Рішення № 90124295, 26.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року м. Київ № 640/1719/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві про зобовязання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві (далі - відповідач) в якому просить суд стягнути на його користь: вартість санаторно-курортної путівки із супроводжуючим в розмірі 129 132,00 гривень за 2017 рік; вартість проїзду його та супроводжуючого туди й назад в розмірі 6 091,00 грн.; моральну шкоду в розмірі 129 132,00 грн. за ненадання, неоплату путівки в 2017 році; допустити негайне виконання рішення (ст.371 КАС України).

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 01 березня 1984 року при спорудженні оздоровчого комплексу за адресою м. Київ, вул. Попудренка, 34 він отримав трудове каліцтво, внаслідок якого став інвалідом 1-ї групи безстроково, з постійним стороннім доглядом, паралічем обох ніг, 100 % втратою професійної працездатності, втратою контролю над функціями тазових органів. 21 березня 2017 року він звернувся до Фонду страхування із заявою надати або придбати, або оплатити вартість путівки в спеціалізований, спінальний санаторій м. Саки. Потребу в санаторно-курортному лікуванні визначено висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), довідкою ВТЭ-20 № 033365 від 28 липня 1988 року, медичним висновком від 29 березня 2002 року ЛКК № 679/15, згідно із яким за станом здоров`я позивач потребує санаторно-курортного лікування в м. Саки з супроводжуючим. 06 квітня 2017 року Фонд відмовив надати або оплатит йому путівку із супроводжуючим.

Моральна шкоди полягає в ненаданні путівки та неоплаті рахунку на путівку для лікування, що завдає йому моральних і фізичних страждань. З 1998 р. КМБ-6, потім Фонд не надавали йому путівку. У нього зламаний хребет на рівні попереку, тому нижня частина тіла, частина кишок - атрофовані, тазові органи не контрольовані, із заднього проходу витікає сукровиця. Від багаторічного лежання з`явились пролежні - це коли тіло гниє і сильно смердить. Все це треба лікувати. Від нерухомості спотворюються: запалення нирок, спайка кишок, слабшає серцева м`яза, застій в легенях і таке інше. В санаторії все це підліковують. Від кожної названої болячки можна вмерти, а вони зібралися у нього всі разом. З цих причин він не буває на подвір`ї і не спілкуюся з людьми, до нього ніхто не ходить - смердять пролежні і неконтрольовані тазові органи. Вимушено призвичаюється до гіршого способу життя. У нього вирізані частина шлунку та кишок, «швидка» рятує від алергії,- і все це! потрібно лікувати. Завдану моральну шкоду: моральні страждання, нервування, душевне хвилювання, фізична біль, порушення сну, порушення стосунків з оточуючими людьми, вимушене пристосування до гірших змін в житті, зайві затрати зусиль на організацію свого життя, з причини ненадання, неоплати путівки для лікуввання в 2017 році, він оцінює в 129 132,00 грн. (вартість путівки).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2019 року відкрито спрощене позовне провадження, запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

12 березня 2019 року відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволені позову з підстав необґрунтованості.

Суд розглядає дану справу на підставі статті 262 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 березня 1984 року позивач, при будівництві «Водогрязелечебницы», за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 34, внаслідок нещасного випадку (падіння з висоти), отримав трудове каліцтво, про що був складений відповідний акт № 91 про нещасний випадок на виробництві та акт від 12 березня 1984 року.

Згідно довідки серії ВТЕ-20 № 033365, виданої лікарсько-трудовою експертною комісією, позивачу була встановлена інвалідність першої групи безстроково зі 100% втратою професійної працездатності.

Відповідно до довідки про результати виявлення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потребі в додаткових видах допомоги, складеної 31 липня 2001 року спеціалізованою травматологічною медико-соціальною експертною комісією внаслідок проведеного огляду, позивач потребує санаторно-курортного лікування. Вказані відомості також підтверджуються медичним висновком № 679/15 від 29 березня 2002 року.

21 березня 2017 року позивач звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві із заявою, в якій просив надати йому путівку у спеціалізований спинальний санаторій із супроводжуючим або придбати путівку у спеціалізований спинальний санаторій із супроводжуючим або оплатити вартість санаторно-курортної путівки для нього та путівки для супроводжуючої особи (без лікування) у спеціалізований спинальний санаторій ім. Н.Н. Бурденко м. Саки в розмірі 129 132,00 гривень за 2017 рік; оплатити вартість проїзду його та супроводжуючого туди й назад в розмірі 6 091,00 грн.

До поданої заяви позивачем було долучено рахунок на оплату № УС00-000065 від 24.01.2019 року березня 2017 року та довідку про вартість залізничних квитків.

