Рішення № 90071976, 25.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2020 року м. Київ № 640/17801/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МЮК " Гапоненко Роман і партнери" до Головного управління Держпраці у Київській області провизнання протиправними дій та скасування постанов про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просило скасувати постанову від 05.09.2019 №КВ1427/33/НД/СП/ДС-565 про накладення штрафу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2019 позивачу повернуто без розгляду заяву про забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2019 позивачу відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2019 задоволено клопотання позивача про забезпечення позову в адміністративній справі №640/17801/19 та зупинено стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ1427/33/НД/СП/ДС-565 від 05.09.2019 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» у розмірі 12 519, 00 грн. до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №640/17801/19.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність у відповідача повноважень щодо здійснення такого контрольного заходу як інспекційне відвідування оскільки така форма контрольного заходу в законодавстві України відсутня. Поняття «інспекційне відвідування» містилося в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, яка на момент видачі направлення на інспекційне відвідування позивача і складання акту інспекційного відвідування була скасована постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 №826/8917/17.

Норми статті 259 КЗпП України, на які посилається відповідач в акті інспекційного відвідування як на підставу для його проведення, містять загальне формулювання та посилання на Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, якого відповідно станом на час проведення інспекційного відвідування не існувало.

Крім того, відповідач безпідставно дійшов висновку про вчинення позивачем порушення у зв`язку з ненаданням низки запитуваних документів, необхідних для інспекційного відвідування, оскільки не взяв до уваги доводи позивача про неможливість їх надання з огляду на передачу документів адвокатському об`єднанню, яке представляє інтереси позивача в судовому процесі, і яке (адвокатське об`єднання) також повідомило відповідача про неможливість надати ці документи відповідно до приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

За висновком позивача, оскільки з питань, з яких відповідачем проводилось інспекційне відвідування, наявний судовий спір, то їх вирішення є прерогативою суду, а не Головного управління Держпраці у Київській області.

Також позивач звернув увагу на порушення відповідачем приписів частини шостої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у зв`язку із неврученням йому акта перевірки відразу після завершення контрольного заходу, оскільки з невідомих причин цей акт був надісланий поштою.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, стверджуючи про його необґрунтованість.

Так, спростовуючи доводи позивача про відсутність у органів Держпраці повноважень щодо проведення інспекційного відвідування, відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» Конвенція Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. За змістом частини першої статті 12 вищевказаної Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають, поміж іншого, право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і втому числі вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, ї знімати копії з таких документів або робити з них витяги.

Відтак, вказана Конвенція оперує поняттям «інспекційне відвідування», тому доводи позивача, що проведене стосовно позивача інспекційне відвідування немає юридичних наслідків, є необґрунтованими.

Крім того, в ході інспекційного відвідування інспектором праці обґрунтовано встановлено порушення позивачем вимог вищевказаної Конвенції у зв`язку ненаданням низки запитуваних документів. Твердження позивача про неможливість надати ці документи, вмотивовані їх передачею в розпорядження адвокатської компанії, яка представляє інтереси позивача в судовому процесі за участю ОСОБА_3. , яка ініціювала проведення інспекційного відвідування позивача, і тим, що вказані документи містять адвокатську таємницю, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта.

У відповіді на відзив позивач стверджував, що відповідачем не спростовано його доводи про протиправність оскаржуваної постанови з огляду на безпідставне посилання на норми Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV. До того ж акт інспекційного відвідування не містить посилання на цей нормативно-правовий акт. Натомість в акті міститься посилання на статтю 259 КЗпП України та пункти 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2019 на адресу Головного управління Держпраці у Київській області надійшла заява ОСОБА_3 від 14.05.2019 щодо можливого порушення вимог трудового законодавства ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери», у зв`язку з чим вона просила здійснити державний контроль за додержанням вказаним товариством законодавства про працю у формі, що визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, з питань, викладених нею в раніше поданій заяві від 02.04.2019 та в цій заяві.

Ураховуючи вказане звернення, Головним управлінням Держпраці у Київській області від 02.08.2019 №31902 «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» прийнято наказ про проведення з 12 по 13 серпня 2019 року інспекційного відвідування ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» з метою перевірки дотримання вимог законодавства про працю.

В преамбулі цього наказу зазначено, що він прийнятий на підставі Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці у сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1986- IV, статті 259 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», наказу Міністерства соціальної політики від 18.08.2017 №1338, Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84 та на підставі заяви ОСОБА_3 від 14.05.2019.

Для проведення інспекційного відвідування відповідачем видано направлення від 02.08.2019 №1427 на проведення інспектором праці контрольного заходу у період з 12 по 13 серпня 2019 року

Листом від 05.08.2019 Головне управління Держпраці у Київській області повідомило позивача про проведення у вищевказаний період контрольного заходу, запропонувавши надати копії засвідчених належним чином документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування.

Водночас судом встановлено, що з огляду на попереднє звернення ОСОБА_3 від 02.04.2019 відповідач листом від 26.04.2019 №43./2-Д-1628-1993 також звертався до позивача з вимогою надати письмові пояснення та копії підтверджуючих документів по суті питань, викладених у її зверненні.

Листом від 13.08.2019 №06-174/1 позивач повідомив відповідача про відсутність підстав для здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування, оскільки наведене не відповідає приписам статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Разом з тим повідомив, що 11.05.2019 надав Головному управлінню Держпраці у Київській області на його звернення від 26.04.2019 №43./2-Д-1628-1993 частину запитуваних документів, крім, кадрових та бухгалтерських, які стосуються ОСОБА_3 , у зв`язку з їх передачею Адвокатському об`єднанню «Гапоненко Роман і партнери» для участі в судовому процесі.

Адвокатське об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» листом від 13.08.2019 №06-174 також повідомило Головне управління Держпраці у Київській області, що інспекційне відвідування ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» не відповідає приписам статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та про неможливість надати отримані від ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» кадрових і бухгалтерських документів стосовно ОСОБА_3 , які відповідно до статей 22 та 23 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» є адвокатською таємницею.

За результатами вищевказаного інспекційного відвідування інспектором праці Замулою Т .Ю. складено акт від 13.08.2019 №КВ1427/33/НД, яким встановлено порушення ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» вимог частини першої статті 259 КЗпП України, статті 12 та статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, у зв`язку з ненаданням документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування.

Як зазначено в акті інспекційного відвідування, його примірник направлено на адресу позивача поштою через неможливість вручити об`єкту відвідування.

Отримання поштою примірника акта позивачем не заперечується.

Листом від 20.08.2019 №43/1/19/13213 відповідач повідомив позивача про розгляд справи щодо накладення штрафу, який призначено на 27.08.2019.

Указаний лист надійшов до позивача 21.08.2019.

30.08.2019 ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» надіслало на адресу Головного управління Держпраці у Київській області заперечення до акту інспекційного відвідування від 13.08.2019 №КВ1427/33/НД, в якому стверджувалося про протиправність проведеного стосовно позивача інспекційного відвідування та порушення процедури контрольного заходу у зв`язку з ненаданням примірника акту позивачу безпосередньо після закінчення інспекційного відвідування.

У відповідь на вказані заперечення відповідач листом від 04.09.2019 №43/2/19/14070 повідомив позивача про те, що інспекційне відвідування є законною формою заходу державного нагляду (контролю), а тому правомірно проведене стосовно позивача. В ході цього інспекційного відвідування інспектором праці обґрунтовано встановлено вчинене позивачем порушення у зв`язку з ненаданням запитуваних документів.

За наслідками розгляду справи про накладення штрафу уповноваженою особою Головного управління Держпраці у Київській області винесено постанову від 05.09.2019 №КВ1427/33/НД/СП/ФС-565, якою на ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» накладено штраф у розмірі 12 519,00 грн.

Не погоджуючись із такою постановою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом україни «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (далі - Закон №877-V).

Відповідно до статті 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 2 Закону №877-V дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до абзаців 4, 5 статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Згідно з частинами першою, третьою, одинадцятою та п`ятнадцятою статті 4 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб`єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи.

При здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані використовувати виключно уніфіковані форми актів.

За змістом статті 6 Закону №877-V підставою для здійснення позапланових заходів є, поміж іншого, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки.

Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом; неподання суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів; доручення Прем`єр-міністра України про перевірку суб`єктів господарювання у відповідній сфері у зв`язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.

Суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб`єктів малого підприємництва - двох робочих днів.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4, 5 статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

У посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім`я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий захід); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).

Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Частинами шостою та сьомою статті 7 Закону №877-V визначено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Відтак, відповідно до приписів Закону №877-V контролюючий орган, у даному випадку Головне управління Держпраці у Київській області, уповноважений на здійснення планових та позапланових заходів нагляду за суб`єктами господарської діяльності.

Як встановлено судом, Головним управління Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» з питань додержання вимог законодавства про працю.

Проведення інспекційних відвідувань на підприємствах передбачалось Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до приписів частини першої статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України вказана постанова суду набрала законної сили з дати її прийняття, тобто з 14.04.2019.

Отже, Головне управління Держпраці у Київській області, починаючи з 14.05.2019 втратило правові підстави для проведення інспекційних відвідувань у зв`язку зі скасуванням порядку, яким передбачались такі заходи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. Указана постанова набрала чинності з 30.08.2019.

Таким чином, у період часу з 14.05.2019 по 30.08.2019 був відсутній нормативно-правовий акт, який передбачав можливість здійснення органами Держпраці такого контролюючого заходу як інспекційне відвідування та визначав порядок його проведення.

Зважаючи на викладене, Головне управління Держпраці у Київській області здійснювало захід контролю у ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» у вигляді інспекційного відвідування в той час, коли проведення такого заходу не передбачалося законодавством України, в тому числі Законом №877-V.

За наведених обставин суд погоджується з доводами позивача про протиправність проведення відповідачем 13.03.2019 інспекційного відвідування ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери», наказ та направлення на проведення якого були видані також після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17 нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що акт інспекційного відвідування, складений за наслідками протиправно проведеного інспекційного відвідування позивача, не може породжувати для нього будь-які правові наслідки, в тому числі застосування штрафу у зв`язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в такому акті.

Оскільки на підставі акта інспекційного відвідування від 13.08.2019 №КВ1427/33/НД уповноваженою особою Головного управління Держпраці у Київській області винесено постанову від 05.09.2019 №КВ1427/33/НД/СП/ФС-565, якою на ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» накладено штраф у розмірі 12 519,00 грн., то, за висновком суду, така постанова є протиправною та підлягає скасуванню судом, що зумовлює необхідність задоволення позовних вимог названого товариства.

При цьому суд звертає увагу, що позивач просив лише скасувати вищевказану постанову відповідача, тоді як відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Керуючись указаною правовою нормою, суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери», уважає за необхідне визнати протиправною оскаржувану постанову.

При цьому, за висновком суду, встановлених вище порушень при реалізації Головним управлінням Держпраці у Київській області наданих йому законодавством повноважень достатньо для визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови про накладення на позивача штрафу, тому не вважає за доцільне оцінювати решту доводів позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, що обґрунтовується таким.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірність свого рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 17.09.2019 №916, який у зв`язку із задоволенням позову підлягає йому відшкодуванню за рахунок відповідача.

Що стосується відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Частинами третьою-сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з підпункту 1.2.2 пункту 1.2 договору про надання правових послуг від 17.08.2019 №03-15 укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Гапоненко Роман і партнери», останнє прийняло на себе зобов`язання з надання ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» з надання юридичної допомоги шляхом представництва у встановленому порядку інтересів клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах пі час розгляду правових спорів. Згідно з підпунктом 1.2.4 пункту 1.2 вищевказаного договору згадане адвокатське об`єднання надає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у клієнта в процесі здійснення діяльності.

Пунктом 3.1 вищевказаного договору передбачено, що з метою надання правової допомоги за даним договором адвокатське об`єднання має право: представляти і захищати права, свободи та інтереси клієнта у судових інстанціях, незалежно від територіальності, спеціалізації та інстанційності та інш (п.3.1.2); складати заяви, скарги, клопотання, ініш правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку (п.3.1.4).

Розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокатському об`єднанню за надану в межах цього договору правову допомогу, встановлюється у розмірі 2000 грн. за одну годину роботи адвоката, який сплачуться клієнтом протягом 5 робочих днів з дня підписання акту наданих послуг (правової допомоги) (п.4.4 договору).

Згідно з пунктом 4.6 договору на підтвердження факту надання клієнту Адвокатським об`єднанням правової допомоги відповідно до умов цього договору останнім складається акт і направляється або вручається під розписку клієнту.

Згідно з актом надання послуг від 01.11.2019 №69 позивач прийняв від Адвокатського об`єднання «Гапоненко Рроман і партнери» виконання таких робіт відповідно до договору 17.08.2019 №03-15:

- гонорар за надання правової (правничої) допомоги з підготовки та подання позову: 3 год. х 2 000,00 грн. - 6 000,00 грн.;

- гонорар за надання правової (правничої) допомоги, підготовка та подання відповіді на відзив: 2 год. х 2 000,00 грн. - 4 000,00 грн.;

- гонорар за надання правової (правничої) допомоги, аналіз судової практики та діючого законодавства: 3 год. х 2 000,00 грн. - 6 000,00 грн.;

- гонорар за надання правової (правничої) допомоги, підготовка правової позиції: 3 год. х 2 000,00 грн. - 6 000,00 грн.;

Згідно з цим актом позивачем сплачено 22 000,00 грн., на підтвердження чого ним надано до суду квитанції від 17.08.2019 №46, №47 та №48.

Однак, суд не бере до уваги надані позивачем докази стосовно понесених ним витрат у зв`язку з наданням правової (правничої) допомоги, оскільки договір про надання правової (правничої) допомоги від 17.08.2019 №03-15 має загальний характер і не конкретизує надання позивачу конкретної правової допомоги у зв`язку із розглядом Окружним адміністративним судом міста Києва даної адміністративної справи за позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про скасування постанови від 05.09.2019 №КВ1427/33/НД/СП/ДС-565 про накладення штрафу.

Окрім того з вищевказаного акту надання послуг від 01.11.2019 №69 також неможливо встановити, що зазначені у ньому конкретні послуги стосувалися надання правової допомоги позивача у зв`язку із розглядом Окружним адміністративним судом міста Києва даної адміністративної справи.

За наведених обставин суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесені ним судові витрати в розмірі 22 000,00 грн. у зв`язку з отриманням правової (правничої допомоги).

Керуючись статтями 2, 77, 139, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» (01033, м.Київ, вул.Шота Руставелі, 27, офіс 17, код ЄДРПОУ 36351411) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214) задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 05.09.2019 №КВ1427/33/НД/СП/ДС-565.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214) судовий збір у розмір 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур