Ухвала суду № 90088547, 26.06.2020, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН193/723/20

Провадження №2/193/319/20

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

26 червня 2020 року смт.Софіївка

Суддя Софіївського районного суду Дніпропетровської області Кащук Д.А. розглянувши заяву представника Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" Пономарь Сергія Григоровича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", представник позивача Пономарь Сергій Григорович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №9463078339 від 19.09.2018 року,-

встановив :

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №9463078339 від 19.09.2018 року.

Разом з позовною заявою до матеріалів справи додана заява про забезпечення вказаного позову.

В обгрунтування заяви, заявник вказує, що відповідач навмисно не здійснює виконання зобов`язань за Кредитним договором щодо погашення суми боргу, процентів за його користування; є недобросовісним боржником, оскільки у будь-який спосіб ухиляється від виконання обов`язків, покладених на нього Кредитним договором, не реагує у встановлений чинним законодавством та умовами вищезазначеного Кредитного договору термін на телефонні дзвінки Банку; навмисно не здійснює виконання зобов`язань за Кредитним договором щодо погашення суми боргу та процентів за його користування; має намір здійснити відчуження належного йому майна з метою уникнення виконання своїх зобов`язань перед позивачем. Дані обставини свідчать про бажання відповідача уникнути відповідальності за кредитним договором.

Представник Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" просить в якості забезпечення позову накласти арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми позову, а саме на: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,4517 га, кадастровий номер 1225255100:02:003:0033, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Софіївський район, Софіївська селищна рада; будинок загальною площею 39,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Проаналізувавши обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, та вимоги чинного законодавства України, приходжу до наступного висновку.

Із матеріалів справи встановлено, що 19.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір - Заява на отримання кредиту №9463078339, на суму 31036,50 грн, строк користування 24 місяці(до 19.09.2020р.), проценти за користування кредитом - 0,01 відсотків річних, щомісячні проценти - 3,99 відсотків від суми кредиту. Станом на 17.01.2020 року заборгованість за кредитним договором №9463078339 від 19.09.2018 року становить 31120,55 грн..

07 жовтня 2016 року був укладений договір про відступлення права вимоги між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" та Публічним акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" стосовно Кредитного договору №9463078339 від 19.09.2018 року.

В заяві про забезпечення позову представник Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" просить накласти арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми позову, а саме на: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,4517 га, кадастровий номер 1225255100:02:003:0033, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Софіївський район, Софіївська селищна рада; будинок загальною площею 39,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставами для необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявником зазначено існування небезпеки невиконання рішення суду про стягнення коштів.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту, суд, на підставі наданих позивачем доказів має дійти висновку про те, що такі дії, на які посилається заявник, реально можуть бути вчинені.

Наявність ризику вчинення будь-якою особою дій, які в подальшому зможуть призвести до неможливості виконання відповідного судового рішення, має бути не ілюзорним, а підтверджуватись доказами, які б давали сторонньому незалежному спостерігачу зробити висновок про реальність такого ризику.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення вимоги чи позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Дослідивши матеріали, подані в обгрунтування заяви про забезпечення позову, судом вбачається, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2 ст. 149 ЦПК України, крім того, позивач не зазначає конкретно, в чому полягає загроза невиконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов`язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Для забезпечення суду процесуальної можливості встановити співмірність заявленого виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, заявник повинен подати суду докази на підтвердження ринкової вартості належного відповідачу майна станом на час звернення до суду.

Ціна позову становить 61120,55 грн., в той час як позивач просить накласти арешт на житловий будинок відповідача, вартість якого, згідно наданих відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, становить 12455,00 гривень, а також на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,4517 га.. В заяві про забезпечення позову відсутня будь-яка інформація про ринкову вартість земельної ділянки, що позбавляє суд можливості вирішити питання про співмірність заявлених позивачем вимог вартості майна, на яке позивач просить накласти арешт, відтак заява про забезпечення позову суперечить поняттю співмірності, яке передбачене ч.3 ст.150 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку про те, що в заяві про забезпечення позову позивачем не наведено обґрунтованих та об`єктивних доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу, не доведено, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також, що такий захід забезпечення співмірний заявленим позовним вимогам.

На підставі викладеного, приходжу до висновку, що позивачу слід відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову

Керуючись ст. ст. 81, 149, 151, 153, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суддя,-

ухвалив:

В задоволенні заяви представника Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" Пономарь Сергія Григоровича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", представник позивача Пономарь Сергій Григорович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №9463078339 від 19.09.2018 року - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області протягом 15 днів з дня її проголошення.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України зазначений строк продовжується на строк дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями).

Суддя Д.А.Кащук