Рішення № 90088996, 26.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року м. Київ № 640/11453/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 39439980) (далі по тексту ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 17.05.2019 № Ф-275659-17.

В якості підстав позову зазначено, що позивач більше трьох років підприємницьку діяльність у якості фізичної особи-підприємця не здійснює та з 19.11.2012 перебуває у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармак», відтак, підстави для нарахування сум з єдиного внеску відсутні, а податкова вимога є незаконною та протиправною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вказавши про правомірність оскаржуваної податкової вимоги, прийнятої у межах наданих контролюючому органу повноважень. Також відповідачем у відзиві вказано, що на момент прийняття контролюючим органом рішення позивачем статус фізичної особи-підприємця припинено не було, отже дій, що звільняють позивача від обов`язку сплачувати єдиний внесок вчинено не було.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 07.12.2007 внесено запис № 20680000000015798 про реєстрацію ОСОБА_1 у статусі фізичної особи-підприємця.

Відповідно до запису № 20740060004021608 від 19.06.2019 ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність у якості фізичної особи-підприємця.

Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного інженера сектору кваліфікації обладнання відділу контролю якості у ПАТ «Фармак» на підставі наказу № 260 від 19.11.2012.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу від 24.06.2019 (форма ОК-5) вбачається, що страхувальниками позивача з 2009 року сплачувались страхові внески у розмірі, що перевищують мінімальний у відповідні періоди.

У травні 2019 року позивачем отримано податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 № Ф-275659-17.

Відповідно до вказаної вимоги станом на 30.04.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21051,63 грн. При цьому п. 2 вимоги визначено, що оскарження вимоги може бути здійснене до органу доходів і зборів вищого рівня або суду протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги, у порядку, визначеному ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Вважаючи вказану податкову вимогу протиправною і такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При розгляді справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У даному випадку, оскаржуваною вимогою встановлено наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017 року по І квартал 2019 року.

Водночас, судом встановлено, що у спірний період єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 було сплачено його роботодавцями, що підтверджується довідкою щодо відомостей про застраховану особу, наданої Пенсійним фондом України (форма ОК-5).

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який прийнято оскаржуване рішення, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем.

Відповідно до вимог пунктів 6, 7 статті 13 Закону "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі за текстом Інструкція), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (пункт 3 Розділу VI Інструкції).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

З огляду на викладене, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки останнім доведено неправомірність дій відповідача щодо формування податкової вимоги про сплату недоїмки у розмірі 21015,63 грн., що на думку суду тягне за собою визнання протиправною та скасування оскаржуваної податкової вимоги від 17.05.2019 № Ф-275659-17.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 17.05.2019 № Ф-275659-17.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати із сплати судового збору у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко