Рішення № 90070569, 26.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/3065/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) про стягнення компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні в запас Збройних Сил України, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) код ЄДРПОУ 25575767, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул. Стрийська, 146 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України – невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (24.01.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 2250) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 23391,52 грн;

- стягнути із Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.01.2020 по день виплати компенсації.

Ухвалою від 27.04.2020 суддя прийняв позову заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно при звільненні в запас не виплатив грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Посилання відповідача на відсутність коштів для такої виплати є протиправними. У зв`язку з не проведенням такої виплати відповідач повинен виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.01.2020 по день виплати компенсації.

12.05.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позову заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Вказав, що розрахунок відповідач провів 24.01.2020, що підтверджується наказом про стройовій частині № 20. Крім цього, позивач пропустив строк звернення до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України 01.04.2015.

Наказом від 20.01.2020 № 9 позивача звільнено у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

21.01.2020 позивач звернуся до відповідача із рапортом, в якому просив виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у зв`язку із звільненням з військової служби.

Наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 24.01.2020 № 20 з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу Західного територіального управління Національної гвардії України. Згідно з вказаним наказом грошова компенсація за неотримане речове майно не виплачувалась.

Вважаючи бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України – невиплату у день виключення зі списків військової частини (24.01.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Суд зазначає, що позивач оскаржує не проведення повного розрахунку під час звільнення його зі служби у запас, а тому строк звернення до суду становить шість місяців, який обчислюється з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод і інтересів.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списів військової частини 24.01.2020, а до суду він звернувся 21.04.2020, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного у статті 122 КАС України.

З огляду на вказане, суд відхиляє аргументи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Надаючи оцінку бездіяльності відповідача щодо проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України та виплати позивачу у день виключення зі списків військової частини (24.01.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно, суд вказує таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі – Закон України № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 Закону України №2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – Порядок № 178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 3-5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (далі - Інструкція № 232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд встановив, що згідно з довідкою від 23.01.2020 №85 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 сума компенсації вартості речового майна становить 23391,52 грн.

Як вбачається із наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 24.01.2020 № 20, попри рапорт позивача від 21.01.2020 виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, відповідач не нарахував та не виплатив такої компенсації позивачу.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо проведення розрахунку при звільненні та виплати позивачу у день виключення зі списків військової частини (24.01.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно.

З метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 23391,52 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.01.2020 по день виплати компенсації, суд зазначає наступне.

Згідно зі статею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.01.2020 по день виплати компенсації за неотримане речове майно.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України та виплати ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (24.01.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 2250) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 23391,52 грн.

Стягнути із Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.01.2020 по день виплати компенсації за неотримане речове майно.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 26 червня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик