Рішення № 90090573, 30.06.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/4015/20

Провадження № 2/219/1963/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 червня 2020 року м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Брагіної М.В.,

позивача ОСОБА_1 , представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бахмут в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнення, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, -

В С Т А Н О В И В:

27 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 35 399,92 грн., компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату 157,68 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 18 жовтня 2019 року по день ухвалення рішення суду із розрахунку середньої заробітної плати в розмірі 881,36 грн. та сплачений нею судовий збір. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував з відповідачем у трудових відносинах та 17 жовтня 2019 року був звільнений за власним бажанням, згідно зі ст.38 КЗпП України, згідно наказу № 149-к/тр-зв від 17.10.2019 року. Під час його знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з 01 серпня 2019 року по 17 жовтня 2019 року (включно), яка складається з заборгованості: серпень 2019 року – нараховано 15 021,13 грн., до сплати 4 852,09 грн.; вересень 2019 року – нараховано 13 071,33 грн., до сплати 10 522,42 грн.; жовтень 2019 року – нараховано 17 307,46 грн., до сплати 13 932,51 грн.; усього нараховано 45 399,92 грн., до сплати 29 307,02 грн. При цьому у серпні заробітна плата частково була виплачена після утримання податків (10 000 – 19,5% = 8050 грн). Отже сума нарахованої за вказаний період з 01.08.2019 року по 17.10.2019 року, але не виплаченої заробітної плати складає 35 399,92 грн, що за мінусом податків дорівнює 29 307,02 грн.

Відмову виплатити йому усі кошти, які слід було виплатити на день звільнення з роботи, відповідач обгрунтував відсутністю грошових коштів. Відповідачем в добровільному порядку заборгованість не погашена, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутись з дійсним позовом до суду.

Ухвалою суду від 28.04.2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, та призначено по вказаній справі судове засідання.

19.06.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, згідноз яким представник відповідача зазначає, що частково погоджується із вимогами позовної заяви в частині стягнення заробітної плати в сумі 29307,02 грн. та компенсації в сумі 157,68 грн. (а.с.37-39).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні позову та подав клопотання щодо уточнення позову: про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 35399,92 грн., компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 157,68 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 881,36 грн. за 172 робочі дні без утримання податку та інших обов`язкових платежів, стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні 25.06.2020 року не заперечувала проти стягнення заборгованості в сумі 35 399,92 грн., суми компенсації в розмірі 157,68 гривен. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернула увагу суду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, у постанові від 26.06.2019 року № 761/9584/15, а саме що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону мУКкраїни від 24.03.1995 року «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вважає, що позивачем 17.01.2020 року пропущено тримісячний строк для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, а тому позов в цій частині є необгрунтованим і в позові слід відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач з 27 березня 2018 року по 17 жовтня 2019 року працював у ПрАТ «ВІСТЕК», та на час звільнення обіймав посаду начальника дільниці забезпечення автомобільних перевезень (а.с.11-16).

Трудові відносини між сторонами було припинено на підставі ст. 38 КЗпП згідно наказу № 149 к/тр від 17 жовтня 2019 року, що вбачається з наявного у трудовій книжці серії НОМЕР_1 запису (а. с. 15).

Згідно довідки № 393/23 від 22.04.2020 року, виданої генеральним директором ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_3 та головним бухгалтером ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_4 , розмір грошових виплат, які ОСОБА_1 повинен був отримати при звільненні 17 жовтня 2019 року, складає 29 307,02 гривень, з яких: 4 852,09 гривень – заробітна плата за серпень 2019 року, 10 522,42 гривень – заробітна плата за вересень 2019 року, 13 932,51 гривень – заробітна плата за жовтень 2019 року (а. с. 17).

З доданого позивачем до позову розрахунку компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату вбачається, що розмір компенсації за серпень 2019 року складає 63,08 грн., до виплати – 50,78 грн; за вересень 2019 року складає 63,13 грн., до виплати 50,82 грн.; за жовтень 2019 року 69,66 грн., до виплати 56,08 грн., всього сума нарахована 195,87 грн., до виплати становить 157,68 грн. (а.с.19).

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст. 47 та ст. 116 КЗпП України ПрАТ «ВІСТЕК» проведений не в повному обсязі, зокрема не виплачено заробітну плату за період з серпня 2019 року по жовтень 2019 року в сумі 35 399,92 грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 115 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин – відплатність праці.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що до структури заробітної плати входять: - Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. - Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. - Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При звільненні з підприємства остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, при цьому, відповідачем визнається, що у строки, встановлені частиною 1 ст.116 КЗпП України, він не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства, як при звільненні, так і на час розгляду справи судом.

Оскільки відповідачем визнана сума заборгованості 35 399,92 гривень., з якої повинні бути утримані податки та інші обов`язкові платежі, до виплати належить 29307,02 грн., позивач наполягав на стягненні саме цієї суми заборгованості, то суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_1 підлягає також стягненню компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 195,87 гривень (до сплати 157,68 грн.), розрахунок якої суд вважає вірним, оскільки він здійснений позивачем відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, і визнається відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 195,87 гривень визначена судом без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Належних та допустимих доказів того, що невиплата заробітної плати спричинена не з його вини, відповідачем не надано.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду висловив правову позицію щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та зменшення його розміру у постанові від 08.04.2020 року у справі № 607/15468/18 (провадження № 61-2296св19).

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц (провадження № 61-42314св18) вказано, що: «непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум.

З вищенаведеного вбачається, що за умов невиплати заробітної плати тримісячний строк звернення до суду позивачем не порушено, а тому підстав для відмови у позові за цих підстав немає.

У пунктах 69-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: «закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця».

У пунктах 75-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказано, що: «відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя стаття 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України».

Суд враховує, що позивача звільнено з підприємства відповідача 17.10.2019 року. До суду позивач звернувся з позовом лише 27.04.2020 року, тобто через шість місяців з дати звільнення. При цьому в судовому засіданні позивач пояснив, що він звертався до керівництва підприємства з приводу погашення заборгованості із заробітної плати, але будь яких доказів цьому факту не надав. Крім того, як вбачається з доказів в обґрунтування позову, довідку про середньоденний заробіток та наявність заборгованості із заробітної плати йому також було видано 22.04.2020 року. Доказів звернення до підприємства з приводу надання цих довідок, наприклад у жовтні 2019 року - березні 2020 року та ненадання відповідачем відповіді на його запити позивач не надав.

Також з копії трудової книжки вбачається, що позивача 14.01.2020 прийнято на роботу до Комунального підприємства «Бахмут - Вода» машиністом насосних установок 2 розряду до водопровідних насосних станцій.

Судом встановлено, що позивача звільнено 31.10.2019 року, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі не здійснено.

Для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує довідку № 396/23, яка видана ПрАТ «Вістек» 22.04.2020 року, згідно з якою розмір середньоденного заробітку позивача складає 881,36 грн.

Ураховуючи вищевикладене, виходячи з приписів пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, відповідно до якого загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, з метою реалізації прав, яких вимагає частина третя стаття 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, приймаючи до уваги лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» від 08.08.2018 № 78/0/206-18 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 №1133/0/206/19 кількість святкових та вихідних днів, суд вважає за можливе стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.10.2019 по 13.01.2020 (за 59 днів), тобто по день перед прийняттям його на роботу, в сумі 52000,24 грн. з розрахунку 881,36 грн.(середньоденна заробітна плата) * 59 (кількість робочих днів з часу звільнення по день ухвалення рішення).

Втім, позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом про застосування відповідальності, визначеної ст.117 КЗпП України, після фактичного розрахунку з ним.

Як встановлено п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13,76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнення, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру,6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по жовтень 2019 року, 35 399 (тридцять п`ять тисяч триста дев`яносто дев`ять) грн. 92 коп., утримавши з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру,6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 195 (сто дев`яносто п`ять) грн. 87 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.10.2019 року по день ухвалення рішення в розмірі 52000,24 (п`ятдесят дві тисячі) грн. 24 коп., утримавши з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру,6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення ухвалено в судовому засіданні 25 червня 2020 року. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 25 червня 2020 року. Повний текст рішення складено та підписано суддею 30 червня 2020 року.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», код ЄДРПОУ 31226457, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 6.

Суддя Л.В. Шевченко