Рішення № 90112771, 24.06.2020, Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

№ 610/1963/19

№ 2/610/314/2020

24.06.2020 року

Балаклійський районний суд Харківської області -

головуючий: Стригуненко В.М.

за участі

позивача: представника за довіреністю Красило В.І.,

відповідача: представника – адвоката Новікової А.І.,

секретаря: Бартєнєвої Ю.І.,

розглянувши у місті Балаклія Харківської області у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

04.07.2019 року до суду надійшов позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якому останній просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, укладеним 18.10.2013 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (на той час ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») і ОСОБА_1 , яка станом на 31.05.2019 року становить 126232,02 гривень, а також судові витрати.

Позов обґрунтований тим, що на підставі укладеного 18.10.2013 року договору (заяви) б/н відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000,00грн., в порядку та на умовах, встановлених заявою, умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами банку (договір), із встановленими ним же порядком та строками погашенням кредиту.

Проте, відповідач порушила умови договору, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договором.

14.08.2019р. вказаний позов було задоволено за заочним рішенням Балаклійського районного суду Харківської області, яке за ухвалою від 28.02.2020р. було скасовано та призначено справу до розгляду.

Представник відповідача надала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що позивачем не надано до суду документів, що між позивачем та відповідачем виникли кредитні відносини, і що позивач надавав відповідачу кредитні грошові кошти. Крім того, позивач не обґрунтовує нарахування процентів. Просила застосувати загальний та спеціальний строк позовної давності до основної вимоги та вимоги про стягнення штрафних санкцій, на підставі чого відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 129-131).

Позивач надав відповідь на відзив, в якій свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. На обґрунтування своїх заперечень проти відзиву пояснив, що при укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, тобто відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєдналась до Умов та Правилами надання банківських послуг, які разом з Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку, є договором про надання банківських послуг. Відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 . Банк забезпечив позичальнику можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема, за допомогою картки та фінансового телефону, на який приходить динамічний ОТП-пароль. Позичальник в банк не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про знання ним розміру процентної ставки та інших умов обслуговування, з якими повністю погодився. Відповідач використовувала кредитний картковий рахунок, погашала кредитний ліміт та сплачувала відсотки, що підтверджується випискою по картковому рахунку, яка належним та допустимим доказом по справі. З виписки вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку (розрахування у торгівельній мережі, зняття готівки у банкоматах, поповнення кредитного рахунку), що свідчить про укладення кредитного договору, який не було ніким оспорено. Таким чином правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконано та кредитором не прийнятті, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором. Зауважив, що кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею в межах строку дії картки. Строк дії перевипущеної кредитної картки до останнього дня 08.2017р., а з позовом позивач звернувся до суду 27.06.2019р. – до спливу строку позовної давності. Тому підстав для її застосування немає (а.с. 140-142, 151-155).

В суді представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в суді проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов, а також вказала, що крайнє автоматичне списання з карти відбулося 19.10.2015р, тому вона просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

Матеріали справи свідчать, що 18 жовтня 2013 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (на той час ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно з рішенням від 21.05.2018 року № 519 було змінено тип та найменування банку на АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладений договір б/н шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у розмірі 2000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

У заяві зазначено, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ОСОБА_1 та Банком Договір про надання банківських послуг, а також, що відповідач ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис у заяві (а.с. 7).

Крім того Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua (а.с. 8-32).

Банк виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику кредитні кошти у вищезазначеному розмірі. Проте, відповідач покладені на неї зобов`язання належним чином не виконувала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 травня 2019 року становить 200923,66 гривень, що складається з: заборгованості за кредитом – 1873,98 гривень; заборгованості по процентам за користування кредитом – 192872,68 гривень, заборгованості за пенею та комісією – 6177 гривень.

При цьому позивач, скориставшись своїм правом, просить стягнути заборгованість в сумі 126232,02 гривень, що складається із: заборгованості за кредитом – 1873,98 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом з 18.10.2013р. по 31.10.2018р. – 124358,04 гривень.

Викладене підтверджується розрахунком заборгованості, підтвердженим наданим первинним документом про рух коштів по картковому рахунку (випискою) (а.с. 5, 6, 156-158).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що заява про розірвання кредитного договору від відповідача до банку не надходила, відповідач користувалася кредитними коштами, здійснювала погашення заборгованості, останній раз це відбулося 19.10.2015р. (автоматичне погашення простроченої заборгованості), що підтверджується розрахунком заборгованості та випискоюпо картковому рахунку.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви було укладено в письмовій формі кредитний договір.

При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачем факту підписання вказаної вище заяви.

Суд також зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір 18 жовтня 2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд убачає наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1873,98грн.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У заяві позичальника від 18 жовтня 2013 року, яка була підписана відповідачем, процентна ставка не зазначена.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 18 жовтня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 жовтня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 липня 2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 жовтня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору та відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17-ц, провадження № 14-131цс19.

Оскільки у договорі між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем не визначений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами право на отримання таких процентів може виникати лише за правилами ст. 1048 ЦК України. Проте таких позовних вимог позивач не заявляв та відповідного розрахунку не надавав, рівно як і вимог щодо стягнення сум в порядку ст. 625 ЦК України.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом на вимогах Закону не ґрунтуються та їм не відповідають, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

У матеріалах справи міститься заява про застосування до позовних вимог позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Верховний Суд України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 дійшов висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на який картка діє в межах визначеного нею строку. У такому разі, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.

Матеріали справи свідчать про те, що підписана ОСОБА_1 заява-анкета не визначає строку кредитування. У такому разі цей строк обраховується строком дії кредитної картки.

Тобто, юридично значимою обставиною для застосування до позовних вимог позовної давності є визначення строку дії кредитної картки, якою, як встановлено судом, користувалася відповідач, оскільки перебіг позовної давності починається зі спливом останнього дня дії картки.

Як вбачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 згідно кредитного договору від 18.10.2013р. отримала картку № НОМЕР_1 , строк дії якої встановлений до останнього дня серпня 2017 року (а.с. 159), а позов подано до суду 04.07.2019р., тобто в межах строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, строк позовної давності до вимоги Банку про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором не застосовується.

Таким чином, суд приходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача:

oзаборгованості за кредитом в сумі 1873,98 гривні, що виникла станом на 31.05.2019р.,

Отже, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1873,98 гривні.

Внаслідок часткового задоволення позову витрати зі сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково та позовні вимоги банку задоволено на 1,48%, судовий збір за подачу позову в розмірі 28,43грн. (1,48% від 1921грн.) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором, станом на 31.05.2019р. в сумі 1873,98 гривень.

3.Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 28,43 гривень судового збору.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Дата складання повного судового рішення 30 червня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суду Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: 01001, м. Київ вул. Грушевського б. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .

Головуючий В.М. Стригуненко