Відповідно до листа-відповіді Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві від 06 квітня 2017 року, позивачу було відмовлено у наданні автомобіля та санаторно-курортне лікування, оскільки до Управління заява від імені позивача не подавалась, при цьому Управління неодноразово зверталось до позивача з пропозицією і черговий раз пропонує подати власноручну заяву про бажання отримувати страхові виплати, після чого вона буде розглянута комісією, яка прийме відповідне рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Згідно ч.ч.3, 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров`я застрахованого. Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, предметів догляду за потерпілим визначаються на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків про їх вартість. Потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам I групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд у розмірі, встановленому правлінням Фонду. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпілого до місця лікування і назад (крім санаторно-курортного лікування), Фонд компенсує за наявності підтверджуючих документів (оригіналів) витрати на проїзд і житло за розмірами згідно із законодавством про службові відрядження. Особу, яка супроводжує на санаторно-курортне лікування інваліда, якому за висновком МСЕК або індивідуальною програмою реабілітації інваліда визначено потребу в супроводі, Фонд забезпечує путівкою без лікування (лише проживання та харчування) або компенсує такі витрати у разі самостійного придбання путівки.

На підставі поданої заяви позивача, 20 грудня 2004 року Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України було винесено постанову № 09/592 «Про припинення страхової виплати та соціальних послуг», відповідно до якої було припинено позивачу виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 414,95 гривень.

Як стверджує позивач, особистої зави для призначення страхових виплат та про надання соціальних послуг непотрібна, оскільки Постановою правління Фонду від 24.02.2004 року №7 було скасовано п.п.4.1 п.4 Інструкції правління Фонду №10 від 20.04.2001 року та вимагалось обов`язкове звернення потерпілого із відповідною заявою на ім`я начальника Фонду. Зазначені норми є чинними, відтак, на думку позивача, Фонд повинен надавати соціальні послуги без його заяви, на підставі документів, що містяться у справі.

Однак, суд зазначає, що механізм забезпечення виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду) та її управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділеннями в районах та містах обласного значення потерпілих, які стали інвалідами унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, санаторно-курортним лікуванням визначено Положенням про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31.10.2007 № 49.

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. Розділу 2 вказаного Положення, фінансування витрат на санаторно-курортне лікування потерпілих здійснюється виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду в межах передбачених коштів на ці цілі відповідно до потреби шляхом безготівкового перерахування коштів санаторно-курортним закладам, з якими укладено договори. Підставою для забезпечення потерпілих санаторно-курортним лікуванням є документи, зазначені в пункті 2.5 цього Положення, та висновок медико-соціальної експертної комісії, індивідуальна програма реабілітації інваліда (у разі наявності).

Згідно п. 2.5. Розділу 2 Положення, для взяття на облік для санаторно-курортного лікування потерпілі (або уповноважені ними особи) подають до робочих органів такі документи: - заяву за встановленою формою (додаток 1); - висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні; - медичну довідку лікувальної установи за формою № 070/о; - індивідуальну програму реабілітації (у разі наявності). Заява реєструється в журналі обліку (додаток 2). Датою взяття на облік потерпілого вважається дата подання заяви.

Таким чином, для здійснення фінансування витрат на санаторно-курортне лікування позивача з боку відповідача, позивачем мала б бути подана відповідна заява, за результатами подання якої позивача мали б взяти на облік та розглянути питання про надання фінансування на санаторне-курортне лікування його, як потерпілого від нещасного випадку на виробництві. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, соціальні виплати позивачу були припинені на підставі саме його заяви, при цьому інших заяв про надання виплат на санаторне-курортне лікування, позивачем відповідачу надано не було.

З огляду на вищевикладені обставини, враховуючи не перебування позивача на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, неподання останнім заяв про здійснення соціальних виплат, враховуючи, що соціальні виплати позивачу припинені за його заявою, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог до відповідача, як державного органу, який здійснює забезпечення потерпілих, які стали інвалідами унаслідок нещасного випадку на виробництві.

Щодо посилання позивача на Постанову правління Фонду від 24.02.2004 року №7, якою було скасовано п.п.4.1 п.4 Інструкції правління Фонду №10 від 20.04.2001 року та вимагалось обов`язкове звернення потерпілого із відповідною заявою на ім`я начальника Фонду для призначення страхових виплат та про надання соціальних послуг, суд зазначає, що у попередній редакції (від 20.04.2001) Інструкції обов`язковим документом особової справи потерпілого було визначено також і заяву потерпілого на ім`я начальника відділення виконавчої дирекції Фонду згідно з додатком 1 (п.п. 4.1 п. 4 Інструкції).

Однак, згідно з Постановою № 7 підпункт 4.1 пункту 4 Інструкції було виключено. При цьому, Постанова № 7 є чинною, а тому чинним відповідно є пункт 4 Інструкції, з урахуванням виключеного підпункту 4.1.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України (надалі, також - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року, у справі №804/6922/16.

За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, позивачем до матеріалів справи не було надано будь-яких відомостей в підтвердження понесених душевних хвилювань, моральних переживань, понесених позивачем внаслідок протиправності дій відповідача, враховуючи те, що суд прийшов до ґрунтовного висновку про відсутність неправомірності в діях відповідача.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом - путівка за 2017 рік.

Відшкодування судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.295-297 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій