Рішення № 90070560, 25.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3309/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2020 року м . Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-1806-58У на суму 21030,90 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року № Ф-1806-58У на суму 23785,08 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2019 року № Ф-1806-58У на суму 26539,26 грн.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь позивача судові витрати в сумі 2522,40 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 10 травня 2019 року, № Ф-1806-58 від 09 серпня 2019 року, № Ф-1806-58 від 06 листопада 2019 року є протиправними та такими, що їх належить скасувати з наступних підстав. Зазначає, що стаття 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлює перелік категорій осіб, які є платниками єдиного внеску. Позивач вказує, що до жодних з цих категорій вона не належить, зокрема, й не зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Натомість, з 1993 року по теперішній час працює у ВП «Стоматологічна поліклініка ст. Львів регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаді лікаря-стоматолога, що підтверджується відповідною довідкою від 13 серпня 2019 року № 100. Позивач вважає, що оскільки є найманим працівником, то у цьому випадку платником єдиного внеску відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є її роботодавець, який проводить такі виплати із сум її заробітної плати.

Крім того, позивач стверджує, що не подавала жодних бухгалтерських та інших документів відповідно до яких здійснюється нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), а відповідач не проводив перевірок щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що згідно архівних даних ОСОБА_1 зареєстрована на паперових носіях Перемишлянською райдержадміністрацією як фізична особа-підприємець 17 березня 1994 року. Зазначає, що процедура включення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про фізичну особу-підприємця, яка зареєстрована до 01 липня 2004 року визначена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та включає в себе подання державному реєстратору особисто або уповноваженою особою заяви (форма 13) про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому, відповідач наголошує, що відомості про позивача, як фізичну особу-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, оскільки позивач не подала відповідну заяву до державного реєстратора про включення її як фізичної особи-підприємця до ЄДР.

Щодо нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідач зазначає, що на дату формування спірних вимог позивач знаходилася на загальній системі оподаткування та не перебувала в стані припинення чи ліквідації. Зауважує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 23 червня 2020 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 29293,44 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році становив 704,00 грн.), за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році становив 819,06 грн.), за 2019 рік в сумі 8262,54 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році становив 918,06 грн.). Тому, на думку відповідача, спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 10 травня 2019 року, № Ф-1806-58 від 09 серпня 2019 року, № Ф-1806-58 від 06 листопада 2019 року сформовані відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в системі ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільг зі сплати єдиного внеску відповідно до пункту четвертого частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді 07 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 22 травня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 15 червня 2020 року заяву позивача про підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду від 28 травня 2020 року задоволено. Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено його.

Ухвалою суду від 25 червня 2020 року замінено сторону відповідача – Головне управління ДФС у Львівській області на правонаступника – Головне управління ДПС у Львівській області.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13 серпня 2019 року записів щодо ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не знайдено (а.с.5).

Згідно даних зворотного боку облікової картки ОСОБА_1 (вид бюджету 70 (цільові фонди) станом на 20 січня 2020 року у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн., а саме:

- 09 лютого 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 8448,00 грн. – термін сплати 09 лютого 2018 року (код операції 17Ц);

- 19 квітня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн. – термін сплати 19 квітня 2018 року (код операції 17Х);

- 19 липня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн. – термін сплати 19 липня 2018 року (код операції 17Х);

- 19 жовтня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн. – термін сплати 19 жовтня 2018 року (код операції 17Х);

- 21 січня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн. – термін сплати 21 січня 2019 року (код операції 17Х);

- 19 квітня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн. – термін сплати 19 квітня 2019 року (код операції 17Х);

- 19 липня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн. – термін сплати 19 липня 2019 року (код операції 17Х);

- 21 жовтня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн. – термін сплати 21 жовтня 2019 року (код операції 17Х);

- 20 січня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн. – термін сплати 20 січня 2020 року.

Відповідно до корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-1806-58 загальна сума боргу ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2019 року становить 21030,90 грн.

Відповідно до корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року № Ф-1806-58 загальна сума боргу ОСОБА_1 станом на 31 липня 2019 року становить 23785,08 грн.

Відповідно до корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2019 року № Ф-1806-58 загальна сума боргу ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2019 року становить 26539,26 грн.

Вважаючи, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 10 травня 2019 року, № Ф-1806-58 від 09 серпня 2019 року, № Ф-1806-58 від 06 листопада 2019 року є протиправними та такими, що їх належить скасувати, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності прийняття відповідачем спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 10 травня 2019 року, № Ф-1806-58 від 09 серпня 2019 року, № Ф-1806-58 від 06 листопада 2019 року, оскільки позивач стверджує про відсутність у неї обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до статті 3 Закону № 2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим відповідно до пункту третього частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Тому саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави дійти висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В той же час, суд наголошує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні вказаної адміністративної справи суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 відповідно до якого «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».

У позовній заяві позивач стверджує, що є найманим працівником і в період, за який їй нараховано єдиний внесок перебувала у трудових відносинах з Виробничим структурним підрозділом «Стоматологічна поліклініка станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Так, в матеріалах справи наявна копія довідки № 100 від 13 серпня 2019 року, видана за підписом інспектора з відділу кадрів Виробничого структурного підрозділу «Стоматологічна поліклініка станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно працює в ВП «Стоматологічна поліклініка ст. Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаді лікаря-стоматолога з 1993 року по теперішній час.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Згідно із пунктом першим частини першої статті 7 № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, за змістом норм Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець, який нараховує такий внесок на суму заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»

Враховуючи, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок, вона перебувала у трудових відносинах з Виробничим структурним підрозділом «Стоматологічна поліклініка станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», тобто була застрахованою особою, а відтак сплату єдиного внеску за неї здійснював її роботодавець, суд дійшов висновку про відсутність за таких обставин у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за вказаний період, з огляду на що відповідач протиправно сформував спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 10 травня 2019 року, № Ф-1806-58 від 09 серпня 2019 року, № Ф-1806-58 від 06 листопада 2019 року.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, наявність у особи статусу фізичної-особи підприємця є необхідною умовою для нарахування їй єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд зауважує, що Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо позивача, як фізичну особу-підприємця.

Цю обставину відповідач пояснює тим, що згідно архівних даних позивач зареєстрована на паперових носіях Перемишлянською райдержадміністрацією як фізична особа-підприємець 17 березня 1994 року, однак відомості про неї, як фізичну особу-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, оскільки позивач не подала відповідну заяву до державного реєстратора про включення її як фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З цього приводу суд звертає увагу відповідача на таке правове регулювання вказаних правовідносин.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року № 3384-VI (надалі також - Закон № 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Судом встановлено, що позивач, яка була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою до 01 липня 2004 року (зареєстрована, як стверджує відповідач 17 березня 1994 року), у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та пунктом 2 розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI не ініціювала включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про неї до ЄДР та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

З огляду на наведене, суд ставить під сумнів ту обставину, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач займалася підприємницькою діяльністю, оскільки відповідач не надав суду докази, що у зазначений період у позивача було дійсним свідоцтво про державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця, що загалом ставить під сумнів правомірність внесення позивача до реєстру страхувальників в статусі фізичної особи-підприємця в період нарахування їй сум єдиного внеску.

Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) такими, що не відповідають встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а тому порушують право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 10 травня 2019 року, № Ф-1806-58 від 09 серпня 2019 року, № Ф-1806-58 від 06 листопада 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції № 57 від 04 травня 2020 року при поданні позовної заяви позивач сплатила судовий у збір у розмірі 2522,40 грн. Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивача слід стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 2522,40 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 10 травня 2019 року.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 09 серпня 2019 року.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1806-58 від 06 листопада 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 43143039) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 2522,40 грн. сплаченого судового збору, згідно квитанції № 57 від 04 травня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 25 червня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.