Постанова № 9009803, 17.12.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2009                                                                                           № 42/482

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Андрієнка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

позивача: не з’явився;

відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Лінар Люкс”

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.09.2009

у справі № 42/482 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд-Груп-Мар” м. Луганська

до                                                   Приватного підприємства “Лінар Люкс”

про                                                   стягнення боргу, ціна позову 17920,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Трейд-Груп-Мар” (позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства “Лінар Люкс” (відповідач) про стягнення боргу, в сумі 17920,86 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.09.2009 року у справі № 42/482 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд-Груп-Мар” м. Луганська задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства “Лінар Люкс” (03191, м. Київ, вул. Лятошинського, 4-А, кв. 289, код 33593578) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд-Груп-Мар” (91019, м. Луганськ, вул. Комісара Санюка, 64-А, код 33571549) 17920,86 грн. боргу, 179,20 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, Приватне підприємство “Лінар Люкс” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Зокрема скаржник стверджує, що рішення господарського суду від 30.09.2009 року не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на п. 6.4 договору №1/05 від 01.05.2006 року.

Позивач в своєму письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити оспорюване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 року апеляційну скаргу Приватного підприємства “Лінар Люкс” було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.12.2009 року.

03.12.2009 року представник позивача в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив.

Розгляд справи було відкладено на 17.12.2009 року.

17.12.2009 року представники сторін не з’явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце слухання справи по розгляду апеляційної скарги, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Гірничозбагачувальна фабрика “Лутугінська” і Приватним підприємством “Лінар Люкс” (відповідач, боржник) був укладений Договір №1/05 (далі Договір) на поставку товару вугілля марки АМ.

Відповідно до п.п 1.1 Договору та накладної №РН-0000049 від 24.05.2006 року ТОВ “Гірничозбагачувальна фабрика “Лутугінська” передало у власність боржнику вугілля марки АМ у кількості 135 тон за ціною 224,44 грн. за 1 тону на загальну суму 35920,86 грн., відповідно до акту приймання-передачі №53 від 24.05.2006 року.

За вищезазначену поставку вугілля відповідач розрахувався частково, а саме з 06.06.2006 року на суму 8000 грн., а 13.07.2009 року на 10000 грн.

Оскільки відповідач не сплатив решту коштів за вказаним договором в сумі 17920,86 грн., кредитором 04.06.2009 року за №12/75 та 01.07.20009 року за №12/89 були направленні вимоги щодо сплати боргу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Враховуючи той факт, що відповідачем не було погашено борг за договором №1/05 від 01.05.2006 року, то 15 липня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Гірничозбагачувальна фабрика “Лутугінська” та позивачем було укладено договір № 9/25-11 про відступлення права вимоги.

Умовами вищевказаного договору, зокрема п.п. 1.1., 1.2., 2.1., передбачено, що в порядку і на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває права вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору №1/05 від 01.05.2006 року. За договором № 9/25-11 від 15.07.2009 року новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1. даного договору. Право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 17920,86 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 15 липня 2009 року позивач надіслав відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги за договором поставки, однак даних, щодо письмової згоди відповідача, матеріали справи не містять.

Частина 2 ст. 203 ЦК України встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Аналіз вимог договору поставки № 1/05 від 1 травня 2006 р., дає можливість зробити висновок, що позивач не набув встановленого законом права на вимогу за цим договором.

Зокрема, пунктом 6.4 Договору передбачено, що жодна зі сторін за даним договором не має права передавати свої права по договору стороні без письмового дозволу іншої сторони.

Частиною 3 статті 512 ЦК України передбачено, що виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, умовами договору, що не суперечить вищенаведеними нормам діючого законодавства , передбачена обов’язкова згода, в даному випадку відповідача, на зміну кредитора.

Враховуючи вищенаведене, позивачем не були набуті права на вимогу боргу з Приватного підприємства “Лінар Люкс”.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції позивачем не було доведено вимоги позовної заяви в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд-Груп-Мар”.

З урахуванням викладеного, рішення господарського суду м. Києва від 30.09.2009 року у справі № 42/482 підлягає скасуванню, в позові належить відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Лінар Люкс” задовольнити повністю.

2.Рішення господарського суду м. Києва від 30.09.2009 р. у справі №42/482 скасувати повністю.

3.Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Трейд-Груп-Мар” до Приватного підприємства “Лінар Люкс” про стягнення боргу, ціна позову 17920,86 грн. відмовити у повному обсязі.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд-Груп-Мар” (91019, м. Луганськ, вул. Комісара Санюка, 64-А, код 33571549) на користь Приватного підприємства “Лінар Люкс” (03191, м. Київ, вул. Лятошинського, 4-А, кв. 289, код 33593578) 89 (вісімдесят дев’ять) грн. 61 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

5.Справу № 42/482 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.12.09 (відправлено)