Рішення № 90124110, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/9618/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити діїВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-170436-17 на суму 1 836,12 грн.;

- зобов`язати відповідача здійснити коригування відомостей в інформаційній системі органу доходів та зборів та в інтегрованій картці платника податків, шляхом видалення інформації про борг з ЄСВ в сумі 1 836,12 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилається на протиправність та безпідставність сформованої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-170436-17, якою ОСОБА_1 визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 1 836,12 грн. Позивач пояснила, що вона є адвокатом на підставі рішення Ради адвокатів Вінницької області №10 від 17.10.2018, згідно якого їй було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН №000347 від 24.10.2018. При цьому, на момент отримання вказаного свідоцтва та до 09.01.2019, а також протягом періоду з 10.01.2019 по 18.02.2019 позивачка була офіційно працевлаштована на підприємствах (ТОВ «ФАРМАСТОР», Спеціалізоване водогосподарське комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації «КИЇВВОДФОНД»). Вказані роботодавця, як податкові агенти, здійснювали нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску при виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за вказані періоди (в т.ч. за січень і лютий 2019 року). Після звільнення з останнього місця роботи, позивачка з 19.02.2019 стала на облік в податкових органах як платник податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, та стала на облік як платник єдиного внеску. За березень місяць 2019 року ОСОБА_1 самостійно сплатила єдиний соціальний внесок у сумі 918,06 грн., що підтверджується квитанцією банку від 18.04.2018. З огляду на наведене позивачка вважає, що у неї відсутня заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску. При цьому, позивачка висловила свою позицію щодо того, що в розумінні пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та ст.ст. 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування» адвокат вважається самозайнятою особою і платником єдиного соціального внеску лише за умови, що така особа не є майновим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності та, що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Якщо така особа є застрахованою особою і єдиний соціальний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, то це обумовлює звільнення адвоката від обов?язку сплачувати єдиний соціальний внесок як самозайнятою особою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2019 відкрито провадження у справі №640/9618/19 за вказаним позовом та дану справу призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, де відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що відповідно до чинного законодавства адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, мають нараховувати єдиний соціальний внесок за себе, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом всього року (або окремих його місяцях) ним отримано не було. Крім того, особи, які проводять незалежну професійну діяльність, зобов?язані подавати самі за себе звіт незалежно від того, чи ведуть вони діяльність. На переконання відповідача для звільнення від обов?язку по сплаті єдиного соціального внеску, необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнята особа, оскільки саме факт обліку у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і є підставою для нарахування єдиного соціального внеску.

Щодо спірної ситуації представник відповідача пояснив, що за даними АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, - адвокат (дата реєстрації в Раді адвокатів - 24.10.2018, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 19.02.2019). В інтегрованій картці платника - ОСОБА_1 станом на 27.06.2019 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) позивачці за 1-ий квартал 2019 року здійснено щоквартальне нарахування єдиного внеску на загальну суму 2 754,18 грн. (тобто, 3-кратного розміру мінімального страхового внеску за місяць). При цьому, ОСОБА_1 досі перебуває на обліку як платник єдиного внеску, а право на зайняття адвокатською діяльністю їй у встановленому порядку не зупинено. Таким чином, платник єдиного внеску, визначений у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі зобов?язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок з визначеної ст. 7 названого Закону бази нарахування єдиного внеску, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

У свою чергу позивачка подала до канцелярії суду відповідь на відзив, у тексті якої повторно наголосила на своїй позиції. Додатково позивач зауважила, що виключно відомості з інтегрованої картки платника у силу положень ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування» не є законною підставою для формування та надіслання платнику вимоги про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного соціального внеску.

Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було видано 24.10.2018 на підставі рішення ради адвокатів Вінницької області від 17.10.2018 № 10 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000347.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (доступ до якого надано на офіційному сайті Міністерства юстиції України за наступним посиланням: https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) у період починаючи з 01.06.2011 ОСОБА_1 не була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Відповідно до повідомлення форми №2-ЄСВ (вих. №1926598000018 від 19.02.2019) та довідки форми №34-ОПП (вих. №1926590700099 від 19.02.2019), починаючи з 19.02.2019 ОСОБА_1 взято на облік в ГУ ДФС у м. Києві як платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, - тобто, як такого, що провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), та як платника єдиного внеску (реєстраційний №10000001439156).

Між тим, за змістом трудової книжки серії НОМЕР_3 , виданої ОСОБА_1 , остання упродовж періоду з 26.04.2017 по 09.01.2019 працювала на посаді юрисконсульта в юридичному департаменті ТОВ «Фармастор», а у період з 10.01.2019 по 18.02.2019 - на посаді юрисконсульта 2-ої категорії в юридичному відділі Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВВОДФОНД».

За даними наданих позивачкою документів (а саме: витягу з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків стосовно ОСОБА_1 за період з 1-го кварталу 2018 року по 1-ий квартал 2019 року, індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 та ОК-5, довідки Спеціалізованого водогосподарського КП «КИЇВВОДФОНД» вих. №1-5947 від 23.05.2019, довідки ТОВ «Фармастор» від 23.05.2019) названі роботодавці у періоди з 01.01.2019 по 18.02.2019 виплачували ОСОБА_1 як найманому працівнику заробітку плату, з якої як податкові агенти утримували та сплачували відповідні податки та єдиний соціальний внесок.

Як стверджує позивачка у своєму позові, за період березень 2019 року вона самостійно сплатило єдиний соціальний внесок у розмірі 918,06 грн. (що дорівнює мінімальному розміру страхового внеску за звітний місяць у 2019 році). На підтвердження наведеної обставини позивачка подала до суду копію квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 18.04.2019 №0.0.1329469296.1 з відомостями про сплату ОСОБА_1 ЄСВ (22%) за березень 2019 року у зазначеній сумі коштів.

Однак за даними витягу з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (код класифікації доходів бюджету « 71040000» - для фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 30.04.2019 за позивачкою обліковувалася недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 1 836,12 грн.

Зі змісту витягу з інтегрованої картки та тексту відзиву на позовну заяву суд встановив, що така сума недоїмки виникла у зв?язку із нарахуванням 19.04.2019 контролюючим органом в автоматичному режимі ОСОБА_1 до сплати єдиного соціального внеску на суму 2 754,18 грн. (що становить 3-кратний розмір мінімального розміру страхового внеску за звітний місяць у 2019 році).

13.05.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформувало та надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-170436-17, відповідно до якої станом на 30.04.2019 за позивачкою обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у сумі 1 836,12 грн.

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 , звернулася із цим позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК Україна), самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VІ).

Відповідно до п. п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ, «єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а «недоїмка» - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзацом другим п. 2 ч. 1 цієї ж статті Закону (у редакції Закону України «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, що набрав чинності з 1 січня 2017 року, та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, що набрав чинність з 10.10.2017) встановлено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (ч. 7 ст. 9 Закону №2464-VІ).

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

В силу норм ч. 12 ст. 9 Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

В ході розгляду даної справи судом жодна і сторін не подала до суду документальні докази та не повідомили суд про існування обставин, що засвідчують факти провадження позивачкою за період січень-березень 2019 адвокатської діяльності, в т.ч. у поєднанні з трудовою діяльністю на посаді юрисконсульта на підприємствах.

З огляду на встановлені обставини справи суд враховує наступну правову позицію Верховного Суду (постанови від 05.03.2020 №824/509/19-а, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19), сформовану ним за наслідками тлумачення наведених вище норм права під час перегляду в порядку касаційного провадження схожих спорів за участю органу ДФС: відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

В даному спірному випадку, як свідчать надані позивачкою документи, вона у періоди з 01.01.2019 по 18.02.2019 була найманим працівником і роботодавці-юридичні особи (ТОВ «Фармастор», Спеціалізоване водогосподарське КП «КИЇВВОДФОНД») сплачували за неї із сум нарахованої їй заробітної плати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем.

Докази отримання позивачкою упродовж 1-го кварталу 2019 року доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально сторони до суду не подали та про наявність таких суд не повідомили.

З огляду на наведене вище суд вважає, що у матеріалах справи відсутні документальні докази, які б підтверджували виникнення у позивачки, як особи, що має право провадити адвокатську діяльність, обов?язку по сплаті єдиного внеску за звітні місяці січень і лютий 2019 року.

Що стосується періоду березня 2019 року, то позивачкою в порядку та строки визначені Законом №2464-VI було здійснено сплату єдиного внеску в межах встановленого мінімального розміру такого внеску - 918,06 грн., що відображено в інтегрованій картці.

Також надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу щодо визначення позивачці в автоматичному режимі, без проведення перевірок сум єдиного внеску за періоди січень, лютий і березень 2019 року, що зумовило в подальшому формування спірної суми недоїмки, суд зазначає наступне.

Нормами ч. 3 і 4 ст. 9 Закону №2464-VІ визначено наступний порядок обчислення єдиного внеску. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках,передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 цього ж Закону, у випадку несплати платником єдиного внеску відповідних сум страхових внесків орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абз. 2 п. 2 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (в останній чинній редакції), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.15 за №508/26953 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом п. 3 розд. VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим п. 4 розд. VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

У контексті з наведеними нормами Закону №2464-VІ та положеннями Інструкції №449 суд зазначає, що законодавець визначаючи обов`язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділив відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.

Суд зауважує, що ст. 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

При цьому, відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення.

Облікові дані з інформаційної системи органу ДФС не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.

Отже, контролюючий орган мав право нарахувати єдиний внесок та сформувати вимогу про його сплату на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується єдиний внесок.

Зі змісту поданих сторонами заяв по суті та інших матеріалів справи суд дійшов висновку, а сторони не довели суду протилежного, що позивачка за періоди січень, лютий і березень 2019 року звітності не подавала, а відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивачки з питань повноти, достовірності та своєчасності нарахування та сплати нею єдиного внеску за вказані періоди.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем (суб?єктом владних повноважень) не доведено суду наявність у позивачки обов`язку зі сплати єдиного внеску за січень-лютий 2019 року та з огляду на обставину здійснення відповідачем автоматичного нарахування позивачці до сплати сум єдиного внеску за періоди січень, лютий і березень 2019 року без проведення відповідної перевірки, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо формування та направлення на адресу ОСОБА_1 спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-170436-17 на суму 1 836,12 грн. Як наслідок суд вважає правомірною та обгрунтованою заявлену позивачкою вимогу про визнання протиправною та скасування зазначеної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача відкоригувати відомості в інтегрованій картці платника податків - ОСОБА_1 , шляхом виключення з інформаційної системи даних про донараховані суми з єдиного внеску (недоїмку) в розмірі 1 836,12 грн, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №422).

Цей Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Інтегрованою карткою платника (в подальшому - ІКП) є форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами (п. 2 розд. І Порядку №422).

Пунктом 1 розд. ІІ Порядку № 422 визначено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов`язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України.

Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник, у першу чергу зараховуються у рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник, у наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу - у рахунок пені згідно з черговістю їх виникнення (пп. 4 п. 2 розд. ІІІ Порядку №422).

Виходячи з того, що нарахування, збільшення або зменшення сум податкових зобов`язань платника податків, його податкового боргу, розрахунки з бюджетом здійснюються в інтегрованій картці платника податків, то у платника податків наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Судом встановлено, що станом на 30.04.2019, відповідно інтегрованої картки платника у ОСОБА_1 обліковується недоїмка про сплаті єдиного внеску у сумі 1 836,12 грн., яка виникла у зв`язку з автоматичним проведенням контролюючим органом нарахування єдиного внеску за січень-березень 2019 року в сумі 2 754,18 грн. (по строку сплати 19.04.2019). Такі дії органу ДФС судом були кваліфіковані як такі, що вчинені всупереч вимог Закону №2464-VІ та Інструкції №449.

Частиною 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема, рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №826/7631/15.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, у своєму іншому рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в права.

Частиною другою ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№19336/04) Європейський суд прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).

Враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника ( ОСОБА_1 ) відомостей про нараховану їй відповідачем в автоматичному режимі недоїмки по сплаті єдиного внеску у розмірі 1 836,12 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За змістом норм ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанцією від 23.05.2019 №0.0.1363405891.1 підтверджено, що ОСОБА_1 під час звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва із вказаними позовом зазнала судових витрат на загальну суму 793,40 грн., з них безпосередньо у вигляді судового збору - 768,40 грн. та в якості витрат на оплату послуг банку з переказу суми судового збору - 25 грн.

Враховуючи обсяг задоволених позовних вимог та наявність документального підтвердження понесених судових витрат, суд вказує про присудження на користь позивачки 793,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 12, 72 - 77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-170436-17.

Зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві виключити з інтегрованої картки платника (код класифікації доходів бюджету 71040000) - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості про суму недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 1 836,12 грн., що була нарахована ОСОБА_1 автоматично 19.04.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати на загальну суму 793,40 грн. (сімсот дев?яносто три гривні 40 копійок), з них: на оплату судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) та на оплату комісії банку у розмірі 25 грн. (двадцять п?ять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок