Рішення № 90098975, 30.06.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/24079/19

н/п 2/953/1005/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу №953/24079/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2019 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2004 р.н. та стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що вона і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.11.2003 по 10.10.2013 та від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , 2004 р.н. Шлюб розірвано рішенням Київського районного суду м.Харкова 10.10.2013. Київським районним судом 01.11.2013 видане рішення про стягнення аліментів та виконавчий лист, але виплата була тільки на протязі кількох місяців. Батько не виявляє ніякої уваги дочці, не надає матеріальної допомоги, з днем народження не вітає, не дзвонить. Останній раз він бачився з дитиною в вересні 2018 року тільки з питання підписання доручення на виїзд за кордон. В інший час життям дитини не цікавиться. Донька спочатку страждала, потім перестала про нього згадувати.

Відповідач не виконує свої обов`язки, не спілкується з донькою, не телефонує, не вітає з днем народження, не цікавиться її навчанням в школі, не піклується про її здоров`я. Постійно вимагається згода батька при отриманні згоди на оформлення документів для виїзду дитини за межі країни, при реєстрації дитини за місцем проживання, при оформленні до навчального закладу та інше. Це обмежує права дитини.

У зв`язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2019 справу передано для розгляду судді Чередник В.Є.

Ухвалою суду від 13.01.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22.05.2020 закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, проти позову заперечує.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, 22.05.2020 до суду подано пояснення по суті справи у яких зазначено, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради підтримує в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться станом здоров`я дочки, що відповідно до ч. 2 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав. Відповідно до ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав суду письмовий висновок щодо розв`язання спору та акт обстеження умов проживання дитини. Також зазначено про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, враховуючи, що сторонами подані до суду заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає можливим провести судовий розгляд справи.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Суд, дослідивши матеріали справи та подані сторонами заяви по суті справи, оцінивши їх у сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 18.05.2004 року зроблено відповідний запис за №1686 у міському відділі реєстрації актів цивільного стану №3 харківського обласного управління юстиції та видано свідоцтво про народження НОМЕР_1 (а.с.9).

У графі Батьки вказано: батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 .

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 10.10.2013 позов ОСОБА_1 задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 01.11.2003 у відділі державної реєстрації актів громадянського стану Московського районного управління юстиції м.Харкова, а/з №1371 (а.с.10).

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 01.11.2013 позов ОСОБА_1 задоволено частково та присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти по 500 (п`ятсот) гривень щомісячно, до її повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму, починаючи з 10.10.2013 і до досягнення дитини повноліття (а.с.11).

Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області 29.07.2019 за №33263 видано Довідку про неотримання аліментів, відповідно до якої ОСОБА_1 не отримувала аліменти з ОСОБА_2 за період з 01.04.2014 ро 01.07.2019 згідно з виконавчим листом №640/17434/13-ц від 04.12.2013 виданим Київським районним судом м.Харкова (а.с.12).

Неповнолітня ОСОБА_3 проживає та зареєстрована з матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.13).

Відповідно до довідки від 24.05.2019 №01-42/508 Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №17 Харківської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 за період з 01.09.2015 по теперішній час не відвідував батьківські збори, успіхами дитини, ОСОБА_3 , не цікавився, шкільна та класні заходи не відвідував (а.с.14).

Частиною 4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст.19 СК України).

Під час розгляду питання Департаментом встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешкає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створені необхідні умови для всебічного розвитку (акт обстеження від 16.03.2020). Батько дитини, ОСОБА_2 , тривалий час не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться станом здоров`я дочки, її навчанням та дозвіллям. Згідно з інформацією адміністрації КНП «Міська дитяча поліклініка № 23», де неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває під наглядом фахівців, амбулаторні прийоми дівчинка відвідує в супроводі матері та, інколи, вітчима. Догляд за неповнолітньою ОСОБА_3 в разі її хвороби здійснює мати. Згідно з інформацією державного виконавця міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та місту Люботину східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 01.04.2020 становить 36000,00 грн. Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради.

Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Відповідно до ст.6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Згідно ст.3,9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка відповідно до ст.9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст.164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання ними своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід`ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до ст..180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 181 СК України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов`язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Судом встановлено, що питання про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 було вирішено у судовому порядку, однак наразі кошти на утримання дитини відповідачем не сплачуються.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, ним не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача, при цьому згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини приходить до висновку, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, у зв`язку з чим позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір в розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, ст. 19, 141, 150, 164, 180-181 СК України, Законом України " Про охорону дитинства", Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

При цьому, відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо, зокрема, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги продовжуються на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2020.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: 61002, м.Харків, вул..Чернишевська, буд.55, код ЄДРПОУ 35857909.

Повне судове рішення складено 30.06.2020.

Суддя Чередник В.Є.