Рішення № 90116250, 30.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року Справа № 160/4997/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 травня 2020 р. ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №1047/03.25-17 від 27.12.2019 р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 14.11.2019 р., виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за 60 календарних місяців роботи, без обмежень граничного розміру, на підставі довідки, виданої прокуратурою Дніпропетровської області від 14.11.2019 №18-28-вих.-19.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14 листопада 2019 року працюючі на посаді прокурора відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Дніпропетровської області, тобто являючись діючим прокурором, звернувся до відповідача з письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Листом від 27.12.2019 року відповідач відмовив у призначені пенсії за вислугу років, мотивуючи своє рішення тим, що у відповідності до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислугу років не менше 24 років 6 місяців з 01 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2020 року, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Однак, на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ. Позивач як особа, що належать до певної категорії працівників, був учасником правовідносин, у яких об`єктивно передбачав настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто легітимне очікування позивача було пов`язано саме з положеннями Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ до внесення змін Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року який звужує права позивача. Загальний стаж роботи станом на дату звернення до відповідача, що зараховується у вислугу років, на 14.11.2019 становить 22 роки 02 місяці 24 дні, у тому числі на посадах прокурорів - 19 років 04 місяці 14 днів, що підтверджується трудовою книжкою серія УКР НОМЕР_2 3042226 від 22.07.1992 року. Отже, вважаючи, що прийняте відповідачем рішення є незаконним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/4997/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

11 червня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому надано заперечення проти позовної заяви та зазначено, що пенсійний орган листом від 27.12.2019 № 1047/03.25-17 відмовив ОСОБА_1 у призначені пенсії, оскільки згідно наданих документів, вислуга років, що дає право на пенсію складає 19 років 07 місяців 5 днів, на посадах прокурорів – 17 років 2 місяці 05 днів, що недостатньо для призначення пенсії. Станом на дату звернення позивача до пенсійного органу необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років були: стаж за вислугу років - 24 роки 6 місяців, стаж на посадах прокурорів – 14 років 6 місяців. Таким чином, оскільки стаж позивача не достатній для призначення пенсії за вислугу років, то у спірних правовідносинах відповідач не порушив права позивача на пенсію.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01 вересня 1994 року по 30 червня 1999 року навчався в Дніпропетровському державному університеті (денна форма навчання).

Згідно записів в трудовій книжці серії УКР № 3042226 ОСОБА_1 , з 27.06.2000 року по теперішній час працює в органах прокуратури України.

Листом від 27 грудня 2019 за № 1047/03.25-17 відповідач надав відповідь на заяву позивача від 14.11.2019 року про призначення пенсії за вислугу років, якою відмовив у призначенні пенсії, зокрема, посилаючись при цьому на ст. 86 закону «Про прокуратуру» № 1697-VІІ в діючої редакції, відповідно до якого прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно наданих документів, загальний стаж роботи складає 26 років 9 місяців 11 днів, із них стаж роботи по вислузі років 19 років 7 місяців 5 днів, на посадах прокурорів – 17 років 2 місяці 5 днів.

Позивачем додано до матеріалів справи довідку Прокуратури Дніпропетровської області від 14.11.2019 року № 18-28 вих.19, з якої вбачається, що складовими заробітної плати позивача станом на 14.11.2019 року є: основний оклад 5 730,00 грн., вислуга років 30% - 1719 грн., інші виплати, які передбачені чинним законодавством - 43 088, 59 грн., а також посадові оклади та надбавки за класний чин.

Не погодившись із прийнятим рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії позивач звернувся з даним позовом до суду.

Беручи до уваги наведені обставини, надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд зазначає таке.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як вбачається із записів трудової книжки серії УКР НОМЕР_3 , позивач у період з 27.06.2000 року та по теперішній час працює в органах прокуратури України, а саме:

- З 27.06.2000 по 25.01.2012 в органах прокуратури стажистом на посаді помічника прокурора Червоноградського та Жовтневого районів м. Дніпра, прокурором організаційно-контрольного відділу прокуратури Дніпропетровської області, прокурором відділу участі прокурорів у кримінальному судочинстві управління з питань підтримання державного обвинувачення та представництва в судах прокуратури області, заступником прокурора Новомосковського району, Дніпропетровським транспортним прокурором;

- З 26.01.2012 по 27.10.2016 виконувач обов`язків начальника управління правозахисної діяльності протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Дніпропетровської області, начальник управління правозахисної діяльності протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Дніпропетровської області, прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська, заступник прокурора Дніпропетровської області, виконувач обов`язків начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Дніпропетровської області, начальник управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Дніпропетровської області, виконувач обов`язків начальника слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- З 08.07.2019 по прокурором відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Дніпропетровської області (до теперішнього часу).

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (22.03.1999 року) діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).

Статтею 50-1 закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 26.07.2001 р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до частини 5 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цією статтею зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

При цьому, відповідно до ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Отже, до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» зараховується, зокрема, половина строку навчання у вищому навчальному закладі, оскільки позивач навчався у вищому навчальному закладі - Дніпропетровському державному університеті (денне відділення) відповідно половина строку навчання повинна бути зарахована до вислуги років, що дає право на пенсію.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами ст. ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Таким чином, враховуючи наведені норми права, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

Посилання ж відповідача у листі від 27.12.2019 № 1047/03.25-17 на положення Закону №1697-ІІ в якості обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії за вислугу років суд вважає таким, що не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ) прийнятий 14 жовтня 2014 року та набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Отже, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Частинами першою – третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання (очікування) отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які в подальшому були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII, що є неприпустимим в розумінні Конституції України.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що не призначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відтак, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком за наявності необхідного стажу роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, що викладена у листі від 27.12.2019 № 1047/03.25-17, протиправна, не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд вважає необхідним вирішити спір на підставі норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, та захистити порушене право позивача на пенсійне забезпечення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840, 80 грн. відповідно до квитанції від 05.05.2020 року.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №1047/03.25-17 від 27.12.2019 р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ з 14.11.2019 р., виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за 60 календарних місяців роботи, без обмежень граничного розміру, на підставі довідки, виданої прокуратурою Дніпропетровської області за №18-28-вих.19 від 14.11.2019 р.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840, 80 гривень (вісім сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити, що відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжується на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко