Рішення № 90124348, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/15572/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенко К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити

певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) (надалі - відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 , обчисленої за статтею 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, з 13494,50 грн. до 9995,84 грн. внаслідок застосування величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 % при проведенні перерахунку пенсії 01.10.2017;

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.01.2018, та з 01.07.2018 з розрахунку основної пенсії у зменшеному розмірі - 9995,84 грн., замість належної - 13494,50 грн.;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 із застосуванням величини оцінки одного року його страхового стажу в розмірі 1,35 у розмірі - 13730,00 грн., починаючи з 01.01.2018 по 01.06.2018, і в розмірі 13851,68 грн., починаючи з 01.07.2018, з урахуванням виплачених сум, та в подальшому проводити перерахунки пенсії ОСОБА_1 із застосуванням величини оцінки одного року його страхового стажу в розмірі 1,35 %.

В якості підстав позову позивач зазначив, що відповідачем внаслідок перерахунку протиправно зменшено розмір пенсії за віком внаслідок застосування тимчасових обмежень максимального розміру пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/15572/19, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

22.10.2019 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив, у якому зазначено, що відповідно до п. 3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» тимчасово по 31.12.2017 максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10740 грн., отже загальний розмір пенсії позивача по 30.09.2017 становив 10740 грн. Оскільки позивач є працюючим пенсіонером, розмір пенсії до виплати складав 9129 грн. Водночас, з 01.10.2017 з огляду на набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» Управлінням перераховано пенсію позивача із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Розмір пенсії з 01.10.2017 склав 10740 грн. Внаслідок індексації пенсії з 01.03.2019 розмір пенсії позивача становив 12033,83 грн., а з 01.04.2019 пенсію було перераховано та збільшено до 12412,57 грн. внаслідок збільшення тривалості страхового стажу. Після збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (1564,00 грн.), з 01.07.2019 здійснено перерахунок пенсії до розміру 12412,57 грн. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві вважає, що розмір пенсії ОСОБА_1 не зменшився, звуження обсягу прав на пенсійне забезпечення не відбулося, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

25.10.2019 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначено про помилковість висновків Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, вказано, що після перерахунку пенсія позивача зменшилась, а тому мала б виплачуватись у раніше встановленому більшому розмірі.

24.04.2020 представником позивача подано письмові пояснення до адміністративного позову щодо позовної вимоги, що при поданні позову заявлена не була та адміністративної справи № 640/15572/19 не стосується.

Суд, дослідивши матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві та отримує пенсію з 01.01.2017 у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до протоколу № 511 від 01.02.2017 встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком: загальний стаж 42 роки 9 місяців 11 днів (31.12.2016), коефіцієнт стажу - 0,42750, коефіцієнт стажу з урахуванням кратності 1,35 - 0, 57713, розмір пенсії за віком 11721,86 грн., доплата за понаднормативний стаж - 87,29 грн. за 7 років, відсоток підвищення за відстрочку - 2%, підвищення (ст. 29 ч. 1) - 234,44 грн. Загальний розмір пенсії за віком склав 12043,59 грн.

З 01.01.2017 відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV пенсія позивача обмежувалась максимальним розміром - 10740,00 грн.

Згідно з розпорядженням № 871559 від 25.09.2017 ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії: коефіцієнт стажу - 0,42750, коефіцієнт стажу з урахуванням кратності 1,35% - 0, 57713, розмір пенсії за віком склав 13494,50 грн., доплата за понаднормативний стаж - 87,29 грн. за 7 років, відсоток підвищення за відстрочку - 2%, підвищення (ст. 29 ч. 1) - 269,89 грн. Загальний розмір пенсії за віком склав 13851,68 грн.

З 01.05.2017 відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV пенсія позивачу обмежувалась максимальним розміром - 10740,00 грн.

У відповідності до розпорядження № 871559 від 13.04.2018 пенсію позивача перераховано через зміну надбавки, визначено: коефіцієнт стажу - 0,42750, розмір пенсії за віком 9995,84 грн., доплата за понаднормативний стаж - 87,29 грн. за 7 років, відсоток підвищення за відстрочку - 2%, підвищення (ст. 29 ч. 1) - 199,92 грн. Загальний розмір пенсії за віком склав 10283,05 грн.

З вказаного розрахунку вбачається, що при обчисленні пенсії у загальній сумі 10283,05 грн. застосовано величину оцінки страхового стажу у розмірі 1, в той же час при обрахунку пенсії у попередні періоди оцінка одного року страхового стажу становила 1,35.

З 01.10.2017 відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV пенсія позивачу виплачувалась у розмірі 10740,00 грн. (10283,05 грн. загальної суми пенсії та 456,95 грн. доплати за минулий період до 01.10.2017).

У зв`язку зі звільненням з місця роботи пенсію ОСОБА_1 з 16.03.2018 перераховано: коефіцієнт стажу - 0,42750, розмір пенсії за віком 9995,84 грн., доплата за понаднормативний стаж - 101,64 грн. за 7 років, відсоток підвищення за відстрочку - 2%, підвищення (ст. 29 ч. 1) - 199,92 грн. Загальний розмір пенсії за віком склав 10297,40 грн.

Листом від 23.06.2018 № 27346/02/С-1901 на заяву ОСОБА_1 від 23.05.2018 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило позивача, що розмір пенсії визначено відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що на 16.03.2018 становить 9995,84 грн. з урахуванням коефіцієнту 1 (на 30.09.2017 становила 13494,50 грн. з коефіцієнтом 1.35).

Не погоджуючись з перерахунком пенсії з 01.10.2017, 01.01.2018 та з 01.07.2018, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на таке.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

11.10.2017 набув чинності Закон України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон № 2148-VІІІ), яким до частини першої статті 25 Закону України від 09.07.2003 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" були внесені зміни та визначено, що за період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.

Крім того, пункт 4 "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV доповнено пунктами 4-3 та 4-4.

Так, пунктом 4-3 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", збільшений на 79 гривень.

Відповідно до пункту 4-4 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV з 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.

Матеріалами справи підтверджено, що пенсія позивачу призначена відповідно до Закону № 1058-ІV до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".

Таким чином, пенсія позивача підлягає перерахунку з 1 жовтня 2017 року з врахуванням частини 4-3 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

Відповідно до пункту 4 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Суд погоджується з висновками позивача щодо відмінності понять «розміру пенсії» та «сума пенсії до виплати», оскільки за наведених розрахунків сума пенсії до виплати з 01.10.2017 фактично не змінювалась та залишалась на рівні 10740,00 грн., проте розмір пенсії було зменшено - з 13851,68 грн. до 10297,40 грн., що відбулося внаслідок застосування коефіцієнту 1, що вбачається з листа ГУ ПФУ у м. Києві від 23.06.2018 № 27346/02/С-1901.

Як з`ясовано судом та підтверджено матеріалами справи, загальний розмір пенсії позивача після перерахунку з 01.10.2017 складав 10297,40 грн. (до виплати 10740,00 грн., 10297 грн. загального розміру пенсії та 442,60 грн. доплати за попередній період), а станом на 30.09.2017 - становив 13851,68 грн. (до виплати 10740,00 грн.).

Оскільки пенсія позивачу призначена до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", вона з 1 жовтня 2017 року перераховується із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, про що прямо вказано у ч. 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV, тоді як зміст ч. 4-4 Прикінцевих положень вказаного Закону позивача очевидно не стосується як особи, якій у період з 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року пенсія не призначалася.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 2148-VIII до виплати нараховувалось 10 740,00 грн., оскільки згідно вказаного положення максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Таким чином, у період до 31.12.2017 розмір пенсія позивача виплачувалась у максимально можливому розмірі 10 740 грн.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо визначення розміру пенсії позивача у вказаний період.

Щодо розміру пенсії позивача з 01.01.2018, то вищевказані положення частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV, згідно з якими максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, і передбачено тимчасово, по 31.12.2017 обмеження максимального розміру пенсії не більше 10740 гривень, чинні станом на 01.01.2018.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2018 - 1373 грн, з 01.07.2018 - 1435 грн, з 01.12.2018 - 1497 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01.01.2019 - 1853 грн, з 01.07.2019 - 1936 грн, з 01.12.2019 - 2027 грн.

Відповідно, загальне правило, визначене частиною третьою статті 27 Закону № 1058 має застосовуватися з урахуванням статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», оскільки встановлений у вказаній статті розмір пенсії 10740,00 грн діє тимчасово до 31.12.2017 і не поширюється на наступні роки.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2148-VIII у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Відповідно до матеріалів справи після осучаснення розмір пенсії позивача становить 10740,00 грн, тобто, менший, ніж був визначений до набрання чинності Законом № 2148-VIII - 13851,68 грн.

