Рішення № 90078835, 26.06.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/10145/19

Провадження № 2/219/490/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області

у складі судді Хомченко Л.І.

секретаря Лосинської І.М.

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 діючого в інтересах ОСОБА_3 до Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури про поновлення на роботі ,визнання наказу про звільнення незаконним, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

09.09.2019 року ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що позивач по 06.09.2017 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем , остання займана посада з 07.10.2015 р. –бухгалтер першої категорії. Згідно з контрактом від 27.07.2017 року та військовим квитком № серії НОМЕР_1 від 17.08.2017 р. позивач з 27.07.2017 р. прийнята на військову службу за контрактом у Збройних Силах України. В порушення ст..119 КЗпП України, за якою на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникові гарантується збереження місця роботи і середнього заробітку, ЗУ « Про військовий обов`язок і військову службу», ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідач наказом № 43к від 06.09.2017 р. звільнив позивача з роботи у зв`язку зі вступом на військову службу на підставі п.3 ст.36 КЗпП України, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем підпадають під дію ч.3 ст.119 КЗпП України. Оскільки позивача було незаконно звільнено, тому, відповідно до ст..335 КЗпП України вона повинна бути поновлена на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу , компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку відповідно до ст.ст.1,2,3 ЗУ « Про компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а також, відшкодуванням моральної шкоди відповідно до 237-1 КЗпП України, яка полягає у душевних стражданнях, які зазнає позивач у зв`язку з протиправною поведінкою роботодавця відносно працівника. Також, зазначає, що позивачем пропущена строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, з поважних причин, оскільки, як станом на день вступу позивачки на військову службу так і на день її звільнення з роботи в Бахмутському коледжі транспортної інфраструктури позивач перебувала на службі у бойовій військовій частині, яка по 10.08.2019 року залучалась до виконання бойових завдань за призначенням, а відповідно до ч.ч.2,3 ст.263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебуває у складі ЗСУ. Просить поновити ОСОБА_3 пропущений строк звернення до суду; визнати незаконним та скасувати наказ № 43к від 06.09.2017 р. про звільнення та поновити ОСОБА_3 на посаді бухгалтера першої категорії Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури з 07.09.2017 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток у розмірі 138481,40 грн. , компенсацію за порушення строків виплати середнього заробітку у розмірі 9358,62 грн. та моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 . В обґрунтування заперечень посилався на те, що позивачем без поважних причин пропущений місячний строк звернення до суду, передбачений ст..233 КЗпП України та ст..263 ЦК України, оскільки позивач саме 21.11.2017 року була ознайомлена з наказом про звільнення № 43 від 06.09.2017 р. під особистий підпис без заперечень, а також, отримала трудову книжку, тобто, позивач була обізнана про своє звільнення 21.11.2017 р. При цьому, протягом двох років позивач знаходила час на звернення 11.12.2018 року до Бахмутського ВП з приводу притягнення посадових осіб БКТІ до відповідальності за ч.1 ст.172 КК України, повторне аналогічне звернення 18.07.2019 р., звернення 05.11.2018 р. до БКТІ з досудовою вимогою про поновлення на роботі, що свідчить про те, що у позивача була фактична можливість своєчасно звернутися до суду без порушення строків. При цьому, за інформацією , яку було отримано відповідачем, позивач весь час проходила службу в Бахмутському об`єднаному міському військовому комісаріаті. Також, до позивача не можуть бути застосовані положення ч.3 ст.119 КЗпП України, оскільки, відсутні відомості щодо призиву позивача на військову службу чи залучення для виконання робіт із забезпечення оборони держави в розумінні ЗУ « Про військовий обов`язок і військову службу», навпаки, відповідач має копію добровільно укладеного позивачем строкового контракту, а не контракту на час дії особливого періоду, який і став підставою для звільнення позивача. При цьому, позивачем власноручно було написано заяву від 28.08.2017 р. про звільнення з роботи на посаді бухгалтера з 27 липня 2017 р.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2019 року відкрите провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження і призначено розгляд справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та надав суду пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити,( в зв`язку з порушенням строку звернення до суду).

Судом встановлені наступні фактичні обставини справі та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_3 по 06.09.2017 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем Бахмутським коледжем транспортної інфраструктури, остання займана посада позивача з 07.10.2015 р. –бухгалтер першої категорії.

Згідно з контрактом від 27.07.2017 року та військовим квитком № серії НОМЕР_1 від 17.08.2017 р. позивач ОСОБА_3 з 27.07.2017 р. прийнята на військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

За завою ОСОБА_3 від 28.08.2017 року про звільнення з роботи на посаді бухгалтера з 27.07.2017 року у зв,язку зі службою у ЗСУ за контрактом на 3 роки, наказом директора Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури № 43к від 06.09.2017 р. з позивача ОСОБА_3 звільнено з роботи на посаді бухгалтера у зв,язку зі вступом на військову службу у ЗСУ на посадах рядового складу , на підставі п.3 ст.36 КЗпП України.

Сторонами не заперечується, що позивач 21.11.2017 року була ознайомлена з наказом про звільнення № 43к від 06.09.2017 р. під особистий підпис без заперечень та отримала трудову книжку.

Як вбачається із Витягу з наказу №107-ос від 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 зараховано на військову службу за контрактом, до списків особового складу загону, всіх видів забезпечення та призначено на посаду радіометриста-оператора катера морської охорони 1 рангу проекту 1400М «Гриф» «Любомир» дивізіону катерів морської охорони, строком на три роки, з 24 квітня 2018 року (а.с. 12).

Позивач проходить військову службу і на даний час.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 1 статті 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

Відповідно до частини третьої ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

За загальними вимогами вказаних вище норм матеріального права гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Щодо визначення тривалості особливого періоду в України суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Питання наявності особливого періоду в Україні поза межами строків мобілізації було предметом розгляду Вищого адміністративного суду України, який у постанові від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14 дійшов висновку, що закінчення заходів мобілізації не припиняє особливий період. Крім того, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» особливий період не пов`язується з проведенням мобілізації та введенням воєнного стану.

Кім того, Верховний суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття "особливий період" у постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17), в якій зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Окрім наведеної постанови таку саму правову позицію сформовано і в інших постановах Верховного суду, зокрема від 14.02.2018 року у справі № 131/1449/16-ц; у справі №727/2187/16-ц; у справі № 640/4439/16-ц ; у справі 211/1546\16-ц.

Отже, дотримуючись правової позиції Верховного суду сформульованої у вищезазначених постановах, суд дійшов висновку, що особливий період в Україні діє, починаючи із 17 березня 2014 року і продовжує діяти до сьогодення.

Матеріалами справи безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 12 травня 2014 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 27.07.2017 року перебуває на військовій службі у військовій частині А0693 оперативного командування « Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України, у зв`язку з укладенням контракту під час дії особливого періоду і з цього моменту, за положеннями трудового законодавства, за нею зберігаються гарантії, передбачені ч.3 ст. 119 КЗпП України.

Отже, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки вступ позивача на військову службу здійснювався під час дії особливого періоду в Україні, а тому на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

При цьому, щодо строку звернення позивача до суду з даним позовом, слід зазначити наступне.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися до суду з заявою у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 цього Кодексу визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п. 4 Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Пропущення місячного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. За загальним правилом, встановленим ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Позивач просила поновити строк звернення до суду, який нею було пропущено, у зв`язку з тим, що як станом на день вступу позивача на військову службу так і на день її звільнення з роботи в Бахмутському коледжі транспортної інфраструктури вона перебувала на службі у бойовій військовій частині, яка по 10.08.2019 року залучалась до виконання бойових завдань за призначенням, а відповідно до ч.ч.2,3 ст.263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебуває у складі ЗСУ.

Як встановлено судом, позивач була звільнена 06.09.2017 року за наказом № 43к від 06.09.2017 р., а 21.11.2017 року була ознайомлена з вказаним наказом та нею отримана трудова книжка.

З 27 липня 2017 року позивач вступила на військову службу.

09 серпня 2019 року позивач звернулась до суду з даним позовом.

Як вбачається з довідки № 1495 від 02.09. 2019 року, виданої тво командира військової частини А0693, ОСОБА_3 дійсно перебуває на військовій службі військовій частині А0693, яка є бойовою військовою частиною , що в період з грудня 2014 року по 10.08.2019 року залучалась до виконання бойових завдань за призначенням в зоні антитерористичної операції і операції об`єднаних сил та на даний час перебуває на військовому полігоні для відновлення боєздатності поза межами Донецької області.

При цьому, з вказаної довідки не вбачається, що ОСОБА_3 з 27.07.2017 р. постійно залучалась до виконання бойових завдань за призначенням в зоні антитерористичної операції і операції об`єднаних сил.

Між тим, з наданих стороною відповідача відомостей щодо звернення позивача 11.12.2018 року до Бахмутського ВП з приводу притягнення посадових осіб БКТІ до відповідальності за ч.1 ст.172 КК України, повторного аналогічного звернення 18.07.2019 р., звернення 05.11.2018 р. до БКТІ з досудовою вимогою про поновлення на роботі, вбачається, що у позивача була і фактична можливість своєчасно звернутися до суду без порушення строків. При цьому, стороною позивача зазначені відомості не спростовані. Більше того, позивачем не спростовано наявність відпусток під час проходження військової служби, не надано відомостей про графік служби та місце служби на спростування заяви відповідача про те, що позивач весь час проходила службу у Бахмутському об`єднаному міському військовому комісаріаті.

Більше того, позивачем не спростовано, що нею особисто була отримана трудова книжка 21.11.2017 р., що свідчить про можливість вільного пересування позивача в м .Бахмут під час несення військової служби.

Отже, доводи позивача про те, що він зі вступом на військову службу не мала можливості вільно пересуватися та розпоряджатися належним часом, спростовуються зазначеними у сукупності даними.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_3 строку звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним , скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. При цьому, відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку та моральної шкоди, тому як вказані вимоги є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України ,

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 діючого в інтересах ОСОБА_3 до Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури про поновлення на роботі ,визнання наказу про звільнення незаконним, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Л.І. Хомченко