Рішення № 90082616, 25.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2020Справа № 910/13329/19За позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до ОСОБА_1

про стягнення 198749,10 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача Торган В.Б.

від відповідача Ляшенко І.І., ОСОБА_1

В судовому засіданні 25.06.2020 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариства Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 198749,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано свої зобов`язання по поверненню кредиту за договором від 11.04.2013, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість та штрафні санкції у розмірі 198749,10 грн.

Ухвалою суду від 01.10.2019 суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

09.10.2019 надійшла відповідь на запит.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.12.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує, оскільки, відсотки нараховані після закінчення строку кредитування, крім того, позивачем не долучено умов та правил, підписаних відповідачем, виконувати які він погоджувався. Отже розмір процентів за користування кредитом, ставки пені, комісії та порядок їх нарахування є невизначеними. Крім того, відповідачем заявлено про застосування позовної давності. Відповідач також заявив клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.12.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом: - подання до суду належних та допустимих доказів в підтвердження звернення відповідача з заявою про відкриття рахунку № НОМЕР_2 та видачу відповідачу 11.04.2019 кредиту у сумі 30000,00 грн (анкета-заява, меморіальний ордер, банківська виписка, яка підтверджує рух коштів по рахунку № НОМЕР_2 , тощо); - подання до суду обґрунтованого розрахунку ціни позову, зокрема з зазначенням підстав збільшення суми основного боргу.

23.12.2019 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 28.12.2019 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.02.2020.

02.01.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги.

28.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, про недотримання письмової форми правочину, яка свідчить про нікчемність договору. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду відповідач вказує, що сторони не обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідач просить відмовити у позові в зв`язку зі спливом строку позовної давності.

11.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач підтримує позовні вимоги та зазначає, що практика Верховного Суду, на яку посилається відповідач до вказаних правовідносин не застосовується. Позивачем було виконано свої зобов`язання та надано кредитний ліміт у розмірі 30000,00 грн, проте позивач не виконав свої зобов`язання з повернення кредитних коштів, в зв`язку з чим позов є обгрунтованим. Позивач вказує, що сторонами обумовлено продовження строку позовної давності до 5 років.

20.02.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги та вказав, що відповідач був обізнаний з умовами кредитування та погодився до їх приєднання.

21.02.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, до яких долучено рішення суду про стягнення з відповідача як фізичної особи-підприємця суми основного боргу та штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору від 10.04.2013. Оскільки, є рішення, яким з відповідача стягнуто суму боргу та санкції і відсотки, відповідач просить залишити позов без розгляду або відмовити у позові в зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Ухвалою суду від 24.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.04.2020.

02.04.2020 судове засідання не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Усатенко І.В. у щорічній відпустці.

Ухвалою суду від 28.04.2020 призначено судове засідання на 28.05.2020.

26.05.2020 від позивача надійшли письмові пояснення в яких останній просив проводити судове засідання без участі представника позивача за наявними поясненнями та доказами. Також позивач зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 у справі № 910/17932/15 було стягнуто суму основного боргу за заявою про відкриття поточного рахунку б/н від 10.04.2013 у розмірі 19477,64 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 16551,67 грн, комісії за користування кредитом у розмірі 3691,26 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 14715,36 грн. Згідно розрахунку позивача заборгованість та штрафні санкції в рамках справи № 910/17932/15 розраховувалась за період з 10.04.2013 по 16.06.2015. Вищезазначене рішення не було виконано відповідачем, в зв`язку з чим зобов`язання відповідача період позивачем не припинилось, і позивач має право на звернення з даним позовом, в рамках даної справи та просить стягнути заборгованість наявну станом на 05.09.2019, яка включає в себе 19477,64 грн тіла кредиту (основного боргу), 58515,16 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 8994,87 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом, 111761,43 грн - пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Судом встановлено, що Рішенням від 23.09.2015 у справі № 910/17932/15, яке набрало законної сили, за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Фізичної особи - підприємця Сабибіна Максима Олександровича про стягнення, позовні вимоги задоволено. Вирішено стягнути з Фізичної особи - підприємця Сабибіна Максима Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, код ЄДРПОУ 14360570) 19477 (дев`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят сім) грн. 64 коп. заборгованості за кредитом, 16551 (шістнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 67 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 14715 (чотирнадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн. 36 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 3691 (три тисячі шістсот дев`яносто одну) грн. 26 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Як підтверджує сам позивач у поданих до матеріалах справи поясненнях, в рамках даної справи, ним в тому числі заявлені позовні вимоги, які були предметом розгляду в рамках справи №910/17932/15. На думку позивача, він має відповідне право, оскільки, рішення суду не було виконано і зобов`язання не припинилось. Крім того, ним доповнено позовні вимоги в частині додатково нарахованих відсотків за користування кредитом, пені та комісії. Крім того, обгрунтовуючи його право на звернення до суду з позовом, що є предметом розгляду у справі № 910/13329/19 позивач вказав, що правовідносини виникли саме з ФОП ОСОБА_1, тобто не зважаючи на припинення вказаної особи як суб`єкта підприємницької діяльності вказаний позов підвідомчий господарському суду.

Відповідно до ст. 51, 52 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, навіть, після припинення ФОП, взяті ним зобов`язання продовжують існувати для фізичної особи.

З долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу у розмірі 19477,64 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 16551,67 грн, комісії за користування кредитом у розмірі 3691,26 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 14715,36 грн є рішення суду (справа № 910/17932/15), яке набрало законної сили і позивач повторно заявив вказані вимоги в рамках даної справи.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже провадження у справі в частині зазначених позовних вимог підлягає закриттю, з покладенням витрат на сплату судового збору в частині позовних вимог, провадження за якими закрито, на позивача.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином, відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 28.05.2020 відкладено розгляд справи на 25.06.2020.

В судовому засіданні 25.06.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача та відповідач проти позову заперечували з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

10.04.2013 р. відповідач (клієнт) звернувся до позивача (банк) із заявою б/н про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до змісту якої підписавши означену заяву клієнт надає свою згоду з Умовами та Правилами банківських послуг (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифами банка, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

Підписавши означену заяву, в порядку діючого законодавства, клієнт засвідчує згоду на ведення з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладання електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому умовами та правилами банківських послуг.

Своїм підписом клієнт приєднався та зобов`язався виконувати умови, викладені в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по банківському обслуговуванню з клієнтом через web-сайт банка (www.pb.ua або інший інтернет -/SMS-ресурс, зазначений банком).

Вищезазначені умови містяться в тексті заяви від 10.04.2013 б/н.

Відповідно до довідки № 08.7.0.0.0/190906062553 від 06.09.2019 позивачем наданий кредитний ліміт на поточний рахунок відповідача у встановленому розмірі, який складав з 11.04.2013 р. - 30000, 00 грн., з 01.03.2014 р. - 0, 00 грн., з 11.04.2014 р. - 0, 00 грн.

Отже, позивач надав відповідачу кредитний ліміт в розмірі 30000, 00 грн, яким останній користувався, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку ФОП Сабибіна М.О.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 10 квітня 2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами і комісію.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10.04.2013, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (копія долучена до матеріалів справи) та ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку, тощо.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами та Правилами ознайомлювався і погоджувався відповідач, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10.04.2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (25.09.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Визначальним є саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих Умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.04.2013 шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, комісії та визначення іншого строку позовної давності (більшого) ніж передбачено законодавством.

В зв`язку з чим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, пені та комісії через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 10.04.2013, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вказана правова позиція також висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 № 342/180/17.

Суд вважає заперечення відповідача про не застосування вищезазначеного правового висновку до вказаних правовідносин безпідставними та необгрунтованими.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 10.04.2013 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте як зазначено у довідці позивача та не заперечується відповідачем, строк повернення кредиту настав 28.02.2014. Обставини щодо закінчення строку кредитування та суми отриманого кредиту в тому числі встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 № 910/17932/15, яке набрало законної сили, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Фізичної особи - підприємця Сабибіна Максима Олександровича про стягнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім вищезазначеного суд відзначає, з приводу нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом.

Рішенням суду від 23.09.2015 № 910/17932/15 відсотки за користування коштами були стягнуті за період з 10.04.2013 по 16.06.2015. В рамках даної справи позивач нараховує та просить стягнути відсотки за користування кредитом за період з 10.04.2013 по 05.09.2019. Отже в частині нарахованих відсотків за період з 10.04.2013 по 16.06.2015 спір уже вирішено, в зв`язку з чим провадження в цій частині вимог підлягає закриттю. Отже предметом розгляду в даній справі є стягнення відсотків за користування кредитом за період з 17.06.2015 по 05.09.2019. Як вбачається з рішення суду у справі № 910/17932/15 та поданих до матеріалів справи документів, строк кредитування відповідача закінчився 28.02.2014, а відсотки нараховані позивачем за період після закінчення строку кредитування.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, починаючи з 28.02.2014, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю суму отриманого кредиту.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання

В зв`язку з вищезазначеним суд відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Вказана правова позиція також підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 № 444/9519/12.

З вищезазначеного вбачається, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 19477,64 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 16551,67 грн, комісії за користування кредитом у розмірі 3691,26 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 14715,36 грн, оскільки, вже наявне рішення суду з цього приводу.

Щодо решти позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 41963,49 грн, комісії за користування кредитом у розмірі 5303,61 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 97046,07 грн, суд вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо застосування позовної давності, суд відзначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові повністю, позовна давність застосуванню не підлягає.

Однак, суд зауважує, що оскільки, анкетою-заявою не визначено продовження строку позовної давності на вимоги про нарахування відсотків за користування кредитом та стягнення пені і комісії, а долучені до позову Умови та правила не є належним доказом погодження між сторонами більшого строку позовної давності ніж визначено законодавством, то на вказані правовідносини мають розповсюджуватись загальні норми щодо строку позовної давності (загальний строк 3 роки та 1 рік на стягнення пені).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладають на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У позові Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) відсотків за користування кредитом у розмірі 41963,49 грн, комісії за користування кредитом у розмірі 5303,61 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 97046,07 грн відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 ст. 256 ГПК України).

Повне рішення складено 30.06.2020

Суддя І.В.Усатенко