Доцільно зауважити, що визначення розміру пенсії позивача залежить від тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2148-VIII, а саме - що є раніше встановленим розміром - нарахована чи виплачена пенсія, оскільки їх розмір різниться в даному випадку.

На думку суду, з огляду на зміст частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV обмеження стосується саме виплаченої пенсії, при цьому цей мінімум змінюється залежно від зміни прожиткового мінімуму.

Закон № 2148-VIII набрав чинності з 11.10.2017 для всіх, в тому числі й пенсіонерів, яким нараховано пенсію у більшому, ніж 10740,00 грн розмірі, і згідно з доводами відповідача означало б, що для всіх пенсіонерів осучаснення пенсій мало відбуватися з урахуванням максимального розміру попередньо призначеної пенсії - 10740,00 грн, оскільки вони всі отримували пенсію саме з таким обмеженням, тоді як загальне положення частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV мало би стосуватися лише пенсіонерів, яким пенсію призначено після 11.10.2017.

За висновком суду, якщо законодавець, запроваджуючи пенсійну реформу Законом № 2148-VIII, мав на увазі таке загальне обмеження максимального розміру раніше встановленої пенсії для порівняння її розміру з осучасненою пенсією особи, він мав би про це прямо зазначити у вказаному Законі.

Оскільки законодавцем в ухвалених законах будь-які норми подібного змісту відсутні, суд вважає, що загальне положення частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV має застосовуватися саме щодо нарахованої, а не фактично виплаченої пенсії особи, призначеної до 11.10.2017 і стосується всіх пенсіонерів незалежно від того, коли їм призначено пенсію - до чи після жовтня 2017 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2018, розмір пенсії позивача не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, без застосування тимчасового обмеження не більше 10740,00 грн, враховуючи розмір призначеної позивачу пенсії до набуття чинності Законом № 2148-VIII - 13851,68 грн.

Тобто, з 01.01.2018 максимальний розмір пенсії не може перевищувати 13730,00 грн, а з 01.07.2018 - 14350,00 грн, а тому з 01.01.2018 позивачу повинна виплачуватись пенсія в розмірі 13730,00 грн., а з 01.07.2018 - 13851,68 грн.

В даному випадку згідно матеріалів справи відповідачем з 01.01.2018 нараховується та виплачується пенсія в меншому розмірі, ніж була позивачу встановлена до перерахунку з 01.10.2017, що свідчить про протиправність дій щодо визначення розміру пенсії позивача.

Вказане є підставою для задоволення позивних вимог в частині перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018, оскільки відповідачем при розрахунку пенсії ОСОБА_1 за вказаний період не враховано для порівняння розмір призначеної позивачу пенсії до набуття чинності Законом № 2148-VIII - з 01.01.2018 в розмірі 13730,00 грн., а з 01.07.2018 - 13851,68 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача в подальшому проводити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням величини оцінки одного року його страхового стажу в розмірі 1.35 суд відмічає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його окремих положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним рішеннями, дією або бездіяльністю.

Формулюючи позовні вимоги в цій частині у зазначений вище спосіб, позивач фактично просить суд прийняти рішення на майбутнє, що неможливо з огляду на положення КАС України.

При цьому, задоволення такої вимоги може у подальшому спричинити погіршення становища позивача внаслідок внесення змін до законодавства, що жодним чином не забезпечить захист прав позивача від можливих порушень майбутньому та порушить певну юридичну визначеність у питання перерахунку пенсії позивача, а відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо зобов`язання відповідача в подальшому проводити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням величини оцінки одного року його страхового стажу в розмірі 1.35.

Суд враховує, що в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

В рішенні від 26.06.2014 в справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).

Як зазначено вище, питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, зокрема у сфері соціального забезпечення пенсіонерів, неодноразово було предметом конституційного розгляду. Втім, поширеною залишається практика шкодливого та очевидно неправомірного правозастосування органами Пенсійного фонду України приписів законодавства, що має наслідком щомісячне звуження обсягів прав та інтересів осіб, що призводить до недоотримання належних до сплати сум пенсійних виплат.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 72-77, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.01.2018 та з 01.07.2018 з розрахунку основної пенсії у зменшеному розмірі - 9995,84 грн., замість належної - 13494,50 грн.;

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 із застосуванням величини оцінки одного року його страхового стажу в розмірі 1,35 у розмірі - 13730,00 грн., починаючи з 01.01.2018 і в розмірі 13851,68 грн., починаючи з 01.07.2018, з урахуванням виплачених сум.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 2305,20 грн. (дві тисячі триста п`ять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко