Рішення № 90124070, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/23312/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа про Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо відмови позивачеві у визначенні статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії;

- зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати позивачу статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати останній посвідчення особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що підставою для відмови у встановленні останній статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення став висновок відповідача про те, що позивач на даний час не проживає, не працює і не навчається в зоні радіоекологічного контролю, пільгами не користується. Позивач звертає увагу, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який на даний час є чинним. Вважає, що саме по собі виключення зони посиленого радіологічного контролю з переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу.

Ухвалою суду від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/23312/19 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

12.12.2019 до суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову, у яких останнє зазначило, що матеріали особової справи позивача були внесені на розгляд Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). За результатами засідання зазначеної Комісії, відмовлено позивачеві у визначенні статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, оскільки остання на даний час не працює, не проживає і не навчається у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Зазначене рішення ґрунтується на підставі Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України", відповідно до якого із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключено статтю 2, якою було визначено категорії зон радіоактивного забруднення територій. Одночасно було внесено зміни до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: із статті 2 виключено абзац 5, яким із зон радіоактивного забруднення територій було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.

18.12.2019 до суду від представника відповідача Шевчук Д.В. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що Комісія відмовила позивачеві у видачі посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1, оскільки на час встановлення зв`язку захворювання та інвалідності з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС остання не належала до осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), так як не проживала (не працювала) на території зони посиленого радіоекологічного контролю (проживала у місті Києві). Крім того, Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" виключено зону посиленого радіоекологічного контролю з переліку зон радіоактивного забруднення. Також зазначила, що медико-соціальною експертною комісією причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою встановлено позивачеві після набрання чинності Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.10.1995 Київською обласною радою позивачеві було видане посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_1 .

З 10.09.2019 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 12.09.2019 серії АВ № 0086363.

26.09.2019 ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з заявою, у якій просила направити надані документи на розгляд Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших категорій громадян щодо видачі посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серії Б.

Листом від 12.11.2019 № 01-13/6899 Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача про те, що рішенням Комісії від 30.10.2019 відмовлено у визначенні статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, з витягу з протоколу засідання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших категорій громадян від 30.10.2019 № 9 вбачається, що розглянувши матеріали особової справи ОСОБА_1 , Комісія вирішила, що підстав для визначення статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1 немає. У зв`язку із прийняттям Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" статтю 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключено, водночас внесено зміни, зокрема до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно яких абзац 5 частини другої статті 2 виключено - із зон радіоактивного забруднення виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. ОСОБА_1 на даний час не проживає, не працює і не навчається у зоні посиленого радіоекологічного контролю, пільгами (в тому числі встановлення причинного зв`язку захворювання із Чорнобильською катастрофою) не користується.

Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 9 Закону України від 28.02.1991 N 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон N 796-XII) передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Відповідно до статті 11 Закону N 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення;

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986 - 1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;

6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону.

Згідно положень пункту 4 частини першої статті 14 Закону N 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Статтею 15 Закону N 796-XII передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою цієї ж статті видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Відповідно до пунктів 13, 14 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 N 551 (далі - Порядок N 551), спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, та осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються утвореними Київською та Житомирською облдержадміністраціями комісіями з вирішення спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, на підставі підтвердних документів про участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, евакуацію із зони відчуження в 1986 році, документів, що підтверджують факт проживання в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження.

Спірні питання визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вирішуються комісією при Мінсоцполітики, до складу якої, крім його фахівців, входять представники МОЗ, ДАЗВ, МВС, Міноборони, Київської облдержадміністрації та громадських об`єднань, статутна діяльність яких пов`язана із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (за згодою), за поданням уповноважених органів.

Особові справи громадян надсилаються на розгляд комісій, зазначених в абзацах першому і другому цього пункту, за рішенням регіональних комісій.

Рішення комісій, зазначених у пункті 13 цього Порядку, є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії. У разі встановлення такими комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення таких комісій підлягає вилученню уповноваженими органами.

Позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для відмови у видачі посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Так, пунктом 2 частини першої статті 9 Закону N 796-XII передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону N 796-XII визначено, що особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону N 796-XII до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11, частина третя статті 12 вказаного Закону), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Положеннями статті 12 Закону N 796-XII передбачено, що причинний зв`язок між захворюванням, пов`язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Згідно з положеннями абзаців 3, 5, 6 пункту 3 Порядок N 551 особам з інвалідністю з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 1) серії Б синього кольору.

Особам з інвалідністю видаються посвідчення категорії 1 із зазначенням групи інвалідності та строку, на який установлено інвалідність.

У разі установлення групи інвалідності довічно на правій внутрішній стороні посвідчення робиться запис "Безстроково".

З аналізу наведених норм вбачається, що правовою підставою для надання статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є одночасна сукупність наступних умов:

1) така особа є потерпілою від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону N 796-ХІІ;

2) встановлення їй інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому слід враховувати, що до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону N 796-ХІІ, зокрема, належать особи, яким надано статус громадянина, що постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач має статус особи, потерпілої від наслідків аварії на ЧАЕС 4 категорії, оскільки проживала та/або працювала станом на 01.01.1993 на території зони посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки.

Набуття позивачем зазначеного правового статусу підтверджується виданим останній 15.10.1995 безстроковим посвідченням категорії 4 серії НОМЕР_1 .

У свою чергу, проживання позивача у період з 03.08.1985 по 12.02.2002 на території зони посиленого радіоекологічного контролю підтверджено довідкою Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області від 23.09.2019 № 315.

З 10.09.2019 позивачеві встановлено безстроково ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0086363 від 12.09.2019.

Оскільки позивач є інвалідом з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи та причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою встановлено відповідною медичною установою, суд дійшов висновку про наявність у позивача достатніх та необхідних правових підстав для надання їй правового статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.

Стосовно доводів Департаменту соціальної політики Київської міської ради про виключення із правового поля поняття зони посиленого радіоекологічного контролю, суд зазначає наступне.

Так, визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з вказаною нормою, до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов`язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким статтю 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було виключено, а також виключено абзац п`ятий частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.

Суд вважає, що виключення із правового регулювання зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зони посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015. У той же час, жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не відбулось.

Таким чином, висновки, до яких дійшов відповідач, пов`язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю з наявністю у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - є помилковими.

Крім того, виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля поняття зона посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов`язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.

При цьому суд зазначає, що та обставина, що позивач проходила огляд в МСЕК вже після набрання чинності Законом України від 28.12.2014 № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", не має правового значення для вирішення питання про встановлення їй статусу потерпілого 1 категорії, оскільки на момент проходження огляду МСЕК позивач мала статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який зберігається у неї довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 по справі № 802/1445/17-а, висновки якого, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

За наведених обставин вимоги позивача про визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Київської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Департаменту соціальної політики Київської міської ради видати посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд зазначає, що дискреційні функції Департаменту соціальної політики Київської міської ради як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв`язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивача на отримання статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 підтверджується матеріалами справи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача видати позивачеві посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_2 ) задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03165, м. Київ, вул. Любомира Гузара, 7, ід. код 37441694) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_2 ) у визначенні статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03165, м. Київ, вул. Любомира Гузара, 7, ід. код 37441694) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_2 ) статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати останній посвідчення особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко