Ухвала суду № 90098370, 23.06.2020, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/909/20

провадження №1-кп/619/216/20

УХВАЛА

іменем України

23 червня 2020 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.за участю:секретаря судового засіданняГерасименко А.С. розглянув у підготовчому судовому засіданнікримінальне провадження № 112020220480000380 від 30.01.2020 по обвинуваченню: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження: прокурораПетренка Р.М. обвинуваченогоОСОБА_1 захисникаПоліщука О.Л.

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.

До суду надійшов обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_1 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020220480000380 від 30.01.2020.

Ухвалою суду вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання за участю сторін.

При вирішенні питання щодо прийняття рішення про повернення обвинувального акта, сторони кримінального провадження вважали, що підстави для його повернення відсутні.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Суд дійшов висновку про повернення обвинувального акта прокурору з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Частиною 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) злочину, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення щодо особи унеможливлює якісний і повний її захист.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст.3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.

Разом з цим ч. 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах, крім випадків, передбачених цією статтею.

Отже, розгляд справи без формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним.

Адже відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів, статті відповідного закону, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, адже правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

При цьому, за змістом п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.

Аналіз юридичної складової цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:

1) фактичних обставин кримінального правопорушення;

2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»);

3) формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведений вище аналіз містить чітке визначення трьох складових частин обвинувального акту з урахуванням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, який згідно висновків Верховного Суду України вказує на обов`язковість формулювання обвинувачення, як складової частини у змісті обвинувального акту.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 березня 2019 року (справа № 753/11543/17-к провадження № 51-5990км18) зазначив, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов`язковим зазначенням усіх ознак об`єктивної сторони злочину, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв`язок між діянням і наслідками, має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, для реалізації права на захист та вирішення інших питань. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

У міжнародних джерелах права, зокрема в Європейській конвенції з прав людини, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішими елементами кримінального переслідування, оскільки не тільки впливають на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 348 КПК України після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого і повинен роз`яснити йому суть обвинувачення, встановити чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Відповідно до закону суд не зможе перейти до розгляду справи, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акту не зазначить конкретне формулювання обвинувачення.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, а саме у привласненні і розтраті ввіреного чужого майна, шляхом зловживання службовим становищем.

У формулюванні обвинувачення вказано «…В подальшому ОСОБА_1 склав та підписав акт №1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2017 року з уповноваженими особами TOB «БФ Містобудпроект» в особі директора ОСОБА_2 , які здійснювали технічний нагляд та замовником в особі заступника голови Солоницівської селищної ради ОСОБА_3 , що призвело до привласнення з боку ОСОБА_1 бюджетних коштів в сумі 97 567 грн.00 коп. В подальшому, вказаними коштами ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд.»

Суд відмічає, що формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 191 КК України не містить місце, час та спосіб: складання, підписання акту № 1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2017 року; привласнення бюджетних коштів у сумі 97 567,00 грн; розтрати бюджетних коштів у сумі 97 567,00 грн.

Також, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а саме у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Формулювання обвинувачення викладено в наступній редакції.

«Крім, того директор ПП «УСМИ» ОСОБА_1 , який був службовою особою, маючи намір службового підроблення, тобто внесення службовою особою в офіційні документи завідомо не правдивих відомостей, скоїв кримінальне правопорушення при наступних обставинах:

05 жовтня 2017 року між директором Приватного підприємства «УСМИ» в особі директора ОСОБА_1 укладений договір підряду №189 від 05.10.2017 року з головою селищної ради ОСОБА_4 про виконання робіт за кодом згідно ДК 021:2015-45260000-7 покрівельні роботи та інші спеціалізовані будівельні роботи, а саме проведення капітального ремонту покрівлі житлового будинку по вул. Сумський шлях, 54 смт. Солоницівка, Дергачівського району, на загальну суму 499 996 грн. 00 коп.

Достовірно знаю, що роботи з капітального ремонту покрівлі житлового будинку по вул. Сумський шлях, 54 смт. Солоницівка, Дергачівського району виконані не у повному обсязі та об`єми фактично виконаних робіт та кількість використаних матеріалів не відповідає об`ємам та кількості матеріалів, зазначеним у кошторисній документації, що підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи №26240 від 23.01.2020 виконаної Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (ХНДІСЕ ім.М.С.Бокаріуса), Лютий М.М. склав та підписав акт №1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2017 року, та надав їх для подальшого підписання уповноваженій особі TOB «БФ Містобудпроект» в особі директора ОСОБА_2 , яке здійснювали технічний нагляд та замовнику в особі заступника голови Солоницівської селищної ради ОСОБА_3 , що призвело в подальшому призвело до привласнення з боку ОСОБА_1 бюджетних коштів в сумі 97 567, грн.00 коп.»

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Об`єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених в ч. 1 ст. 366 КК України дій: 1) складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, 2) видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, 3) внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, 4) інше підроблення офіційних документів.

В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_1 достовірно знаючи, що роботи з капітального ремонту покрівлі житлового будинку виконані не у повному обсязі та об`єми фактично виконаних робіт та кількість використаних матеріалів не відповідає об`ємам та кількості матеріалів, зазначених кошторисній документації, склав та підписав акт № 1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2017 року.

Тобто, з вищевказаного вбачається, що об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_1 , злочину полягала у внесенні до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.

Проте, з подальшого змісту обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу.

Отже, формулювання обвинувачення щодо ОСОБА_1 містить суперечності щодо об`єктивної сторони службового підроблення, а саме складений та виданий акт № 1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2017 року є завідомо неправдивим офіційним документом чи до нього, як офіційного документу, внесені завідомо неправдиві відомості.

До того ж, з формулювання обвинувачення неможливо встановити, які роботи були фактично виконані та які використані матеріали, а які не виконані та не використані, проте внесені до акту № 1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2017 року.

Зазначення в формулюванні обвинувачення, що вказане «підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи №26240 від 23.01.2020 виконаної Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (ХНДІСЕ ім. М.С.Бокаріуса)» не можна вважати конкретним формулюванням обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки не розкрито сутність вказаного висновку.

Також суд відмічає, що формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України не містить місце, час та спосіб складання та видачу акту № 1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2017 року.

Суб`єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України характеризуються тільки прямим умислом.

Формулювання обвинувачення містить суперечності щодо суб`єктивної сторони службового підроблення, а саме вказано, що ОСОБА_1 , який був службовою особою, маючи намір службового підроблення, тобто внесення службовою особою в офіційні документи завідомо не правдивих відомостей, при цьому ОСОБА_1 обвинувачується у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Тобто, з формулювання не можливо визначити чи був у ОСОБА_1 прямий умисел саме на складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Такий виклад формулювання обвинувачення унеможливить зміну обвинувачення в суді стосовно даних обставин, оскільки зміна обвинувачення в суді згідно вимог ст. 338 КПК України передбачає виключно зміну правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, але не стосується викладу фактичних обставин кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що у обвинувальному акті надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Реєстр матеріалів досудового розслідування відповідно до приписів п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України є невід`ємним додатком до обвинувального акту та вимоги до якого встановлені ч. 2 ст. 109 КПК України.

Так, вказана норма права обумовлює, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Реєстр матеріалів досудового розслідування є засобом фіксації дій і рішень, які приймалися у кримінальному провадженні і є по суті описом матеріалів справи. Він повинен відображати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані в розслідуванні джерела доказів, а тому в ньому обов`язково повинні міститися: в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію, проведену під час досудового розслідування її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зокрема, повідомлення про внесення відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початок досудового розслідування (стаття 214 Кримінального процесуального кодексу України), помітка про ознайомлення сторони захисту, потерпілого з матеріалами досудового розслідування до його завершення, інформація про кожну проведену слідчу (розшукову) дію, данні про факт відкриття матеріалів кожною стороною протилежній стороні по закінченні досудового розслідування та письмового підтвердження факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (стаття 290 Кримінального процесуального кодексу України); зазначення в певній послідовності про прийняті під час досудового розслідування рішення, зокрема, вручення письмового повідомлення про підозру (відповідно до частини 4 статті 278 Кримінального процесуального кодексу України), постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді, суду, які містять найменування документа, дату прийняття рішення, предмет урегульованих відносин, наслідки для відповідних учасників цієї процесуальної ситуації, всі обставини, пов`язані із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження (дати прийняття, строк застосування), які приймаються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Крім цього, відповідно до частин 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань прокурором також вносяться відомості такої процесуальної дії, як закінчення досудового розслідування.

Отже, у реєстрі матеріалів досудового розслідування повинні бути вказані всі, без виділення основних або додаткових, процесуальні дії, які були проведені під час досудового розслідування і прийняті по ним процесуальні рішення.

Проте, всупереч вищенаведеним вимогам закону реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020220480000380 від 30.01.2020 не містить всіх відомостей, передбачених КПК України, зокрема щодо: повідомлення слідчим прокурора про прийняття до свого провадження кримінальне провадження № 12020220480000380 від 30.01.2020, вручення пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого, підозрюваного; повідомлення потерпілого, підозрюваного про закінчення досудового розслідування та надання їм доступу до матеріалів кримінального провадження, запит прокурора стороні захисту щодо витребування наявних в них доказів, тощо.

Загалом, всі проведені та прийнятті в ході досудового розслідування рішення викладені в реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні в хаотичному порядку.

Також суд відмічає наступне.

Як вбачається з обвинувального акту потерпілим від злочину є Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області.

Відповідно до ст. 55 КПК України права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Солоницівський селищний голова Шабатько ОСОБА_5 листом №02-22/498 від 25.03.2020 повідомив суд, що Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого не подавала. Письмову згоду на визнання її потерпілою слідчим, прокурором, судом не надавала. Відомості про залучення її до провадження як свідка не отримувала.

Зазначене у листі селищного голови підтверджується відсутністю в реєстрі матеріалів досудового розслідування вказаних процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень.

Недотримання вказаних вимог закону при складанні обвинувального акта порушує засади кримінального провадження, зокрема принципу верховенства права та законності, які застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; а також виключає можливість визначення судом меж пред`явленого обвинувачення та роз`яснення обвинуваченому суті обвинувачення до початку дослідження доказів у судовому засіданні.

Суд вважає, що вказані вище недоліки фактично унеможливлюють здійснення судового розгляду, оскільки згідно з вимогами п. 13 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 337 КПК України такий проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, а неконкретність обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, порушує право обвинуваченого на захист.

За таких обставин розгляд справи без конкретного формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним, відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України.

Вказані недоліки формулювання обвинувачення об`єктивно вбачаються зі змісту обвинувального акта та, на думку суду, можуть негативно вплинути на ефективність реалізації сторонами їх процесуальних прав, а крім того і захисту обвинувачених і реалізацію цього процесуального права, що в будь-якому випадку призводить до порушення розумних строків судового розгляду, що гарантується нормами статей 17, 20, 28 КПК України.

Суд зазначає, що на стадії підготовчого провадження виконується функція контролю за досудовим розслідуванням, відповідність вимогам КПК України обвинувального акта та організаційна (підготовча) функція до наступної стадії судового провадження - судового розгляду з метою створення належних умов для успішного виконання завдань кримінального судочинства.

Указані порушення, які допущені стороною обвинувачення при складанні обвинувального акта, на думку суду, є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів обвинувачених, зокрема, порушують їх право знати у чому їх обвинувачують та захищатись від обвинувачення, і у свою чергу перешкоджають суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження і можуть суттєво вплинути на постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.

Також вказані суперечності, на думку суду, позбавляють суд можливості роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення у відповідності до вимог ст. 348 КПК України.

Необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» – є частиною національного законодавства.

Зокрема відповідно до підпункту «а» пункту 3 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Отже, на підставі встановлених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення з урахуванням п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, зміст формулювання обвинувачення, як складової частини обвинувального акта, має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого КК України, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, тобто обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, що передбачені нормами ст. 91 КПК України.

За таких обставин, вимога законодавця щодо наявності в обвинувальному акті окремої складової частини, передбаченої п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України - формулювання обвинувачення, є імперативною.

Вищенаведене свідчить про необхідність конкретизації формулювання обвинувачення у змісті обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, тобто саме внаслідок необхідності чіткого визначення змісту обвинувачення.

З огляду на викладене суд вважає, що наведені істотні порушення вимог КПК України свідчать про невідповідність направленого обвинувального акта вимогам кримінально-процесуального закону та унеможливлюють призначення судового розгляду, у зв`язку з чим вказаний обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями314 ч. 3 п. 3, 392 КПК України, суд

постановив:

Повернути прокурору обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_1 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст.366 КК України.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Є. А. Болибок