Рішення № 90114316, 22.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2020Справа № 910/18151/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" (пр-т Героїв-Підпільників, б. 1-Е, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, 50074)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул. Грушевського, б. 1-Д, м. Київ, 01001)

про визнання договору недійсним,

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Яковенко О.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним кредитного договору № 4А16126Г від 22.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний кредитний договір № 4А16126Г від 22.11.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржників - ТОВ "Біотрейд" та ТОВ "Компанія "Біола" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 № 910/18151/19 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.01.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18151/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2020.

06.02.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

10.02.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

11.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 12.02.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити процесуальний строк відповідачу на подання відзиву та долучити його до матеріалів справи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити клопотання позивача про відкладення розгляду справи, відкласти підготовче засідання на 16.03.2020, встановити позивачу строк на подання відповіді на відзив до 01.03.2020.

05.03.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

05.03.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

16.03.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У підготовче засідання 16.03.2020 з`явилися представники сторін.

Представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме, належним чином посвідчену копію Рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, згідно якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язано розробити плану реструктуризації (трансформації кредитного портфеля).

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити позивачу в задоволенні клопотання про витребування доказів у зв`язку з необґрунтованістю.

Представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів у відповідача від 02.03.2020 та просив поновити строки на подання даного клопотання.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив поновити позивачу пропущений процесуальний строк на подання клопотання про витребування доказів та відмовити у задоволенні такого клопотання, оскільки наведені у клопотанні докази не обґрунтовують обставини, які входять до предмета доказування у цьому спорі.

Представник позивача підтримав клопотання про залучення третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ "Біотрейд" та ТОВ "Компанія Біола".

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив в задоволенні клопотання позивача про залучення третіх осіб відмовити, оскільки рішення у цьому спорі не сплине на їх права та обов`язки.

У підготовчому засіданні вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання 16.03.2020, не виходячи до нарадчої кімнати, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.04.2020.

02.04.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

07.04.2020 на електронну пошту суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою Кабінетом Сіністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, з урахуванням Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, судове засідання 06.04.2020 не відбулося. Відповідне оголошення було розміщено на офіційному веб-сайті суду та на сторінці суду в мережі Facebook.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 судове засідання у справі призначено на 27.05.2020.

14.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судове засідання 27.05.2020 представники сторін не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 відкладено судове засідання на 22.06.2020.

19.06.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судове засідання 22.06.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача в судове засідання не з`явився.

Водночас, клопотання представника позивача про відкладення судового засідання мотивоване тим, що адвокат Повалій О.В. має низьку імунну систему, часто хворіє на ГРВІ, а тому знаходиться в групі ризику коронавірусу COVID-19, у зв`язку з чим не хоче наражати себе та інших на ризик зараження хвороби.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд зазначає таке.

Частинами 2, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд зазначає, що оскільки відповідно наведеної норми суд розглядає справу за відсутності учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, а неявка позивача у даному випадку не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" (позичальник) укладено кредитний договір №4А16126Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в межах кредитного ліміту в розмірі 735 000 000,00 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" (поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", (кредитор) укладено такі договори поруки:

- договір поруки №4К13664И/П від 22.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Компанія "Біола" за: кредитним договором від 23.10.2013 №4К13664И;

- договір поруки № 4Б13475И/П від 22.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Біотрейд" за кредитними договорами: від 07.08.2013 №4Б13475И, від 28.08.2013 №4Б13524И, від 30.08.2013 №4Б13525И, від 23.10.2013 №4Б13610И, від 13.02.2014 №4Б14069И;

Позивач вважає, що договір кредитний договір №4А16126Г від 22.11.2016 укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки є таким, що вчинений під впливом введення в оману, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4А16126Г від 22.11.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено оспорюваний кредитний договір та вище договори поруки №4К13664И/П від 22.11.2016 та № 4Б13475И/П від 22.11.2016, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

За твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД", як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, перерахувавши відповідачу загалом 729 534 857,88 грн, на підтвердження чого позивачем додано до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень. Проте, як вказує позивач, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо передання Товариству з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників.

На думку позивача, банк ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників (ТОВ "Біотрейд" та ТОВ "Компанія "Біола") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016 та договорів поруки. У той же час, у разі якби позивач знав про відсутність таких забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин.

З огляду на наведене, позивач вказує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).

Як встановлено судом вище, між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір №4А16126Г від 22.11.2016.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставою для визнання кредитного договору недійсним позивач визначає, що вказаний правочин є таким, що вчинений під впливом обману.

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

З огляду на викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України вказаною у постанові від 13 лютого 2019 року по справі №911/1171/18.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.

У розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Ознакою обману є, насамперед, умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу № 14/10/2016 від 14.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "АДОР ЛТД", а саме, по першому питанню порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" (відновлювальна кредитна лінія на суму 735 000 000,00 грн).

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 18.11.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Також, відповідності до пункту А.2 спірного кредитного договору ціллю кредитування визначено - фінансування поточної діяльності.

При цьому, зазначений протокол чи кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови оспорюваного кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

З наявних у матеріалах справи доказів можна дійти висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю Банку, про яку зазначено у позові.

Згідно із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

З огляду на вище наведене, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4А16126Г від 22.11.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не було надано суду належних, достатніх та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні кредитного договору № 4А16126Г від 22.11.2016.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З урахуванням наведеного, виходячи з правової природи кредитного договору, суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення оспорюваного кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення договорів поруки - не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, а у зв`язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи вище викладене, оскільки формулювання умов кредитного договору було правом позивача та, укладаючи спірний договір, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору, за відсутності доказів в підтвердження таких обставин, вважаються судом необґрунтованими. Також позивачем не доведено наявності умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов кредитного договору.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача про введення його в оману відповідачем при укладанні кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016, у зв`язку зі чим відсутні підстави для визнання зазначеного договору недійсним згідно зі статями 215, 230 Цивільного кодексу України.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 30.06.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко