Рішення № 90079071, 03.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2020Справа № 910/3392/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна», м. Київ

про стягнення 8 045 706,51 грн,

За участю представників:

від позивача: Євстіфеєв Ю.В.;

від відповідача: Єфімов О.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Логопарк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» про стягнення 8 045 706,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017 щодо повернення позики в сумі 7 673 919,77 грн у порядку та строки визначені договором, що стало підставою для нарахування неустойки в сумі 317 440,29 грн, інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн та 3% річних в сумі 38 998,61 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 01.04.2020.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, підготовче судове засідання, призначене на 01.04.2020 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2020 призначено підготовче судове засідання у справі на 15.04.2020.

13.04.2020 до суду надійшов відзив на позов від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020, у зв`язку із неподанням суду доказів надіслання відзиву на адресу позивача, відкладено вирішення питання про прийняття судом відзиву та зобов`язано відповідача надати суду докази про відправлення відзиву з доданими до нього документами на адресу позивача. Підготовче судове засідання відкладено на 29.04.2020.

21.04.2020 позивачем подано відповідь на відзив, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Логопарк» вказує на те, що жодних угод щодо зустрічного зарахування взаємних зобов`язань за договором фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017 та будь-яких інших договорів між сторонами укладено не було. Позивач також повідомив суд про відмову щодо надання відповідей на запитання відповідача, поставлених у відзиві. За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк», поставлені відповідачем запитання не стосуються даної справи та не мають значення для розгляду справи, натомість всі поставлені запитання стосуються експортних та інших господарських операцій позивача, які не стосуються правовідносин за договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у зв`язку із неподанням суду доказів надіслання відзиву на позов від 10.04.2020 вих. б/н позивачу, відзив на позов повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2020.

29.04.2020 через відділ діловодства суду надійшло клопотання представника відповідача № б/н від 27.04.2020 про долучення до матеріалів справи доказів, у якому представник відповідача надав суду фотокопію опису вкладення поштового відправлення № 0113514189314 від 10.04.2020 про направлення на адресу позивача відзиву; представником відповідача заявлено клопотання про надання сторонам додаткового процесуального строку для подання до суду заяви свідка, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив. Представник відповідача також просив суд визнати подання позивачем позову у справі № 910/3392/20 - зловживанням процесуальними правами.

12.05.2020 через відділ діловодства суду надійшло клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку на подання доказів вручення позивачу відзиву на позов, долучення відзиву до матеріалів справи та розгляду відзиву, як заяви по суті справи.

У відзиві на позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі. Відповідач вказує на те, що між сторонами у справі протягом тривалого часу існувало співробітництво, яке полягало в тому, що позивач надавав відповідачу фінансову допомогу, а відповідач у свою чергу, поставляв позивачу готову продукцію, яку позивач, у подальшому, реалізовував Відкритому акціонерному товариству «МТЗ» (Республіка Білорусь). При цьому, метою таких правовідносин для позивача було отримання права на бюджетне відшкодування ПДВ.

За твердженнями відповідача, усі розрахунки щодо фінансової допомоги між сторонами проводились шляхом фактичного зарахування зустрічних однорідних вимог, яке здійснювалось одночасними переказами коштів на виконання позивачем зобов`язання щодо оплати продукції відповідача, придбаної за договором поставки та відповідно, повернення відповідачем позики у такій самій сумі, що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача. Відповідач вказує на те, що банківською випискою підтверджуються обставини щодо ідентичності до копійки суми повернутої фінансової допомоги та суми оплати продукції відповідача на 35 144 853,95 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» також вказує на те, що ним повністю не визнається сума заборгованості в розмірі 1 557 381,00 грн, оскільки згідно призначення платежу у платіжних дорученнях на вказану суму, зазначено «повернення фінансової допомоги», а листи із назвою «уточнення призначення платежу» на адресу відповідача не надходили.

Відповідачем також у мотивувальній частині відзиву заявлено про письмове опитування позивача в порядку статі 90 Господарського процесуального кодексу України.

25.05.2020 через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення від відповідача, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» вказує на те, що договір про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017 є удаваним правочином та був вчинений сторонами для приховання іншого правочину. Відповідач також заперечує позицією Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк», що поставлені відповідачем питання, в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України, не стосуються обставин справи. За твердженням відповідача, до матеріалів справи подано документи, які підтверджують обставини щодо удаваного правочину та реального перебігу господарських правовідносин між сторонами.

У судовому засіданні 27.05.2020 судом розглянуто клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та долучення його до матеріалів справи, а також клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

За результатами розгляду вказаних клопотань суд на місці, без виходу до нарадчої кімнати, на підставі ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України поновив відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву та долучення до матеріалів справи доказів. Задовольняючи вказані клопотання, суд виходить із принципу рівності сторін.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

Судом також на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, залишено без розгляду клопотання відповідача про продовження строку для подання заяви свідка та заперечень на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 27.05.2020 оголошено перерву до 03.06.2020.

01.06.2020 представником позивача подано додаткові пояснення у справі. Товариство з обмеженою відповідальністю «Логопарк» вказує на те, що між сторонами у справі дійсно було укладено декілька різних договорів, у т.ч. і договір поставки № 81 від 20.10.2015, договір комісії № 01/09К від 01.09.2007, ці договори є реальними та виконувались сторонами (здійснювалась поставка товару, надавались послуги, проводились розрахунки), вказані договори ніяким чином не пов`язані із договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017. Відповідач міг придбавати за одним договором комплектуючі за рахунок коштів отриманих за договором фінансової допомоги, а потім виготовлений із цих комплектуючих товар міг продавати позивачу за третім договором, що є абсолютно законною співпрацею двох господарюючих суб`єктів. Позивач також наголошує на тому, що матеріалами справи підтверджується перерахування відповідачу суми фінансової позики у розмірі 43 405 944,32 грн за договором № 003.ФД від 22.06.2017.

У поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю «Логопарк» також вказує про те, що при перерахуванні коштів за деякими платіжними дорученнями операціоністом позивача було допущено технічну помилку у графі «призначення платежу», замість слова «надання» фінансової допомоги зазначено слово «повернення» фінансової допомоги, а також замість дати договору «22.06.2017» зазначено «23.06.2017». Позивач також вказує, що між сторонами не укладався договір фінансової допомоги № 003.ФД від 23.06.2017.

Розглянувши заяву відповідача, про зловживання процесуальними правами, господарський суд виходить із такого.

Статтею 7 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Враховуючи те, що судом не встановлено обставин, визначених у частині другій статті 43 ГПК України, клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

03.06.2020 представник позивача у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

22.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» (позичальник) укладено договір № 003.ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти (надалі - позика) на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується повернути надану позику позикодавцю в порядку, встановленому договором.

Позика надається позичальнику з метою поповнення обігових коштів (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди від 26.06.2017) поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 45 000 000,00 грн (сорок п`ять мільйонів гривень 00 копійок) на безоплатній основі, тобто відсотки (комісії та/або плата за користування грошовими коштами) не нараховуються і не сплачуються.

Поворотна фінансова допомога надається в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, згідно умов цього договору. Позика може надаватися частинами (п. 2.2, 2.3 договору).

Згідно з п. 3.1 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику не пізніше 31.12.2019 року.

За умовами п. 3.2 договору позичальник має право повертати позику частинами. Позичальник має право достроково повністю або частково повернути позикодавцю фінансову допомогу (позику).

Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця (п. 3.4 договору).

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором. (п. 7.1 договору).

Додатковою угодою від 30.06.2017 до договору № 003.ФД від 22.06.2017 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги сторонами погоджено збільшення розміру фінансової допомоги до 60 000 000 (шістдесяти мільйонів) гривень.

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» грошові кошти у загальному розмірі 43 405 944,32 грн, натомість відповідачем було повернуто грошові кошти за вказаним договором лише у розмірі 35 732 024,55 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем свого обов`язку з повернення отриманої позики, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 7 673 919,77 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає таке.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір № 003.ФД від 22.06.2017 (зі змінами та доповненнями), як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження виконання зобов`язань за договором позики № 003.ФД від 22.06.2017 (передання у власність відповідачу грошових коштів у розмірі 43 405 944,32 грн) позивачем надано суду платіжні доручення: № 000118443 від 23.06.2017 на суму 587 170,60 грн, № 000186607 від 07.08.2017 на суму 572 000,00 грн, № 000186874 від 14.08.2017 на суму 3 224 975,00 грн, № 000187781 від 01.09.2017 на суму 236 299,00 грн, № 000187782 від 01.09.2017 на суму 213 701,00 грн, № 000187915 від 05.09.2017 на суму 1 000,00 грн, № 000187927 від 05.09.2017 на суму 639 381,00 грн, № 000188115 від 07.09.2017 на суму 345 000,00 грн, № 000188057 від 07.09.2017 на суму 1 985,35 грн, № 000188380 від 14.09.2017 на суму 311 000,00 грн, № 000188561 від 18.09.2017 на суму 1 256 334,00 грн, № 000188742 від 21.09.2017 на суму 180 000,0 грн, № 000188786 від 21.09.2017 на суму 450 000,00 грн, № 000188938 від 25.09.2017 на суму 108 000,00 грн, № 000189006 від 450 000,00 грн, № 000189040 від 27.09.2017 на суму 4 000 000,00 грн, № 000189044 від 27.09.2017 на суму 2 328 815,00 грн, № 000189089 від 28.09.2017 на суму 720 000,00 грн, № 000189188 від 29.09.2017 на суму 135 000,00 грн, № 000189427 від 03.10.2017 на суму 315 000,00 грн, № 000189588 від 05.10.2017 на суму 450 000,00 грн, № 000189647 від 06.10.2017 на суму 63 000,00 грн, № 000189783 від 10.10.2017 на суму 180 000,00 грн, № 000189973 від 13.10.2017 на суму 270 000,00 грн, № 000190059 від 17.10.2017 на суму 92 000,00 грн, № 000190185 від 18.10.2017 на суму 452 766,00 грн, № 000190258 від 19.10.2017 на суму 234 000,00 грн, № 190260 від 19.10.2017на суму 270 000,00 грн, № 190279 від 19.10.2017 на суму 315 000,00 грн, № 190348 від 20.10.2017 на суму 163 637,00 грн, № 190351 від 20.10.2017 на суму 16 363,00 грн, № 190501 від 24.10.2017 на суму 322 363,00 грн, № 190975 від 01.11.2017 на суму 270 000,00 грн, № 191586 від 13.11.2017 на суму 300 045,00 грн, № 191587 від 13.11.2017 на суму 2 098 727,60 грн, № 191763 від 15.11.2017 на суму 143 955,00 грн, № 191764 від 15.11.2017 на суму 36 045,00 грн, № 191940 від 17.11.2017 на суму 1 620 000,00 грн, № 192294 від 22.11.2017 на суму 306 194,00 грн, № 192295 від 22.11.2017 на суму 34 022,00 грн, № 192296 від 22.11.2017 на суму 560,00 грн, № 192365 від 23.11.2017 на суму 171 855,00 грн, № 192427 від 24.11.2017 на суму 200 000,00 грн, № 192536 від 28.11.2017 на суму 687960,48 грн, № 192776 від 30.11.2017 на суму 60 984,00 грн, № 192777 від 30.11.2017 на суму 548 858,00 грн, № 192814 від 30.11.2017 на суму 353093,00 грн, № 000192827 від 30.11.2017 на суму 113 687,00 грн, № 192908 від 01.12.2017 на суму 901 800,00 грн, № 192917 від 01.12.2017 на суму 901 800,00 грн, № 193085 від 05.12.2017 на суму 135 000,00 грн, № 193254 від 07.12.2017 на суму 315024,00 грн, № 193501 від 12.12.2017 на суму 128 167,00 грн, № 193565 від 13.12.2017 на суму 250 000,00 грн, № 193728 від 15.12.2017 на суму 1 351 287,00 грн, № 0001193963 від 19.12.2017 на суму 350 000,00 грн, № 000193964 від 19.12.2017 на суму 200 000,00 грн, № 000193988 від 19.12.2017 на суму 300 000,00 грн, № 000194203 від 22.12.2017 на суму 82 000,00 грн, № 194213 від 22.12.2017 на суму 430 000,00 грн, № 194927 від 09.01.2018 на суму 1 202 000,00 грн, № 194995 від 01.01.2018 на суму 150 000,00 грн, № 195255 від 16.01.2018 на суму 300 000,00 грн, № 19582 від 16.01.2018 на суму 20 000,00 грн, № 000195233 від 16.01.2018 на суму 150 000,00 грн, № 000195272 від 16.01.2018 на суму 180 000,00 грн, № 000195693 від 23.01.2018 на суму 120 000,00 грн, № 195823 від 25.01.2018 на суму 2 406 000,00 грн, № 195891 від 26.01.2018 на суму 200 000,00 грн, № 196113 від 31.01.2018 на суму 670 000,00 грн, № 196217 від 01.02.2018 на суму 600 000,00 грн, № 196284 від 02.02.2018 на суму 1 500,00 грн, № 196362 від 05.02.2018 на суму 1 301 000,00 грн, № 196889 від 13.02.2018 на суму 108 640,00 грн, № 197283 від 19.02.2018 на суму 100 000,00 грн, № 197284 від 19.02.2018 на суму 70 000,00 грн, № 197413 від 21.02.2018 на суму 250 000,00 грн, № 197625 від 26.02.2018 на суму 300 000,00 грн, № 197702 від 27.02.2018 на суму 200 000,00 грн, № 197801 від 28.02.2018 на суму 189 700,00 грн, № 198352 від 07.03.2018 на суму 260 500,00 грн, № 198439 від 12.03.2018 на суму 430 468,00 грн, № 198861 від 19.03.2018 на суму 100 000,00 грн, № 198950 від 20.03.2018 на суму 340 000,00 грн, № 199003 від 21.03.2018 на суму 250 000,00 грн, № 199140 від 23.03.2018 на суму 1 485 000,00 грн, № 000199266 від 26.03.2018 на суму 770 000,00 грн, № 199426 від 29.03.2018 на суму 248 000,00 грн, № 199427 від 29.03.2018 на суму 22 000,00 грн.

В матеріалах справи також наявні листи Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» про уточнення призначення платежу Вих. № 07СТ-08 від 07.08.2017, Вих. №08СТ-08 від 14.08.2017, Вих. № 10СТ-09 від 05.09.2017, Вих. №11СТ-09 від 05.09.2017, Вих. №12СТ-09 від 07.09.2017, Вих. №17СТ-10 від 20.10.2017.

Як вказує позивач, листами про уточнення призначення платежу повідомляв відповідача про наявність помилок у платіжних дорученнях та просив вважати вірним призначення платежу: «Надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору фінансової допомоги на поворотній основі №003.ФД від 22.06.2017р. без ПДВ» Зг.дог. №12/02-19-ФД від 12.02.2019р. Без ПДВ».

Натомість, відповідач повністю заперечує обставини отримання позики у розмірі 1 557 381,00 грн за платіжними дорученнями № 000186607 від 07.08.2017 на суму 572 000,00 грн, № 000187915 від 05.09.2017 на суму 1 000,00 грн, № 000187927 від 05.09.2017 на суму 639 381,00 грн та № 000188115 від 07.09.2017 на суму 345 000,00 грн, оскільки у платіжних дорученнях на вказану суму, в графі «призначення платежу» зазначено «повернення фінансової допомоги». При цьому, відповідачем також повністю заперечуються обставини щодо отримання листів із назвою «уточнення призначення платежу».

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши подані позивачем до матеріалів справи платіжні доручення, судом встановлено такі обставини.

Як вбачається із платіжних доручень № 000187915 від 05.09.2017 на суму 1 000,00 грн, № 000187927 від 05.09.2017 на суму 639 381,00 грн та № 000188115 від 07.09.2017 на суму 345 000,00 грн у графі «призначення платежу» зазначено «Повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору фінансової допомоги на поворотній основі №003.ФД від 23.06.2017р. без ПДВ».

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем на адресу відповідача листів про уточнення призначення платежу Вих. № 07СТ-08 від 07.08.2017, Вих. №08СТ-08 від 14.08.2017, Вих. № 10СТ-09 від 05.09.2017, Вих. №11СТ-09 від 05.09.2017, Вих. №12СТ-09 від 07.09.2017, Вих. №17СТ-10 від 20.10.2017 та відповідно відсутні докази їх отримання відповідачем, а отже вказані листи не можуть бути взяті судом, як належні докази у справі.

Разом з тим, як вбачається із Заключних виписок по рахунку № НОМЕР_1 відкритому Товариством з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, грошові кошти у загальному розмірі 985 391,00 грн, за платіжними дорученнями № 000187915 від 05.09.2017, № 000187927 від 05.09.2017, № 000188115 від 07.09.2017 зараховані на дебетовий рахунок відповідача.

Судом також взято до уваги пояснення представника позивача, що між сторонами не укладався договір фінансової допомоги № 003.ФД від 23.06.2017.

При цьому, представник відповідача у судовому засіданні 27.05.2020 також повідомляв суд, що йому не відомо щодо обставин існування між сторонами будь-яких відносин за договором № 003.ФД від 23.06.2017.

Отже, враховуючи встановлені вище обставини, суд приймає платіжні доручення № 000187915 від 05.09.2017, № 000187927 від 05.09.2017 та № 000188115 від 07.09.2017 на загальну суму 985 391,00 грн, як належний та більш вірогідний доказ виконання позивачем обов`язку саме за договором №003.ФД від 22.06.2017.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд також приймає платіжне доручення № 000186874 від 14.08.2017 на суму 3 224 975,00 грн, як належний доказ, виконання позивачем обов`язку саме за договором №003.ФД від 22.06.2017.

В матеріалах справи також наявні платіжні доручення № 000186607 від 07.08.2017 на суму 572 000,00 грн та № 190351 від 20.10.2017 на суму 16 363,00 грн. Вказані платіжні доручення у графі «призначення платежу» містять посилання на інший договір ніж той, що наявний у матеріалах справи, а саме: «Повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору фінансової допомоги на поворотній основі №23.04.16ФД від 27.04.2016 без ПДВ».

Судом встановлено, що обставини щодо укладання та виконання сторонами договору №23.04.16ФД від 27.04.2016 дійсно мало місце, це підтверджується зокрема: Заключними виписками по рахунку № НОМЕР_1 відкритому Товариством з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

Враховуючи те, що позивачем не доведено суду факт отримання відповідачем листів Вих. № 07СТ-08 від 07.08.2017 та Вих. №17СТ-10 від 20.10.2017 про уточнення призначення платежу, вказані платіжні доручення не можуть бути прийняті судом, як доказ виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» зобов`язань саме за договором №003.ФД від 22.06.2017.

Відтак, платіжними дорученнями наявними у матеріалах справи підтверджується перерахування позивачемна рахунок відповідача позики (безпроцентної поворотної грошової допомоги) у загальному розмірі 43 032 298,55 грн та відповідачем вказані обставини не заперечуються.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У п. 3.2, 3.4 договору сторонами погоджено, що позичальник має право повертати позику частинами. Позичальник має право достроково повністю або частково повернути позикодавцю фінансову допомогу (позику). Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця.

Позивач стверджує, що відповідачем не виконано свого зобов`язання із повернення безпроцентної поворотної грошової допомоги у розмірі 7 673 919,77 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з 22.09.2017 по 14.09.2018 відповідачем повернуто позивачу суму отриманої позики у загальному розмірі 35 732 024,55 грн, отже згідно розрахунку суду не виконаним залишилось зобов`язання в сумі 7 300 274,00 грн (43 032 298,55 грн - 35 732 024,55 грн = 7 300 274,00 грн).

Вказані обставини підтверджуються також наявним у матеріалах справи Актом звірки взаємних розрахунків за договором № 003.ФД від 22.06.2017 станом на 22.09.2020 (т. 1 а.с. 110) та визнаються відповідачем у відзиві на позовну заяву (т. 2 а.с. 164-169).

Пунктом п. 3.1 договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику не пізніше 31.12.2019.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» на виконання п. 3.1 договору та ст. 530, 1049 Цивільного кодексу України зобов`язане було повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Логопарк» безпроцентну поворотну грошову допомогу у розмірі 7 300 274,00 грн до 31.12.2019.

Натомість відповідач вказує про відсутність у нього грошового зобов`язання перед позивачем, оскільки усі розрахунки щодо фінансової допомоги між сторонами проводились шляхом фактичного зарахування зустрічних однорідних вимог, яке здійснювалось одночасними переказами коштів на виконання позивачем зобов`язання щодо оплати продукції відповідача, придбаної за договором поставки та відповідно повернення відповідачем позики у такій самій сумі, що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача. Відповідач вказує на те, що банківською випискою підтверджуються обставини щодо ідентичності до копійки суми повернутої фінансової допомоги та суми оплати продукції відповідача на 35 144 853,95 грн.

Зокрема, відповідач вказує на те, що договір № 003.ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 22.06.2017 є удаваним правочином та був вчинений сторонами для приховання іншого правочину.

З наданих відповідачем документів та пояснень представників сторін вбачається, що між сторонами у справі протягом тривалого часу відбувалося співробітництво.

Зокрема, 20.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аетерна Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (покупець) укладено договір поставки № 81, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність покупцю гумові, латексні та пластмасові вироби (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

20.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аетерна Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (дилер) укладено дилерський договір № 81, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність дилеру товари у кількості, асортименті та в строки, передбачені у заявці ВАТ «МТЗ», а дилер зобов`язується прийняти товари та оплатити їх на умовах даного договору. Товари передаються дилеру для їх подальшої реалізації на території Республіка Білорусь. Відповідно до умов договору дилер купує товари у продавця та продає їх третім особам від свого імені та за свій рахунок. Дилер не може діяти від імені продавця або будь-якого із його дочірніх підприємств. Право власності на поставлений товар переходить до дилера в момент повної оплати товару.

01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аетерна Україна» (комісіонер) укладено договір комісії № 01/09 К, за умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента, в його інтересах та за винагороду здійснювати реалізацію на експорт з України гумових, латексних та пластмасових виробів (товар) від свого імені та за рахунок комітента. За умовами договору комісіонер забезпечує надходження виручки в іноземній валюті за реалізований товар на свій банківський рахунок. Після отримання валютної виручки комісіонер здійснює обмін валюти на гривню за курсом продажу валюти на МВР на день продажу та перераховує на банківський рахунок комітента гривневі кошти у сумі, що дорівнює вартості товару, переданого на комісію.

Дослідивши наявні у матеріалах справи договори № 81 від 20.10.2015 (поставки), № 81 від 20.10.2015 (дилерський договір) та № 01/09К від 01.09.2017 (комісії) судом встановлено, що вказані договори ніяким чином не пов`язані із договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017, а свідчать лише про наявність господарських правовідносин між сторонами.

Матеріалами справи, зокрема, вище переліченими договорами не підтверджуються обставини викладені відповідачем у відзиві на позов та відповідно не спростовуються висновки суду щодо наявності заборгованості за договором № 003.ФД від 22.06.2017.

Щодо доводів відповідача, що договір № 003.ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 22.06.2017 є удаваним правочином та був вчинений сторонами для приховання іншого правочину.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц.

Таким чином, для визнання оспорюваного договору удаваними відповідачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін договору (наявність у обох сторін договору умислу) на: породження правовідносин саме за договором поставки; договром комісії чи дилерським договором.

Надаючи оцінку предмету та умовам договору № 003.ФД надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги від 22.06.2017, дослідивши його правову природу, суд дійшов висновку про те, що названий договір містить усі загальні ознаки, притаманні договору позики, містить всі істотні умови, необхідні для укладання договорів даного виду, і за формою викладений у вигляді єдиного документа, підписаного сторонами, що відповідає вимогам закону щодо письмової форми правочину.

Аналізуючи зазначене та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить висновку про те, що укладаючи договір № 003.ФД від 22.06.2017 позичальник мав на меті отримати фінансову допомогу з умовою повернення її позикодавцю у встановлений договором строк, що спростовує твердження відповідача про невірну правову кваліфікацію правочину.

Наведені у заявах свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 твердження, судом до уваги не приймаються, з огляду на положення ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, адже доведення обставин даного позову може ґрунтуватися виключно на підставі письмових доказів, а не на заявах свідків, а відповідні заяви свідків суперечать письмовим доказам, наявним в матеріалах справи.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження виконання відповідачем зобов`язання з повернення позивачу поворотної фінансової допомоги в розмірі 7 300 274,00 грн в строк до 21.12.2019, а відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 09.12.1994, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. Finland), 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам сторін, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 7 300 274,00 грн.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором, позивачем було нараховано пеню за порушення строків повернення позики на підставі п. 4.2 договору, а саме: за період з 01.01.2020 по 02.03.2020 в сумі 317 440,29 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що за порушення строків повернення позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 5% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за кожен день затримки.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню, що відповідає статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

За перерахунком суду, сума пені за прострочення відповідачем повернення суми позики у розмірі 7 300 274,00 грн за період з 01.01.2020 по 02.03.2020 становить 301 984,01 грн, а тому вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з повернення суми позики, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних судом встановлено, що сума 3 % річних, нарахована за прострочення відповідачем суми позики в розмірі 7 300 274,00 у строк до 31.12.2019, нарахована з першого дня прострочення 01.01.2020 по 02.03.2020, становить 37 099,75 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню на суму 37 099,75 грн.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн задоволенню не підлягають, оскільки така сума помилково нарахована позивачем в результаті необґрунтованого заокруглення арифметичного показника сукупного індексу інфляції за січень - лютий 2020 року, а також здійснено нарахування за не повний місяць у березні 2020 року.

Таким чином, приймаючи до уваги належне виконання позивачем своїх зобов`язань з надання суми позики, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов`язків за договором в частині повного та своєчасного повернення суми позики, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» заборгованості в сумі 7 300 274,00 грн, 301 984,01 грн - пені за несвоєчасне повернення суми позики та 37 099,75 грн - 3% річних.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 114 590,37 грн. Судовий збір за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, в сумі 6 095,23 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» (03150, м. Київ, вул. Лабораторна, буд. 33/37, оф. 28; ідентифікаційний код 39331424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 13/1, кімн. 204; ідентифікаційний код 35850971) заборгованість у розмірі 7 300 274 (сім мільйонів триста тисяч двісті сімдесят чотири) грн 00 коп., пеню у розмірі 301 984 (триста одну тисячу дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 01 коп., 3% річних у розмірі 37 099 (тридцять сім тисяч дев`яносто дев`ять) грн 75 коп. та судовий збір в розмірі 114 590 (сто чотирнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто) грн 37 коп.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 373 645,77 грн, пені в сумі 15 456,28 грн, 3% річних в сумі 1 898,86 грн та інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн.

4. Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Логопарк» судовий збір в сумі 6 095,23 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.06.2020.

Суддя В.В. Князьков