрації безробітних, про припинення виплати допомоги по безробіттю скасуванню не підлягає, то вимоги позивача про зобов`язання Київський міський центр зайнятості в особі Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості поновити ОСОБА_1 на обліку в статусі безробітної, починаючи з дати зняття ОСОБА_1 з 15 листопада 2016 року та виплатити ОСОБА_1 недоотриману допомогу по безробіттю, нараховану за період з 15 листопада 2016 року по теперішній час, теж задоволенню не підялгають.

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко