Рішення № 90074011, 26.06.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 р. Справа № 480/2028/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3022 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач, Військова частина 3022) та просить:

1. Визнати протиправними дії Військової частини 3022 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 82679,80 грн. та щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.

2. Зобов`язати Військову частину 3022 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 82679,80 грн.

3. Зобов`язати Військову частину 3022 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення позивача згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Свої вимоги мотивує тим, що після його звільнення зі служби військовою частиною не проведено з ним остаточний розрахунок, а саме: не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 82679,80 грн. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно є протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством.

Крім того, перед звільненням позивач подавав на ім`я командира військової частини 3022 рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, однак, така допомога при звільненні виплачена не була, з підстав відсутності фонду грошового забезпечення для надання допомоги. На переконання позивача, відмова у виплаті допомоги для вирішення соціально-побутових питань є протиправною, оскільки ним виконано всі умови, передбачені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі - Інструкція №200).

Ухвалою суду від 03.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначив, що позивач не звертався до Військової частини 3022 з рапортом при звільненні про виплату йому грошової компенсації замість неотриманого під час проходження військової служби речового майна, як цього вимагає пункт 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178), а тому відповідач здійснив нарахування та видав довідку позивачу, яку він просив у рапорті, поданому після звільнення 04.02.2020. Завдяки тому, що позивач із відповідним рапортом, під час звільнення з військової служби, про виплату компенсації до Військової частини 3022 не звертався, тому позивачу і не була виплачена вказана компенсація.

За поясненнями відповідача, станом на час звільнення зі служби позивача військова частина 3022 не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна або виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна для військовослужбовцям, які звільняються з військової служби. Потреба у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно подавалась відповідачем до Головного управління Національної гвардії України 10.01.2020. Тому, на переконання відповідача, Військова частина 3022 здійснила усі законні, допустимі, необхідні і достатні заходи для реалізації позивачем свого права на отримання такої грошової компенсації, у зв`язку з чим у діях відповідача по відношенню до позивача відсутні ознаки протиправності.

Щодо розміру такої компенсації відповідач зазначив, що вартість речового майна, яке не отримав позивач в розмірі 82679,80 грн., яка вказана в довідці № 64 відрізняється від розміру грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, наведеної в довідці № 64/1 - 69857,24 грн. завдяки тому, що довідка № 64 є довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу в натуральному вигляді. Натомість, довідка № 64/1 розроблена на виконання вимог Головного управління Національної гвардії України викладених в телеграмі № 1478 та відповідно до вимог абзацу 3 пункту 15 глави 1 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 (далі - Інструкція №475). 25 предметів речового майна не враховані в довідці № 64/1 завдяки тому, що ціни на них до військової частини 3022 не доводились. При цьому зазначено, що позивач не позбавлений права отримати за його бажанням не враховані в довідці № 64/1 25 предметів речового майна, які не були отримані ним під час проходження військової служби.

Відповідач зазначив, що згідно розгорнутої та перерахованої довідки № 64/1 з врахуванням перерахованої кількості предметів речового майна, які не отримав позивач під час проходження військової служби, складеною речовою службою військової частини 3022 від 04.02.2020, рахується заборгованість вартості речового майна, що належить до видачі в розмірі 70921,06 грн., а грошова компенсація вартості за неотримане речове майно з урахуванням податків і перерахованої кількості предметів речового майна складає 69857,24 грн. - сума до виплати позивачу враховуючи, розмір податків, які повинна сплатити Військова частина 3022 - податковий агент до Державного бюджету України із даного розміру грошової компенсації - доходу позивача. Довідка № 64/1 з урахуванням перерахованої кількості речового майна і врахуванням податків надана з дотриманням вимог Податкового кодексу України, враховуючи вимоги п. 15 гл. 1 розділу ІІІ Інструкції №475.

Щодо вимоги позивача виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, відповідач зазначив, що виплата такої допомоги у відповідності до норм Інструкції №200 є правом командира військової частини, а не обов`язковим платежем та може застосовуватися при певних обставинах, у встановленому порядку. Невідомо і не встановлено розмір витрат, які поніс позивач у зв`язку із консультаційними довідками медичних спеціалістів та ці дані про понесені ним витрати вплинули би на розгляд питання комісією військової частини 3022 про виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, так як матеріальна допомога надається в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення позивача, тобто матеріальна допомога може бути виплачена в розмірі меншому ніж розмір місячного грошового забезпечення позивача.

Відповідач звернув увагу суду на те, що однією з умов надання матеріальної допомоги є наявність затвердженого грошового фонду на дані потреби в державній організації, установі. На комісію військової частини 3022 та її командира покладені повноваження по визначенню осіб, які в межах фонду бюджетних призначень отримають матеріальну допомогу і не обов`язково, що всі військовослужбовці, які звернулись із рапортами з проханням про виплату матеріальної допомоги, отримають цю допомогу (а.с.32-36).

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з висновками відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та зазначає, що відповідач у відзиві вказує, по ОСОБА_1 надав на ім`я командира військової частини рапорт на нарахування, а не на виплату компенсації вартості неотриманого речового майна. Тобто, відповідач у відзиві підтверджує невиконані зобов`язання перед позивачем по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, але одночасно відмовляється від їх виконання.

Загальна вартість неотриманого речового майна становить 82679,80 грн. за довідкою №64 від 04.02.2020. В довідці №64/1 від 04.02.2020 не враховані 25 предметів. Відповідач вказує, що вони можуть бути отримані позивачем, за його бажанням, в натуральному вигляді. Однак, ні на час звільнення, ні пізніше позивачу не було запропоновано отримати вказані речі у натуральному вигляді та у нього відсутні відповідні потреби та бажання.

Крім того, позивач вважає необґрунтованим посилання відповідача на відсутність фонду грошового забезпечення на надання допомоги на вирішення соціально-побутових питань та обмеження фінансування від Головного управління Національної гвардії України, так як реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням гарантованих виплат, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (а.с.50-53).

Ухвалою суду від 28.05.2020 було зобов`язано Військову частину 3022 надати суду завірені належним чином копії документів, які були надані ОСОБА_1 для отримання матеріальної допомоги, протоколу засідання комісії військової частини 3022 по вирішенню питання надання/ненадання матеріальної допомоги позивачу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та прийнятого рішення (за їх наявності), а також інформацію, чи надавалася така матеріальна допомога військовослужбовцям військової частини 3022 у 2020 році та з яких підстав.

12.06.2020 відповідачем було надано документи на виконання вимог вказаної ухвали (а.с.59-65).

Суд, перевіривши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Військовій частині 3022 Національної гвардії України з 30.01.1996 по 04.02.2020, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.12-13)

Наказом командира Військової частини 3022 від 04.02.2020 №25 (по стройовій частині) з позивачем було припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби та звільнено зі служби у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.14).

04.02.2020 позивач звертався із рапортом на ім`я командира Військової частини 3022, в якому висловив бажання отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно (а.с.15).

Позивачу була видана довідка №64 від 04.02.2020 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу на суму 82679,80 грн. (а.с.17).

Під час звільнення грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби не було виплачено 04.02.2020, що не заперечує представник відповідача у відзиві.

17.02.2020 позивачем на ім`я командира Військової частини 3022 було подано заяву про нарахування та виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, а також виплату компенсації вартості речового майна в сумі 82679,80 грн. (а.с.18).

Листом №2/22-333 від 10.03.2020 відповідач у відповідь на заяву повідомив позивача про те, що оскільки він не скористався своїм правом на отримання щорічної основної відпустки та не подав рапорт про виплату до неї допомоги на оздоровлення, тому така допомога не надавалась. Крім того зазначено, що оскільки надання військовослужбовцям допомоги для вирішення соціально-побутових питань залежить від фонду грошового забезпечення. Оскільки станом на січень 2020 року фонд на виплату такої допомоги був відсутній, грошове забезпечення на дані потреби не надходили, тому комісією військової частини рапорт позивача не розглядався (а.с.19-20).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18).

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини сума заборгованості за неотримане речове майно склала 82679,80 грн. (а.с.17).

Вказана сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно станом на момент розгляду справи відповідачем не відшкодована, доказів на спростування вказаного відповідачем не надано.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Крім того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження відсутності фінансування на виплату такої компенсації та вжиття заходів для здійснення виплати. На думку суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 82679,80 грн, та стягнення з відповідача грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно у вказаному розмірі.

Суд зазначає, що твердження відповідача у відзиві про те, що за довідкою №64/1 від 04.02.2020 сума заборгованості за неотримане речове майно позивачу складає 69857,24 грн. (а.с.38) не підтверджено наявними матеріалами справи, не надано жодного підтвердження того, що у довідці №64 від 04.02.2020 невірно зазначено суму такої компенсації. При цьому, обидві довідки №64 та №64/1 складені в один день 04.02.2020.

Більш того, відповідачем надано копію листа-інформації щодо заборгованості з грошової компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцями, що надсилався заступнику командувача Національної гвардії України, в якій сума боргу перед позивачем зазначена на підставі довідки №64 від 04.02.2020 в розмірі 83686,85 грн. (а.с.41-44).

Щодо посилання відповідача на те, що позивач у рапорті просив нарахувати йому грошову компенсацію замість неотриманого під час проходження військової служби речового майна, а не виплатити таку компенсацію є необґрунтованим, оскільки нарахування компенсації не позбавляє відповідача обов`язку виплатити її у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, суд зазначає, що умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок №44).

Пунктом 2 Порядку №44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п.3 Порядку №44).

За змістом пунктів 4, 5 цього Порядку, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Поряд з цим, пунктом 168.5 статті 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до вимог абзацу третього п. 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому суми податку з доходів фізичних осіб спрямовується виключно на виплату компенсації витрат доходів цієї категорії громадян. Розрахунок з даними особами на день їх звільнення зі списків особового складу військової частини повинен бути здійснений в повному обсязі.

Грошова компенсація замість належного речового майна, виплачена військовослужбовцям всупереч пункту 293 Положення після їх звільнення зі служби, не може бути оподаткована.

Тому доводи відповідача щодо необхідності оподаткування вказаної грошової компенсації як інших доходів, що включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку, згідно пп.164.2.20 п.164.2 статті 164 Податкового кодексу України, суд вважає помилковими, оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою) і, за своєю правовою природою, не може вважатися оподатковуваним місячним/річним доходом такої особи.

Аналогічна правова позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладена у постанові від 19.02.2020 у справі №802/1677/16-а та у постанові від 22.04.2020 у справі №820/611/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3022 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби та зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 82679,80 грн.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення позивача згідно із чинним законодавством України на день звернення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до розділу XX "Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за № 405/31857 (далі - Інструкція № 200) передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.

Із системного аналізу вказаних вище норм суд робить висновок, що надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом командира Військової частини 3022, яке він може застосовувати при певних обставинах, у встановленому порядку, а не обов`язком. Тобто, надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу не є обов`язковою виплатою.

У випадку реалізації свого права на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань стосовно конкретного військовослужбовця, командир Військової частини 3022 приймає рішення, яке реалізовує в наказі по військовій частині на підставі рішення комісії, яке затверджує командир військової частини. Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 14.01.2020 звертався до відповідача із рапортом про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв`язку із хворобою, до якого було додано медичні довідки (а.с.61-62).

Відповідно до копії протоколу засідання комісії з надання матеріальної допомоги військовослужбовцям Військової частини 3022 (далі - Комісія) № 1 від 31.01.2020, на її розгляд було подано 33 рапорти військовослужбовців, у тому числі і рапорт позивача. Однак, Комісією за наслідками розгляду причин потреб коштів з довідок, наданих до рапортів, було прийнято рішення не виплачувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, у зв`язку з відсутністю асигнувань на 2020 рік, що передбачені для вищевказаної виплати (а.с.45, 46, 63).

Отже, відповідачем було додержано вимоги законодавства щодо вирішення питання про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу, яке виносилось на розгляд Комісії. Невиплата такої допомоги за результатами розгляду вказаного питання не може бути порушенням прав позивача на отримання такої допомоги, оскільки, як зазначено вище, виплата допомоги є правом Військової частини 3022, а не обов`язком, з урахуванням конкретних обставин та випадків військовослужбовців та у межах асигнувань.

Таким чином, позовні вимоги про виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби.

Зобов`язати Військову частину 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 82679,80 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя А.Б. Діска